Де вони зараз? 8 тренерів, які вигравали Лігу чемпіонів у «нульових»

Ліга чемпіонів УЄФА пішла на паузу до 21 січня наступного року. Однак немає сумнівів, що цей час для шанувальників футболу пролетить дуже швидко, й ніхто з них точно не пропустить усе найцікавіше, що відбуватиметься довкола учасників змагання.

А поки турнір все ж таки на невеличкій паузі, ми в рамках традиційної рубрики «Де вони зараз?» пропонуємо згадати усіх тренерів, під керівництвом яких їхні команди ставали переможцями Ліги чемпіонів у першому десятилітті нинішнього століття - так званих «нульових»…

Вісенте Дель Боске - тріумфатор ЛЧ-1999/2000 та 2001/02 з Реалом

Найтитулованіший клуб європейського континенту - мадридський «Реал» - 32 роки поспіль не ставав переможцем Ліги чемпіонів та її прабатька Кубка європейських чемпіонів. У 1998 році під керівництвом Юппа Хайнкеса мадридцям вдалося перервати цю негативну для себе серію, а ось наступного поповнення трофеями музею «бланкос» довелося чекати зовсім недовго. У «нульових» мадридці двічі ставали найкращою командою Європи - у 2000 та 2002 роках, - й обидва рази їх до цього приводив Вісенте Дель Боске.

Фахівець на прізвисько «Лісник» розпочинав тренерську кар'єру з юнаками «Реала», а коли в першій команді почалася перманентна криза із наставниками, то Дель Боске поталанило отримати призначення, а разом із ним - ухопитися за шанс всього свого життя. Вісенте очолив «Реал» в листопаді 1999 року й у першому ж сезоні в статусі повноцінного наставника «бланкос» привів своїх підопічних до європейського тріумфу. У ЛЧ-1999/2000 мадридці на другому груповому етапі перетиналися із «Динамо», але, на відміну від киян, змогли пробитися у плей-офф, нехай і з другого місця (іспанців випередила «Баварія»). В чвертьфіналі «Реал» обіграв чинного на той момент володаря трофею «Манчестер Юнайтед» (0:0, 3:2), а у півфіналі - розправився із «Баварією» (2:0, 1:2).

У вирішальному матчі ЛЧ-1999/2000 «Реал» не залишив жодних шансів симпатичній «Валенсії» Ектора Купера. «Кажани», за яких виступали Сантьяго Каньїсарес, Жослен Англома, Маурісіо Почеттіно, Гаїска Мендьєта, Кілі Гонсалес та Клаудіо Лопес, програли «бланкос» із рахунком 0:3. Результат для підопічних Дель Боске у 2000-му визначили голи Фернандо Мор'єнтеса, Стіва Макманамана та Рауля Гонсалеса.

У 2002 році «Реал» під керівництвом Вісенте Дель Боске знову опинився у фіналі Ліги чемпіонів. І цього разу в суперниках у «бланкос» знову був симпатичний андердог - леверкузенський «Баєр» Клауса Топпмеллера. Але «фармацевтам», кольори яких у тому фіналі захищали Ханс-Йорг Бутт, Лусіо, Міхаель Баллак, Олівер Нойвілл, Ульф Кірстен та молодий Дімітар Бербатов, теж не пощастило досягти успіху в поєдинку із фаворитом. «Реал», хай і в досить запеклій боротьбі, але здобув перемогу - 2:1. Причому переможний гол Зідана й досі, ймовірно, свіжий у пам'яті для переважної більшості вболівальників зі стажем…

Але справлятися із норовом президента «Реала» Флорентіно Переса Дель Боске вдавалося недовго. Вже влітку 2003 року фахівця було відправлено у відставку, яку багато хто й досі вважає незаслуженою. У великий футбол «Лісник» повернувся за рік, несподівано прийнявши запрошення від «Бешикташа». В Туреччині у Дель Боске нічого не вийшло, після чого два із невеликим роки фахівець залишався без активної роботи, поки не наважився спробувати сили на функціонерській ниві - став спортивним директором «Кадіса». І знову ненадовго, і знову без особливого успіху…

Втім, Дель Боске не міг піти на пенсію безславно. У 2008 році Вісенте очолив збірну Іспанії, якою керував протягом восьми років. Під керівництвом «Лісника» феноменальна «Червона фурія» виграла чемпіонат світу-2010 та чемпіонат Європи-2012. Завдяки цьому Вісенте став єдиним тренером в історії, якому вдавалося вигравати найпрестижніші турніри планети - Лігу чемпіонів (на клубному рівні), а також чемпіонати світу та Європи (на рівні збірних).

