Михайло МЕЛЬНИК: «Плотницький запитав у мене, чому я не на фронті»

Президент Федерації волейболу України Михайло Мельник згадав про нездорову обстановку та скандали в чоловічій збірній перед Кубком претендентів.

- Крастіньш ледь не плакав: «Приїдьте, поясніть їм, вони не хочуть тренуватися. А окремі погрожують, що не поїдуть ні в Катар, ні на чемпіонат Європи». Я знаходився на юнацькому Євроволеї в Сербії і як супервайзер залишити турнір посеред змагань не міг. «То що мені робити?» - перепитав Крастіньш. «Передай їм те, що я сказав тобі. Взагалі, якщо люди не хочуть тренуватися, якщо їм не подобається у Варшаві, то можу їм порадити повертатися в Україну, хай беруть у руки зброю і йдуть воювати. Може, під Бахмутом краще», - відповідаю. В той час під Бахмутом саме загинув мій дворідний брат, мене переповнювали емоції.

Пізніше Крастіньш клявся, що не передавав гравцям цих моїх слів, що це пішло не від нього. Хоча я йому дозволив передавати. Це раз. По-друге, я це говорив лише йому. Це я до чого? До того, що гравці продовжували наполягати на розмові зі мною і на прохання спонсора у форматі відеоконференції ця зустріч відбулася. Це зібрання планувалося присвятити презентації компанією «Епіцентр» програми підтримки чоловічої збірної України на найближчих п'ять років. В цій програмі були доволі інтригуючі і привабливі для гравців пункти. Очікувалося, що це знизить градус напруги. Але до презентації справа не дійшла. Я все зрозумів, ледь відеозв'язок увімкнувся і коли побачив поведінку гравців. Юлія Максименко взяла на себе роль модератора, надала слово мені.

Я сказав, що це історичний день, що нарешті спонсор є не лише в жіночої, а й у чоловічої збірної, що команда на це заслужила своїми результатами. Але цієї миті мене перебив Плотницький. Він почав здалека, що не хотів цього говорити, але як капітан має озвучити те, що турбує всю команду. Мовляв, від цього буде залежати, чи продовжиться подальша розмова. «Говори», - кажу. «В розмові з одним знайомим, але це не Уґіс, ви сказали, що кому не подобаються умови в Варшаві, нехай ідуть в окопи. Це правда?», - питає Олег. «Так, - відповідаю. - Але говорив я це не міфічному знайомому, а лише Уґісу. І можу повторити ці слова зараз». Крастіньш сидів попереду, опустивши голову. Потім він телефонував Катерині Біляченко і жалівся, чому я не відповідаю на його дзвінки. Але мова не про нього. Плотницький, почувши мою відповідь, нахабно випалив: «А ви чому не на фронті?» Це мені, на ту мить 62-річному, з букетом хвороб, про які не буду говорити публічно. Зрештою, суть в іншому. Я керівник, старша людина. Повинна існувати якась субординація, елементарний такт.

Ще не встиг я щось відповісти, як чую від Плотницького інше запитання: «А ким грати будете, якщо ми підемо?» «Будуть грати ті, для кого важлива честь прапора, а не побутові умови і особисті стосунки з керівником», - відповів. На це пролунав ще один перл: «Михайле Григоровичу, я уважно слідкую за чемпіонатом України. Такого гравця, як я, в Україні немає і найближчим часом навіть не передбачається». Навіть цієї миті я спробував знизити градус напруги і порадив не керуватися особистими амбіціями та образами, а зосередитися на меті, яка єдина для нас всіх - потрапляння в Лігу націй і на Олімпійські ігри. Проте поки це говорив, через перебої зі зв'язком не помітив, як усі волейболісти, як за командою, покинули приміщення, з якого вівся відеозв'язок… Це до питання про комунікацію.