Унікальний Бродяга: війна, операція на серці і титул чемпіона світу

40-річний українець Андрій Ткачук на прізвисько Бродяга став чемпіоном світу з 24-годинного бігу. У французькому Альбі українець переміг дуже переконливо, випередивши найближчого переслідувача, норвежця Йо Інґе Норума на 9 кілометрів. За 24 години Ткачук здолав 294,062 км. Це досягнення унікальне саме по собі, а якщо ще й знати вражаючу життєву історію чемпіона, то подив буде максимальним.

Одним з найсильніших ультрамарафонців світу Андрій Ткачук з Хуста на Закарпатті вважається впродовж тривалого часу. Він - багаторазовий чемпіон країни з добового, дводобового бігу і трейлу. На чемпіонаті світу-2019 у тому ж Альбі Андрій побив 28-річної давнини національний рекорд, пробігши за 24 години 262 кілометри 788 метрів. Минуло шість років і Ткачук покращив цей результат відразу на 31 кілометр і 74 метри. В 2021-му в польському Забже Андрій побив світовий рекорд з дводобового бігу на біговій доріжці, здолавши за 48 годин 410 кілометрів.

Цікаво, що в дитинстві Ткачук займався лижними перегонами, певний час бігав трейли, а в добовий біг він прийшов у 2016-му.

«Мене надихнули слова, які належать знаменитому ультрамарафонцеві Дінові Карназесу: «Хочеш бігати - пробіжи милю. Хочеш пізнати нове життя - пробіжи марафон. Хочеш поспілкуватися з Богом - пробіжи ультрамарафон». Власне, вперше добігаючи свої 24 години, розраховував на те, що зараз переді мною розкриється щось космічне, вдасться пізнати себе з іншого боку. Але ні. Пробіг уже сім добових марафонів і усвідомив, що для чогось надзвичайного 24 години мало. Жодного разу відмежуватися від цифр, від темпу мені не вдалося. У старших людей, яким за 60, це виходило. Коли вмикається спортивний азарт, мабуть, не до чогось високого», - казав мені Ткачук у цьому інтерв'ю.

Цікаво, що бігати надмарафонські дистанції Андрій почав вже після того, як у статусі добровольця батальйону «Січ» боронив східні кордони України на початку війни з москалями. Андрій - людина, яка глибоко знає українську історію, а тому не залишився осторонь подій, які є визначальними для нашої держави.

«Колись я думав, що всі найзнаковіші події в українській історії - Київська Русь, козаччина, дві світових війни - вже позаду. Але виявляється, що ми не просто живемо в історичні часи, а ще й самі творимо цю історію», - говорив Андрій.

«Я взагалі непридатний для військової служби у мирний час. У мене проблеми з зором. Але якщо потреба стане і буду повертатися на війну, вже знаю, куди і з ким маю йти. Проте військово-медичної комісії я б одначе не пройшов. Скажімо, лікарям не подобається, як у мене працює серце. Колись навіть сказали, що фізичні навантаження мені протипоказані. «Я й не навантажуюся, - кажу. - Бігаю повільно, але довго», - розповідав Ткачук.

Тоді Андрій демобілізувався, але коли в 2022-му москалі вторглися в Україну повномасштабно, знову приєднався до батальйону «Карпатська Січ». «Завжди казав, що кому треба буде, той і відстриже. Та й фіг з ними - не пальці, тож відросте. Сподіваюся, що я не Самсон. О 15:00 починається нова «пригода», -підписав Андрій у себе фото, на якому він постриг дреди і збрив бороду, в Фейсбуку і пішов на фронт. При цьому про нього писала західна преса, але не українські ЗМІ.

«Він змінив кросівки Altra Running та біг по 30 км за добу на гвинтівку, кулі та ризик загинути на війні. Ця ситуація нереальна», - написав 25.02.2022 аргентинський атлет Хуан Рікардо Ферреро.

«Мені сьогодні було сумно дивитися на профіль одного з найуспішніших ультрамарафонців не тільки сьогодення, який замість переписування історії в бігу готовий боротися і захищати свою країну. Тримайся, Україно», - це вже слова підтримки з того часу від чеха Яри Урбана.

Таких повідомлень у цей час було багато. Від людей різних національностей. Андрій тоді в статусі бійця 49 окремого стрілецького батальйону Сухопутних військ Збройних сил України «Карпатська Січ» боронив Київ і на початку березня вже мав осколкове поранення лівого плеча та правого передпліччя.

Тим не менш, Андрій з побратимами з «Карпатської Січі» вів боротьбу з ворогом понад рік. А 28 квітня розмістив у «Фейсбуку» цей допис, який назвав «Coming out або Хтось набігався та навоювався»:

…Ні, це не те, що ви собі там подумали, бо жінки мені подобаються й надалі. Хто з атлетів бігав зі мною, іноді міг бачити, що я раптово зупиняюся присідаю та роблю вигляд, що зашнуровую кросівки. Так ось, десь у 98% це тільки імітація. Насправді у цю мить я намагаюся привести до норми своє серцебиття, яке раптово прискорюється до захмарних показників і працездатність організму у такому стані знижується до мінімальних показників. Ця проблема виникла у мене десь у 15 років і живу я з нею вже понад 22 роки. Живу та іноді беру участь у спортивних змаганнях.