Влітку 2016-го, після вильоту у 1/8 фіналу чемпіонату Європи, Дель Боске ухвалив рішення подати у відставку, а також завершити тренерську кар'єру. Наразі йому всього 74, але він вже вісім років як займається вихованням онуків і просто радіє звичайним життєвим дрібницям, цінність яких із віком розумієш все краще та краще. А ще - Дель Боске залишається справжньою брилою для іспанського тренерського цеху…

Оттмар Хітцфельд - тріумфатор ЛЧ-2000/01 з Баварією

Багатостраждальна «Валенсія» Ектора Купера на початку нинішнього століття програла два фінали Ліги чемпіонів поспіль… Після згаданої вище поразки від «Реала» у 2000-му, «кажани», підсиливши склад Джоном Карью, Пабло Аймаром та ветераном Дідьє Дешамом, знову дійшли у найпрестижнішому клубному турнірі до вирішального матчу, але й у 2001-му там програли…

Фінал ЛЧ-2000/01 не був настільки «в одну хвіртку», як попередній, тому що «Валенсії» вдалося скласти гідний опір грізній «Баварії» з Олівером Каном, Штефаном Еффенбергом, Біксантом Лізаразю та Джовані Елбером у складі. Основний та додатковий час того фіналу, який проходив у Мілані на «Сан-Сіро», переможця так і не виявили - 1:1. Довелося бити пенальті, де вдача усміхнулася мюнхенцям - 5:4.

Можна сказати, що у певній мірі доля «повернула борг» німецькому гранду, яким тоді керував Оттмар Хітцфельд, за несподівану поразку двома роками раніше від «Манчестер Юнайтед» (1:2), яка назавжди увійшла в історію Ліги чемпіонів завдяки двом голам «червоних дияволів» у додатковий час, які й перевернули перебіг усього поєдинку.

Для Хітцфельда перемога у 2001-му в Лізі чемпіонів стала другою в тренерській кар'єрі. До цього Оттмар приводив до виграшу у найпрестижнішому клубному турнірі континенту дортмундську «Боруссію», коли та у 1997 році не залишила шансів на успіх «Ювентусу» (3:1).

Керувати «Баварією» Хітцфельд залишався до 2004 року, після чого був відправлений у відставку. Однак у січні 2007-го Оттмар зненацька повернувся на тренерський місток мюнхенців, коли там зазнав фіаско Фелікс Магат. Але вже влітку 2008 року, привівши «Баварію» до чергового чемпіонства, Хітцфельд пішов працювати у збірну Швейцарії. Там він провів шість років, виводив швейцарців у фінальні частини ЧС-2010 та ЧС-2014, причому на другому європейці навіть вийшли в плей-оф, але там одразу ж програли Аргентині (0:1).

Після поразки від аргентинців Хітцфельд прийняв рішення залишити посаду головного тренера збірної Швейцарії й завершити наставницьку кар'єру. З того часу свою позицію Оттмар не змінив, хоча йому зараз лишень 75, а пропозиції німцю робили чимало багатих клубів Китаю та Близького Сходу. Але для Хітцфельда наразі важливіше зовсім інше - у футболі він вже сказав своє останнє слово й назавжди залишиться легендою…

Карло Анчелотті - тріумфатор ЛЧ-2002/2003 та 2006/07 з Міланом

65-річний Карло Анчелотті - справжня ікона сучасного футболу. Італієць є єдиним тренером, який п'ять разів вигравав Лігу чемпіонів як наставник, а ще він може похвалитися тим, що вигравав усі провідні національні європейські чемпіонати, що складають так звану топ-5.

У «нульових» Анчелотті дуже успішно працював із «Міланом». На чолі «россонері» Карло був із 2001 по 2009 роки, й за цей період тричі виводив італійський гранд у фінали Ліги чемпіонів, причому у двох випадках «Мілан» був переможцем.

