Ліга фанерних грандів

Минулого вікенду в українській Прем'єр-лізі відбулися аж дві гучні сенсації, пов'язані з втратою очок двома нашими грандами, найтитулованішими командами чемпіонату - «Динамо» та «Шахтарем». Кияни на власному полі не змогли обіграти новачка сезону «Металіст 1925», зігравши з харків'янами внічию 1:1, а от донецький колектив на своєму газоні й зовсім програв - черкаському ЛНЗ, та ще й із розгромно-принизливим, як для себе, рахунком 1:4.

В останні роки УПЛ, коли почалося падіння рівня футболу в країні, пов'язане здебільшого із початком повномасштабної фази російсько-української війни, вже встигла привчити до того, що «Динамо» та «Шахтар» можуть виглядати не так вже й грізно. Але все ж таки, щоб в одному турі обидва гранди втрачали очки, а один із них ще й отримував у власні ворота «повну торбу» м'ячів - це вже щось за межею…

Однак, якщо оцінювати ситуацію об'єктивно, і нічия «Динамо» проти «Металіста 1925», і поразка «Шахтаря» від ЛНЗ, суто по-футбольному не є несправедливими. Харків'яни в Києві менше володіли м'ячем, аніж їх суперник (37% проти 63%), проте загалом виглядали гостро та точно «із вогником», бажаючи відігратися, коли рахунок був 0:1. В результаті для нічиєї «Металісту 1925» вистачило одного забитого м'яча при всього-лишень трьох ударах у площину воріт суперника. Але зачепитися за це очко гості зуміли завдяки неймовірній самовіддачі усієї команди («Металіст 1925» виграв 49,3% єдиноборств у матчі, в той час як за «Динамо» залишилося тільки 43,8% дуелей), а також чудовій грі в «рамці» Данила Варакути, котрий хоч і пропустив не найскладніший м'яч, проте відзначився п'ятьма сейвами.

Одразу після цієї гри у різних пабліках та соцмережах вболівальники киян почали активно обговорювати необхідність відставки Олександра Шовковського із посади головного тренера першої команди «Динамо». І такий поворот подій зовсім не дивний, враховуючи той факт, що «біло-сині» ось уже четвертий матч поспіль нездатні перемогти в УПЛ, видаючи нічию за нічиєю: «Оболонь» (2:2), «Олександрія» (2:2), «Карпати» (3:3), «Металіст 1925» (1:1).

Утім, якщо оцінювати ситуацію критично, то для відставки Шовковського реально існує не так вже й багато передумов. Про це за кілька днів до поєдинку проти «Металіста 1925» заявив генеральний директор «Динамо» Дмитро Бріф: «Ніхто не розглядає питання звільнення головного тренера. Ми маємо чинний контракт. Нас влаштовує його ефективність. Шовковський виграв чемпіонат України із командою. І ми переконані, що цього сезону він доведе, що це була не випадковість».

І, об'єктивно кажучи, функціонер столичного клубу має рацію. Незважаючи на те, що за останні чотири тури «Динамо» втратило аж вісім (!!!) очок, кияни не просто залишаються у чемпіонських перегонах, а за підсумками 8-го туру навіть скоротили відставання від «Шахтаря» до одного пункту! Навіщо потрібні «потрясіння» та екстрена «лихоманка» для команди, якщо доля чемпіонства практично повністю в її руках? Очевидно, саме такими категоріями наразі й розмірковують керівники «Динамо»…

Але підводить босів «біло-синіх» до таких висновків зовсім не якість гри чи результати їхньої команди, а як би дивно це не звучало, рівень виступів їхнього найпринциповішого суперника у внутрішніх турнірах - «Шахтаря». Так-так, саме нездатність команди Арди Турана брати максимум очок у ситуаціях, коли на рівному місці почав «кульгати» головний конкурент й призвела до того, що відставання «Динамо» за останні чотири тури нічийних осічок є мізерно малим та становить лишень одне очко. Справа в тому, що поки підопічні Шовковського ділили очки із «Оболонню», «Олександрією», «Карпатами» та «Металістом 1925», команда Турана зуміла обіграти лише двох своїх суперників - «Зорю» (1:0) та «Рух» (4:0), а ось із тим таки «Металістом 1925» також зіграла внічию (1:1), а буквально напередодні ще й зі свистом програла ЛНЗ (1:4). В результаті замість 5-очкової фори від «Динамо» в турнірній таблиці «Шахтар» обмежився тільки мінімальним відривом, через який у чомусь звинувачувати Шовковського та негайно вести мову про відставку цього фахівця начебто вже і нелогічно - адже ще абсолютно нічого не втрачено, а «Динамо» ще цілком можна розцінювати таким собі прихованим лідером чемпіонату…

І тенденція, за якої гранди УПЛ продовжують активно «смітити очками», змушує задуматися про те, що в нашому чемпіонаті нарешті стає все більше клубів, керівники яких чітко усвідомлюють - прямо зараз проти «Динамо» та «Шахтаря» можна та потрібно грати у футбол. Не стояти і 90 хвилин відбиватися, а за грамотно вибудованої оборони обов'язково намагатися організовувати гарні виходи в атаки та контратаки, котрі ставлять у безвихідне становище захисників титулованих суперників.

