Три перші серйозні легіонери Шахтаря були африканцями

Це сьогодні донецький Шахтар асоціюється у більшості вболівальників в Україні та Європі із командою, де ключова ставка робиться на бразильських легіонерів. Навіть на четвертий рік повномасштабної фази російсько-української війни склад «гірників» буквально рясніє нащадками легендарного Пеле. Наразі їх у підпорядкуванні в Арди Турана аж дванадцятеро - це захисники Марлон Сантос, Педро Енріке та Вінісіус Тобіас, півзахисники Марлон Гомес, Ізакі, Егіналду, Невертон, Аліссон, Педріньо та Лукас Феррейра, а також центрфорварди Кауан Еліас та Лука Мейрелліс.

А були ж і часи, коли Шахтар, тільки-но почавши знайомитися із легіонерами з далекого зарубіжжя, робив ставку зовсім не на бразильців. Зокрема, три перші серйозні легіонери донецького клубу часів президентства Ріната Ахметова взагалі були представниками африканського континенту.

Хто вони, чого досягли у таборі "гірників" та як склалося їхнє подальше життя і кар'єра? Про все це ми й пропонуємо поговорити…

Айзек Окоронкво

Нігерійський центрбек Айзек Окоронкво розпочинав кар'єру на батьківщині, а у 1998-му опинився в Європі, оформивши контракт із молдовським Шерифом. У цій команді африканець відіграв два роки, після чого опинився у Шахтарі, скаути якого на той час активно моніторили ринок сусідньої Румунії, а тому недивно, що зуміли пригледіти й молодого Окоронкво.

Адаптація нігерійського футболіста до українського чемпіонату та Шахтаря пройшла досить гладко, і Айзек швидко перетворився на одного із важливих футболістів основного складу, хоча ніколи беззаперечно ключовим виконавцем для "гірників" за три роки кар'єри в клубі так і не був. Проте загалом підписання футболіста рівня Окоронкво було на той момент значним успіхом для Шахтаря. Утім, як і для самого Айзека можливість пограти у донецькій команді стала трампліном в кар'єрі, адже з «гірниками» він дебютував в основній сітці Ліги чемпіонів, опинившись на очах у багатьох клубів європейського континенту.

У січні 2001 року Окоронкво дебютував у національній збірній Нігерії, що додало йому в статусності. Уже за рік, на початку 2002-го, Айзек у лавах "Суперорлів" зіграв на Кубку африканських націй, де його команда виборола "бронзу", а влітку того ж року у складі нігерійців прийняв участь у фінальній частині чемпіонату світу, яка проходила на полях Японії та Південної Кореї. І нехай на тому мундіалі Нігерія виступила невдало (1 очко у трьох матчах проти Аргентини - 0:1, Швеції - 1:2 та Англії - 0:0), натомість Окоронкво відіграв у всіх трьох іграх від свистка до свистка.

Після ЧС-2002 інтерес до підписання Окоронкво виявляли деякі клуби з Англії та Німеччини (зокрема, були згадки про Боруссію Менхенгладбах та Шальке), проте боси Шахтаря на продаж свого статусного центрбека не пішли. А вже за рік Айзек, не побажавши підписувати нову трудову угоду з "гірниками", залишив Україну. Його на правах вільного агента підписав новачок англійської Прем'єр-ліги Вулвергепмтон, у складі якого африканець провів лишень 7 матчів та відзначився 2 жовтими картками.

На жаль, але подальша кар'єра Окоронкво пішла спадаючою. Влітку 2004-го, у 26 років, він опинився без клубу і близько півроку не міг домовитися ні з ким щодо умов співпраці. В результаті Айзек погодився податись до росії, де його покликали грати за Аланію. Всю подальшу кар'єру, аж до її завершення, Окоронкво провів у цій країні, провівши 22 матчі за Аланію, 67 - за Ростов та 69 - за Москву, у якій перетинався із Олегом Блохіним, котрий в якийсь момент був головним тренером.

Але найбільшу кількість офіційних матчів у кар'єрі Айзек Окоронкво відіграв все ж таки за Шахтар - 84. За збірну Нігерії центрбек провів 26 поєдинків. В Україні один раз вигравав чемпіонат та двічі ставав володарем національного Кубку.

Влітку 2013 року Окоронкво завершив кар'єру футболіста, проте у професійному футболі не залишився й наразі про нього практично нічого невідомо.

Ассан Н'Діає

Історія цього африканського центрбека, котрий також був знаковим на зорі перетворення Шахтаря на одного із грандів вітчизняного клубного футболу, дуже цікава. Він виріс у родині медиків, однак по стопах батьків не пішов, а обрав футбол. У дитинстві через пристрасть до гри № 1 Ассан часто прогулював школу, через що його батьків нерідко викликали "на килим", проте для Н'Діає це нічого не означало, він все одно продовжував займатися своєю улюбленою справою.

Кар'єру футболіста Ассан розпочав у сенегальській команді Жанна д'Арк, де за п'ять років провів понад сто матчів та встиг зарекомендувати себе не лише на позиції центрального захисника, а й у опорній зоні. В Шахтар Н'Діає переїхав на початку 2001-го, причому вже у статусі гравця національної збірної Сенегалу, із якою на Кубку африканських націй-2000 дістався чвертьфіналу. Скільки "гірники" заплатили за його перехід достеменно невідомо, проте загалом угода виявилася для клубу успішною.