В 2003 році «россонері» зійшлися у вирішальному матчі ЛЧ із «Ювентусом». Ця гра була надзвичайно нудною та виснажливою, завершившись із рахунком 0:0. Для виявлення переможця довелося бити пенальті, і тут кращими виявилися гравці «Мілана», а вирішальний м'яч із «точки» забив український форвард Андрій Шевченко.

У 2007 році «Мілан» на «Олімпійському» в Афінах зійшовся із «Ліверпулем», якому програв феноменальний стамбульський фінал двома роками раніше. Цього разу, вже без Шевченка у складі, але із чудовим фінішером Філіппо Індзагі, котрий оформив дубль, «россонері» здолали англійців із рахунком 2:1.

Наприкінці травня 2009-го Анчелотті оголосив про відхід з «Мілана», а незабаром був призначений головним тренером «Челсі». Згодом Карло очолював таких європейських монстрів як «Парі Сен-Жермен», «Реал» та «Баварія», а також погоджувався попрацювати у «Наполі» та «Евертоні». Наразі Анчелотті все ще продовжує активну кар'єру - він працює коучем «Реала», куди повернувся влітку 2021-го, й вже встиг стати найтитулованішим наставником «бланкос» за усю історію мадридської команди, а це, без будь-яких перебільшень, епохальне досягнення!

Жозе Моуріньо - тріумфатор ЛЧ-2003/04 з Порту

Фінал Ліги чемпіонів-2003/04 видався абсолютно сенсаційним із огляду на склад його учасників. У вирішальному матчі зійшлися «Монако» та «Порту», ​​причому перший на стадії плей-оф встиг прибрати з дороги «Реал» та «Челсі», а другий виявився кращим за «Манчестер Юнайтед».

Всупереч очікуванням, конкурентної та цікавої боротьби у фіналі не вийшло. «Порту» розбив монегасків із рахунком 3:0, а наставник «драконів» Жозе Моуріньо на весь голос заявив про себе як про фахівця, котрий готовий вирішувати серйозні завдання у серйозних клубах.

Успіх із «Порту» у Лізі чемпіонів справді зробив Моуріньо «Особливим». Його покликали до надзвичайно багатого на той час «Челсі», і згодом Жозе протягом п'ятнадцяти років погоджувався працювати виключно із грандами - «Інтер», «Реал», «Манчестер Юнайтед». Лігу чемпіонів Моуріньо ще раз вигравав із «нерадзуррі», а також він може похвалитися перемогами у Лізі Європи з «червоними дияволами» та у Лізі конференцій - з «Ромою», яку тренував із 2021 по 2024 роки.

Загалом, кар'єра Моуріньо, хоча йому лишень 61 рік - справжні дрібниці за тренерськими мірками, - в останні років п'ять-сім повільно, але вірно йде на спад. Жозе вже нездатний вигравати найтоповіші змагання та конкурувати із такими метрами тренерського цеху як Гвардіола, Клопп, Анчелотті… Тому не дивно, що влітку цього року Моуріньо погодився очолити «Фенербахче» - клуб, де є загалом непогане фінансування, але… Все ж таки турецька Суперліга - це далеко не турнір, який коли-небудь мріяв би виграти «Особливий». Щоправда, і його виграти в цьому сезоні, швидше за все, «жовтим канаркам» виявиться не під силу - наразі «Фенербахче» істотно відстає від лідера турнірної таблиці, яким є «Галатасарай».

Рафаель Бенітес - тріумфатор ЛЧ-2004/05 з Ліверпулем

Рафаель Бенітес зарекомендував себе у «Валенсії», куди прийшов одразу за Ектором Купером, й зумів двічі, після суттєвої паузи, зробити «кажанів» чемпіонами Іспанії, а також (у 2004 році) виграв Кубок УЄФА. Ці успіхи дозволили іспанському тренеру отримати запрошення від «Ліверпуля», який у дебютному сезоні Рафаель вивів у фінал Ліги чемпіонів.