Яскравою ілюстрацією того, як можна і як треба грати проти грандів УПЛ, продемонстрував ЛНЗ. У 8-му турі черкащани не просто виграли у «Шахтаря», вони здобули абсолютно заслужену розгромну перемогу над суперником. «Фіолетові» завдали більше ударів (13:9), у тому числі в площину (7:3), мали кращий показник очікуваних голів (1,93xG проти 0,61xG), значно краще показали себе у єдиноборствах (51,3% виграних проти 45,7%), а ще не боялися високо пресингувати «гірників», через що ті вкрай часто нервували й помилялися.

Наставник ЛНЗ Віталій Пономарьов знайшов одразу кілька рішень, які блискуче спрацювали проти «Шахтаря». Окрім високого пресингу, особливо у першому таймі, зіграла ставка на агресивний відбір м'яча в центрі та на чужій половині поля, що дуже часто блискуче вдавалося реалізовувати Мухаррему Яшарі, а також - на швидкі забігання 21-річного Проспера Оба. Нігерійський вінгер у матчі проти «Шахтаря» в буквальному сенсі знищив своїх суперників індивідуально: 11 виграних єдиноборств із 24-х, 5 успішних спроб дриблінгу з 9-ти, 3 удари по воротах, з яких 2 - у площину. Найбільше Оба «покрутив хребет» зірковому за мірками УПЛ центрбеку «гірників» Миколі Матвієнку, котрий у низці ситуацій на тлі африканця виглядав першокласником у спринтерському забігу проти випускника школи.

До честі «Шахтаря», його головний тренер Арда Туран після гучного фіаско від ЛНЗ не став шукати міфічних причин поразки, а публічно взяв відповідальність за цей результат на себе. Тим самим турок поки що вкрай вигідно відрізняється від свого попередника Маріно Пушича, який волів знаходити сто тисяч різних аргументів, аби тільки виправдатися за чергову осічку. Однак той факт, що цих самих осічок у найбільш титулованих клубів ліги останнім часом стає дедалі більше, увагою обходити не можна.

Якщо прямо зараз поглянути в турнірну таблицю чемпіонату, то можна легко і швидко виявити, що перше місце від сьомого відокремлюють лишень три очки, а це усього одна перемога! А пройдено вже понад чверть дистанції! Коли востаннє таке було в УПЛ, і чи взагалі було - сказати, не присвячуючи себе багатогодинним пошукам у статистичних талмудах, складно…

Можна також пригадати УПЛ-2022/23, коли ми буквально в останній момент отримали чемпіона з числа «традиційних» клубів, хоча на титул тривалий час претендував «Дніпро-1». А «Динамо» тоді взагалі фінішувало четвертим… Та й сезон-2024/25, коли «Шахтар» не зумів нав'язати серйозну конкуренцію за «золото» підопічним Шовковського, а потім ще й програв боротьбу за «срібло» сенсаційній «Олександрії», все ще свіжий у пам'яті.

До чого це все? Та до того, що наша ліга, здається, все більше й більше відходить від класичного чемпіонату із двійкою грандів, які й розігрують між собою чемпіонство, не даючи іншим навіть шансів на топ-2. УПЛ вже не схожа на шотландський Прем'єршип, де боротьба за чемпіонство традиційно йде між «Селтіком» та «Рейнджерс» (не враховуватимемо фінансові проблеми й кілька років поневірянь «плюшевих ведмедиків» нижчими дивізіонами, оскільки це явище абсолютно непоказове у зазначеному контексті), а всі інші команди виключно «підтанцьовують».

У нашому чемпіонаті, який після чергової синхронної втрати очок лідерами і найтитулованішими її учасниками, так і хочеться назвати лігою фанерних грандів (так-так, саме так - нехай «Динамо» і «Шахтар» тепер вішають ці слова собі на дверях при виході із роздягалень й отримують додаткову мотивацію доводити, що ця думка помилкова!), відтепер не так і багато охочих просто «потанцювати» поряд із першим місцем чи єврокубковою зоною. Наразі ми маємо чимало достатньо міцних колективів, які реально здатні боротися за «золото» як «Дніпро-1» у сезоні-2022/23 або за «срібло» як «Олександрія» у сезоні-2024/25. Це і «Металіст 1925», і ЛНЗ, і «Полісся», і «Кривбас», і «Карпати», і певною мірою навіть «Колос» із «Зорею», в яких взяти три очки дуже і дуже непросто.

З одного боку, не може не тішити, що кількість «прохідних» матчів у вітчизняній лізі для її визнаних грандів стає дедалі меншою, але з іншого… Об'єктивно не можна не розуміти, що загалом така тенденція, швидше, пов'язана саме із падінням загального рівня наших лідерів, аніж з активним та логічним розвитком решти клубів, які колись вважалися банальними середняками. І останнє твердження легко та вже котрий рік доводиться єврокубками, де становище України, на жаль, лише продовжує погіршуватися - наразі, наприклад, наша асоціація лише 28-ма у таблиці коефіцієнтів УЄФА, позаду Словенії, Словаччини, Азербайджану, Угорщини, Сербії, Румунії та багатьох інших країн, представники яких ще якихось 7-10 років тому вважалися для наших клубів абсолютно прохідними…