Зорю накрив хаос. Як два авантюрні рішення зруйнували бронзову команду

Сезон-2022/23, який виявився для всього професійного українського футболу найскладнішим в історії через активну фазу російсько-української війни, для «Зорі» видався більш ніж успішним. Луганська команда вчетверте за часи незалежності України фінішувала на третій, «бронзовій», позиції, принагідно отримавши можливість знову спробувати сили у єврокубках. Більше того, саме головного тренера «Зорі», яким у сезоні-2022/23 був Патрік ван Леувен, несподівано для більшості визнали найкращим наставником минулого чемпіонату.

Втім, на цьому всі успіхи «Зорі», вочевидь, щонайменше на якийсь час залишилися у минулому. Влітку з команди пішов ван Леувен, якого переманив «Шахтар», а за кілька місяців відправив нідерландця у відставку… А ще луганці втратили, мабуть, найсильнішого свого гравця атаки - Назарія Русина, котрий був проданий за 2,5 мільйони євро у «Сандерленд», плюс двох орендованих у «Динамо» півзахисників - Володимира Бражка та Сергія Булецу.

І якщо кадрові втрати серед футболістів вдалося більш-менш компенсувати роботою на трансферному ринку, оформивши, зокрема, повноцінний викуп у «Маккабі» Тель-Авів панамського центрфорварда Едуардо Герреро та підписавши на правах вільного агента правого фулбека Олега Данченка, а також орендувавши нову партію потенційних зірок УПЛ (Джордана, Горбача, Яцика, Боля та Волошина), то із позицією головного тренера менеджмент «Зорі», відверто кажучи, недопрацював.

З якоїсь незрозумілої причини наступником ван Леувена у «Зорі» став 45-річний серб Ненад Лалатович, який за 12 років своєї наставницької кар'єри встиг попрацювати із півтора десятком різних колективів, причому переважно на батьківщині. Двома очевидними «перевагами» Лалатовича на момент призначення бачилися тільки те, що він, як і ван Леувен, тренер-легіонер, а також, як і колишній коуч, раніше мав досвід в українському чемпіонаті. Примітно, що Ненад, як і Патрік, насамперед стикався з вітчизняним футболом, маючи контракт із «Шахтарем». Якщо ван Леувен тривалий час очолював та вибудовував академію «гірників», то Лалатович з 2003 по 2006 роки був одним із захисників донецької команди, проте не грав ключової ролі у ній від слова «абсолютно».

Призначення Лалатовича у «Зорю» із самого початку віддавало неабияким авантюризмом. Втім, враховуючи пристойну віддаленість власника та президента клубу Євгена Геллера від футболу, було не дивно, що комусь вдалося вмовити його піти саме на такий крок - мовляв, із ван Леувеном таки ж спрацювало, а тоді «Зорю» також багато хто, м'яко кажучи, не зрозумів, коли луганці пішли на співпрацю із фахівцем, котрий має за плечима мінімальний досвід роботи безпосередньо у статусі головного тренера.

Але Лалатович виявився фігурою зовсім іншого калібру, ніж ван Леувен. Самі футболісти зізнавалися, що не розуміють, у який футбол грає команда, а після перших невдач засумнівався у власній спроможності продовжувати роботу й сам коуч. Єдиним рішенням Лалатовича, гідним поваги, виявилося те, за якого сербський фахівець добровільно подав у відставку, хоча тут ситуацію можна розцінювати й іншим чином - мовляв, відверто підставив клуб, який розраховував на його професійні навички та здатність якісно перебудувати гру та налагодити усі процеси всередині колективу.

Хоча згодом виявилося, що відхід Лалатовича не виявився таким вже й джентльменським, як це виглядало на папері. З чуток, між сербом та клубом виникли певні грошові нестиковки, які кілька тижнів заважали луганчанам офіційно оголосити про призначення нового головного тренера...

Власне, тут у «Зорі» пішли на другу поспіль авантюру - з ходу, не перебираючи інших варіантів, зупинили вибір на Валерії Кривенцові. Екс-тренер молодіжки «Шахтаря», «Маріуполя» та «Металіста 1925» ще влітку, коли пішов ван Леувен, входив у шорт-лист луганчан щодо вибору нового наставника. Подейкували, що тоді «Зоря» мала фактично двох пріоритетних кандидатів - Лалатовича та Кривенцова, і в останній момент вибір прийшовся на серба.