У Шахтарі Ассану, як і Окоронкво, швидко вдалося завоювати місце в основній обоймі, ставши одним з улюбленців не тільки вболівальників, а й тренерського штабу. Зокрема, Н'Діає регулярно грав у Віктора Прокопенка, Валерія Яремченка та Невіо Скали. При цьому, надмірною надійністю африканець все ж не відрізнявся, однак у культовій на той час комп'ютерній грі Championship Manager 01/02 мав неймовірний потенціал, завдяки чому швидко опинявся в одному із топ-клубів континенту.

Насправді ж кар'єра Ассана так успішно не склалася. У Шахтарі він провів три роки, ставши чемпіоном та дворазовим володарем Кубку. На піку інтерес до сенегальця виявляли клуби із Туреччини та Франції, але до угоди, як і у випадку з Окоронкво, справа не дійшла. А далі… Після приходу до донецького клубу Мірчі Луческу Н'Діає швидко виявився непотрібним «гірникам». Подейкували, що в африканця проявилися хронічні проблеми зі здоров'ям, зокрема ходили чутки про артроз.

На цьому тлі Н'Діає повернувся до Сенегалу, де пограв ще півтора роки й у віці 30 років завершив кар'єру. Після цього ходили чутки, що Ассан може стати одним із співробітників Шахтаря, відповідаючи як скаут за роботу в Африці, але зміни в трансферному векторі "гірників" на той момент почалися настільки серйозні, а практично вся увага була зміщена на Бразилію, що в послугах Ассана "гірники" виявилися не зацікавленими.

А 13 лютого 2008 року із Сенегалу прийшли жахливі новини - Ассан Н'Діає помер у віці 33 років після нетривалої хвороби. Що саме спричинило таку ранню смерть одного з найперспективніших африканських захисників початку нинішнього століття - невідомо...

Джуліус Агахова

Найбільш відомим та яскравим африканським легіонером в історії Шахтаря виявився нігерійський центрфорвард Джуліус Агахова, якого "гірники" зуміли підписати з туніського Есперанса на початку 2001 року. Пригледіти швидконогого та технічного нападника селекціонерам Шахтаря вдалося на чемпіонаті світу U-20, на якому у 1999 році молодіжна команда Нігерії із Агаховою у складі дійшла до чвертьфіналу. Тоді інтерес до Джуліуса проявляли й деякі гранди європейського футболу, але боси Шахтаря діяли в стрімкій манері у питанні переговорів та зуміли випередити ті клуби, які виявляли нерішучість.

У Шахтарі Агахова заграв на відмінному рівні майже одразу. Зокрема, у 8 матчах чемпіонату України-2000/01 на рахунку нігерійця опинилося 7 забитих м'яча та 3 результативні передачі. Це був старт, про який можна було лише мріяти. Надалі Агахова став забивати трохи рідше, проте все одно радував фанатів «гірників» своїми культовими кульбітами після голів й швидко став улюбленцем не тільки для трибун, а й для президента Ріната Ахметова, котрий не побажав відпускати свого вундеркінда в Манчестер Юнайтед та Арсенал, які активно цікавилися тоді послугами нападника. Точніше, бос Шахтаря просто оцінив Джуліуса, як той зізнавався у ЗМІ, у 40 мільйонів доларів - колосальну суму на ті часи не тільки для українського, а й для світового футбольного трансферного ринку.

У 2002 році Агахова, як і Окоронкво, їздив у складі збірної Нігерії на чемпіонат світу до Японії та Південної Кореї. Тоді ж видання World Soccer включило молодого нападника до списку із 50-ти висхідних зірок світового футболу. Але на піку слави Агахова із Шахтаря не пішов. Натомість на початку 2007-го Джуліус виявився донецькому клубу непотрібним, оскільки на нього не розраховував Мірча Луческу. В результаті нігерієць переїхав до Англії, де став футболістом новачка Прем'єр-ліги Вігана. Цей перехід став для форварда абсолютно спонтанним та непродуманим, виявившись лишень проблемою в аспекті подальшої кар'єри.

Вирватися на топ-рівень у Агахови, як і в Окоронкво з Н'Діає, не вийшло. У 2009 році його знову покликав до себе Шахтар, де Джуліус, замучений травмами, вже й близько не нагадував себе часів першого приходу. Утім, зовсім нещодавно сам Агахова дуже детально та цікаво розповів про той період своєї кар'єри в інтерв'ю, переклад якого доступний читачеві на сайті Sport.ua…

Нині Агахові вже 43. Після завершення кар'єри він осів у Лондоні, де купив будинок, а також часто буває у рідній Нігерії, де в Лаґосі та інших містах він має філії власних дитячих академій. Залишатися у більш активній ролі в професійному футболі Джуліус не побажав, задовольняючись тим, що зумів заробити у період кар'єри гравця, а також нинішнім досить вмілим використанням свого імені, відомості якому надали не лише виступи в Україні, Англії та Туреччині, але ще й 32 матчі та 14 забитих м'ячів на міжнародному рівні за збірну Нігерії.

Текст: meta.ua