Вирішальний матч ЛЧ-2004/05 є не менш легендарним у сучасній історії Ліги чемпіонів, аніж вже згадуваний нами раніше поєдинок 1999 року між «Баварією» та «Манчестер Юнайтед». У Стамбулі наприкінці травня 2005-го зійшлися «Мілан» та «Ліверпуль», і після першого тайму італійці впевнено перемагали - 3:0. Здавалося, що для «червоних» уже все скінчено, але у другій половині поєдинку англійці організували сенсаційний камбек - 3:3. Гра дійшла до серії пенальті, де розгублені італійці проявили себе зовсім погано й програли, причому наш Андрій Шевченко виявився одним із тих невдах «Мілана», які не змогли переграти кіпера «Ліверпуля» Єжи Дудека.

Та стамбульська перемога у фіналі Ліги чемпіонів виявилася для Бенітеса єдиною в кар'єрі, принаймні станом на поточний момент. У 2007-му «Ліверпуль» із іспанцем на чолі ще раз вийшов до фіналу ЛЧ, але цього разу «Мілан» зумів взяти у англійців реванш. А ось виграти АПЛ із «Ліверпулем» в Бенітеса не вдалося жодного разу, й влітку 2010-го він залишив свою посаду.

Після «Ліверпуля» Бенітес працював в «Інтері», «Челсі», «Наполі», «Реалі», але вже ніде не був настільки ж успішним, як у «Валенсії» або із «червоними». В якийсь момент кар'єра Рафаеля покотилася вниз, й іспанець навіть погодився поїхати на заробітки до Китаю, де півтора роки керував командою «Далянь Іфан», яка у січні 2024-го припинила існування.

Повернувшись із Піднебесної, Бенітес працював у Англії з «Евертоном» й на батьківщині із «Сельтою». І звідти, і звідти зрештою був звільнений. Наразі Бенітесу 64 роки, й він є безробітним, очікуючи на новий виклик у наставницькій кар'єрі, який, швидше за все, вже не буде занадто гучним.

Франк Райкард - тріумфатор ЛЧ-2005/06 з Барселоною

Франку Райкарду - одному з найуспішніших нідерландських футболістів в історії - вдалося вибудувати ще й достатньо непогану тренерську кар'єру. У 2000 році Райкард був біля керма збірної Нідерландів на домашньому для «помаранчевих» чемпіонаті Європи, але там виграти «золото» підопічним Франка не вдалося. Проте у 2003 році Райкарда покликала «Барселона», де тренер затримався на п'ять сезонів. За цей час він двічі приводив «блаугранас» до перемог у Ла Лізі, а у 2006-му каталонці виграли й Лігу чемпіонів.

У фіналі «Барселоні» Райкарда протистояв «Арсенал» Венгера. Рахунок вдалося відкрити «канонірам», які вигравали аж до фінальної 15-хвилинки. Власне кажучи, саме цей відрізок і виявився вирішальним: на 76-й забив Ето'О, а на 81-й перемогу «Барселоні» приніс точний удар Беллетті.

Однак, як багато хто вважає, саме він заклав фундамент тієї величної команди, яка згодом кілька років поспіль диктувала свої «правила гри» усій Європі під керівництвом Жузепа Гвардіоли. Не будемо забувати, що саме за Райкарда у першій команді «Барселони» дебютував Мессі, а Хаві та Іньєста почали отримувати суттєвий обсяг ігрової практики, що безпосередньо позначилося на їхньому стрімкому прогресі.

Із «Барселони» Райкард пішов у відставку в 2008-му на тлі результатів, що розчаровували. Рік фахівець відпочивав, а потім прийняв запрошення від «Галатасарая». Цей момент, як засвідчив час, став початком кінця тренерської кар'єри Франка. Після Туреччини Райкард ще півтора роки попрацював наставником збірної Саудівської Аравії, а у березні 2014 року несподівано для багатьох оголосив про завершення тренерської кар'єри. На той момент Франку було всього 52 роки.

Нині Райкарду 62. За останні десять років кілька разів у ЗМІ з'являлася інформація про те, що Франка хоче бачити головним тренером той чи інший клуб, але нідерландець залишається твердим у рішенні, що більше працювати наставником не бажає. Втім, із футбольної тусовки Райкард остаточно не випав, і його часто можна побачити гостем на тому чи іншому гала-концерті, жеребкуванні або ж ток-шоу про футбол.