Коли Ненад відбув додому, то у «Зорі» вирішили за краще піти легким шляхом й не шукати інших варіантів, окрім Кривенцова, котрий залишався безробітним і, отже, цілком доступним для переговорів та швидкого працевлаштування. І все б нічого, адже Валерій справді раніше довів, що його ідеї можуть працювати, причому як серед молодих гравців «Шахтаря», так і вже із дорослими футболістами у «Металісті 1925», проте босам «Зорі» варто було враховувати, що до цього Кривенцов не досягав визначних результатів у професійній тренерській кар'єрі.

Іншими словами, якщо для «Зорі» участь у єврокубках та «бронзова» позиція національного чемпіонату виглядають вже як свого роду реперні точки на шляху до подальшого прогресу, то для нового головного тренера команди подібні успіхи були (та й залишаються) чимось ще абсолютно незвіданим, недосяжним та непокореним. Більше того, Кривенцов з ходу прийшов у кризовий колектив, який не мав шансів рухатися далі «по накатаній», а вимагав серйозних змін, якщо й зовсім не перебудови.

У такій ситуації, начебто, було очевидним, що вимагати результату від Кривенцова «тут і зараз» - це повна профанація. Роблячи ставку на цього тренера, менеджмент де-факто погоджувався на те, що решта сезону буде віддана на необхідні коригування, адаптацію та початок процесу зведення нового «фундаменту». Принаймні, про це буквально кричала попередня наставницька кар'єра Кривенцова, котрий ніде не досягав швидких позитивних результатів. Цей фахівець точно не спринтер, а, ймовірно, стаєр, якому потрібно було дати можливість для роботи у довгу, а не вимагати результату, на втілення якого підписувався раніше Лалатович.

Очевидно, що в оману менеджмент «Зорі» увів і вдалий старт команди під керівництвом Кривенцова у груповій стадії Ліги конференцій. Спершу луганці сенсаційно зіграли внічию із «Гентом» (1:1), а потім здобули перемогу над «Брейдабліком» (1:0), від чого у босів, напевно, й «розгулявся апетит». У національному чемпіонаті ситуація також складалася таким чином, що особливих претензій до певного часу до Кривенцова було не пред'явити - поразки від «Дніпра-1» (0:1) та «Полісся» (0:1) були сприйняті досить спокійно, так само як і нічия із «Чорноморцем» (0:0), адже одесити нині перебувають на ходу.

Ситуація кардинально змінилася після трьох крайніх матчів, які стали фатальними для Кривенцова у «Зорі». Спершу луганці начисто програли «Чорноморцю» в Кубку (1:4), потім впустили перемогу у битві аутсайдерів проти «Вереса» (2:2), а на закінчення зазнали форменого фіаско від «Маккабі» Тель-Авів у Лізі конференцій (1:3), коли продемонстрували колосальні проблеми у реалізації моментів, помножені на фатальні помилки в обороні.

Ці три результати повернули «Зорю» до хаосу, який став для команди знайомим після роботи Лалатовича. І в цій ситуації у луганському клубі не знайшли кращого рішення, аніж знову піти на зміну тренера. Як і у випадку зі звільненням сербського фахівця, з Кривенцовим офіційно ще не розлучилися, але команду до найближчого матчу проти ЛНЗ в рамках 14-го туру УПЛ готуватиме Младен Бартулович, що сам хорватський фахівець підтвердив в ексклюзивному коментарі для Sport.ua.

Чого чекати від «Зорі» далі? Враховуючи той факт, що луганці нині засіли у зоні перехідних матчів, і вже на 16 очок відстають від третьої сходинки (нехай і маючи низку матчів у запасі), навряд чи за підсумками сезону-2023/24 ця команда буде здатна на високі досягнення. Ключове завдання для «Зорі» зараз - це, перш за все, гідно виступити у трьох поєдинках Ліги конференцій, що залишилися, а також подолати ігрову кризу в національному чемпіонаті, де потрібно спокійно фінішувати, але обов'язково із прицілом на новий сезон.

Останній аспект вимагає виваженого підходу щодо нового головного тренера. Жодних авантюр цього разу бути не повинно - необхідний ретельний аналіз та запрошення такого фахівця, котрий здатний реалізовувати ті завдання та відповідати тому вектору, що буде обраний (тут важливо не вибиватися з контексту реалістичності та не будувати «повітряних замків», а рухатися до покращень поступово - step by step). Більше того, такого, який довів це своєю попередньою роботою! Попасти «пальцем у небо» після ван Леувена «Зорі» не вдалося, тому настав час засукати рукава і починати серйозно працювати, не розраховуючи на чергову щасливу випадковість. Інакше нинішня «стежина» може привести тільки до Першої ліги, а подібний сценарій у вітчизняних реаліях, як відомо, й зовсім загрожує повним зникненням клубу як такого із футбольної мапи України.