Кале кардіограми та УЗД завжди показують, що все у межах норми. Навіть дослідження у 2015-му в клініці Стражеска у Києві не дало відповідей на мої запитання. Хоча таки дало, але трохи не ті. Ехолтери не показали збоїв, бо в пасиві вони у мене не проявляються. З аритмологом я не перетнувся та і навіщо було, коли лікарка сказала мені, що я просто швидко виріс, тому у мене провисли клапани на серці, а це не лікується операціями. Якийсь молодий лікар на мої слова про 262 удари на хвилину за нагрудним датчиком пульсу сказав, що їх вчили в університеті, що серце не може так швидко скорочувати і це у мене емоційне. Мабуть, подумав, що я черговий їбанутий АТОшник, який трохи перевоював.

Так я і жив наступні сім років, брав участь у стартах, іноді перемагав на них, іноді встановлював якісь там локальні рекорди…

Та останній рік «захоплюючих» пригод трохи погіршив мій фізичний стан і майже будь-яке фізичне навантаження викликало напади тахікардії. Останньою краплею для мене став напад тахікардії під час зміни на позиціях під милозвучний акомпанемент 120-х та 82-х мін, випущених «запарєбрікавимі браттямі». На щастя, для мене та моїх побратимів усе того разу минулося. Але я нарешті усвідомив, що це моє «геройство» може погано закінчитися для мене або для тих, хто буде тягнути мою ще живу тушку на евакуацію. Сказав про це своєму командуванню та відправився на обстеження у військовий госпіталь у Харків, щоб потім за його результатами пройти ВЛК на ступінь придатності до військової служби.

Головною метою мого обстеження було відвідування кардіолога, бо в окуліста у мене з народження все «схоплено». Кардіограма та УЗД серця, як завжди, у мене нормальні, фізнавантаження на велосипеді (хоч я і просив його збільшити, бо їхні варіанти мене не вставляють, у зв'язку з тренованістю мого організму до 24-го лютого минулого року) не встигли проявити мою проблему. А ось на ехолтерах цього разу я таки «відірвався» на повну - 263 удари за хвилину і це особистий рекорд... Тоді отримав три дні звільнення від фізичних навантажень, місяць прийому «мілдронату» і ґоу назад в окопи.

Врешті, 26.04.2023 Андрій Ткачук переніс операцію на серці. Його точний діагноз - прихований синдром Вольфа-Паркінсона-Вайта з наявністю двох додаткових провідних шляхів у заднісептальній та задній зонах праворуч; пароксизмальна ортодомна тахікардія; пароксизмальна фібриляція і тріпотіння передсердь. І з супровідного: пролапс мітрального клапану 1 ступеня без порушення функції клапана.

«Ось що вам скажу: рекордсмен та чемпіон України з бігу на 24 та 48 годин, чемпіон України з трейлу, другий у голосуванні найкращого ультрамарафонця світу у 21-му році, рекордсмен світу (до недавнього часу) з бігу на 48 годин на біговій доріжці, людина, яка за 2021 рік набігала 11 тисяч кілометрів... їбанько», - самокритично й з іронією написав Ткачук. -

Моя операція називається абляція. Коштує таке хірургічне втручання 100-150 тисяч гривень, але для військових вона безкоштовна. Десь п'ять годин я пролежав на операційному столі. Суть операції полягала у тому, що в стегні та у грудях робляться отвори, куди вводять певні «струни», якими рухаються до серця, і там починають шукали дефектну ділянку, проводячи електричні імпульси. У цей час я залишаюся при свідомості та можу говорити. Процес пошуку тривав доволі довго і я почав хвилюватися, що вони так нічого й не знайдуть. Бо, холєра ясна, на «заводі-виробнику» якийсь недолугий працівник забув у «приладі» не один, а цілих два зайві дротики, які періодично «замикали», то він ще й, курча, закинув їх у дуже незручне та погано доступне місце. Коли їх знайшли, я одразу заснув і прокинувся на все готове, але ще десь 30 хвилин мене контрольно перевіряли чи там часом, не залишилося ще чогось. До речі, ці дефектні місця були «припалені», щоб видалити зайві провідники. Операція минула успішно».

Власне, з того часу Ткачук вважається обмежено придатним до військової служби, придатним до служби у частинах забезпечення, військових комісаріатах, установах, організаціях, навчальних закладах.

Тоді ж Андрій пожартував: «Ось чому я дуже рідко бігав короткі дистанції, бо там дуже висока конкуренція та нема часу на відновлення серцевого ритму. Бо, як показує життєвий досвід, іноді навіть 8 секунд вирішують долю перемоги, а ти перед тим двічі відновлював пульс та останні 2,5 км біг на «збої».

З того часу Ткачук почав волонтерити і… поступово відновив спортивну кар'єру. В 2023-му він став срібним призером чемпіонату світу з двобового бігу, оновивши рекорд України - 284,540 метри. І ось тепер - найвизначніша вершина.

«Хочу бігти аж доти, доки не вдасться поспілкуватися з потойбічними силами», - казав Андрій чотири роки тому. Цікаво буде його спитати, ця мить вже настала.