Алекс Фергюсон - тріумфатор ЛЧ-2007/08 з Манчестер Юнайтед

Свою першу тренерську перемогу в Лізі чемпіонів Алекс Фергюсон здобув із «Манчестер Юнайтед» у 1999 році, коли у вирішальному матчі «червоні дияволи» здолали «Баварію». А другий та останній тріумф великого шотландця в найпрестижнішому клубному турнірі континенту відбувся у 2008 році.

У 2008-му в фіналі «Манчестер Юнайтед» грав із «Челсі». Матч був досить нервовим та вкрай непростим для обох команд, а тому цілком логічно докотився до нічиєї за результатами основного та додаткового часу - 1:1. Виявляти найсильнішого командам довелося у серії пенальті та ще й під зливою. Коли у МЮ в третій спробі схибив Кріштіану Роналду, здавалося, що цей промах португальця виявиться фатальним, але… Таким став удар Джона Террі, який пробивав п'ятим. Капітан «Челсі» послизнувся й пробив повз, що дало МЮ додатковий шанс, яким «червоні дияволи» скористалися сповна. Вже у сьомій спробі, коли в манкуніанців забив Гіггз, у «Челсі» схибив Ніколя Анелька, удар якого потягнув Едвін ван дер Сар.

Після тієї перемоги Фергюсон ще двічі виводив «Манчестер Юнайтед» у фінали Ліги чемпіонів, але обидва рази його підопічні програвали. Що цікаво: одному й тому самому супернику - «Барселоні».

А у 2013 році шотландець, привівши «Манчестер Юнайтед» до двадцятого в історії та останнього на даний момент чемпіонства в Англії, вирішив завершити кар'єру. З того часу Фергюсон сфокусувався на функціонерських та представницьких функціях в «Манчестер Юнайтед», хоча нещодавно новий співвласник клубу сер Джим Реткліфф ухвалив більш ніж резонансне рішення - звільнити сера Алекса із посади глобального посла клубу, що дозволило «червоним дияволам» заощадити гроші, але очевидно, й завдало репутаційного удару по МЮ.

Жузеп Гвардіола - тріумфатор ЛЧ-2008/09 з Барселоною

27 травня 2009 року «Манчестер Юнайтед» з Алексом Фергюсоном на чолі вийшов на свій другий поспіль фінал Ліги чемпіонів. Англійці у статусі чинного володаря трофею протистояли «Барселоні» і програли каталонцям з рахунком 0:2.

Іспанський гранд, який роком раніше довірив керівництво першою командою малодосвідченому Жузепу Гвардіолі, котрий до цього працював лише з дублем «блаугранас», якраз починав демонструвати футбольній Європі стиль гри, названий тікі-такою. Останній дав неймовірний результат згодом, у тому числі й допоміг «Барселоні» впевнено та безапеляційно обіграти «Манчестер Юнайтед» у фіналі ЛЧ-2008/09.

Як уже згадувалося, «Барселона» Гвардіоли та «Манчестер Юнайтед» Фергюсона зустрілися у фіналі Ліги чемпіонів знову вже за два роки - у 2011-му. І знову тікі-така каталонця виявилася ефективнішою за традиційний і якоюсь мірою навіть надмірно обережний футбол, який продемонстрували підопічні шотландця.

Загалом із «Барселоною» Гвардіола виграв 14 різних трофеїв, а влітку 2012 року вирішив піти з клубу. Рік Жузеп відпочивав, проводячи час переважно у США, а потім повернувся до роботи, прийнявши запрошення від «Баварії». У Німеччині за три роки наставник допоміг мюнхенцям взяти сім трофеїв, а влітку 2016 спокусився на пропозицію від «Манчестер Сіті».

Наразі 53-річний Гвардіола продовжує залишатися коучем «містян». З «Манчестер Сіті» Жузеп виграв уже 18 трофеїв, зокрема й таку бажану для цього клубу Лігу чемпіонів - 2023-го. Втім, в останні тижні справи у «Манчестер Сіті» йдуть, відверто кажучи, погано, і на Туманному Альбіоні лунає все більше голосів про те, що Жузепу час іти.