Шанс Хуліана Альвареса. 4 футболісти, що брали ЛЧ, ЧС та Кубок Лібертадорес

Півтора роки тому «Манчестер Сіті» виграв конкуренцію у «Шахтаря» та підписав талановитого бомбардира «Рівер Плейт» Хуліана Альвареса. За вихованця «мільйонерів» англійський клуб заплатив трохи більше 21 мільйона євро, і багато хто на Туманному Альбіоні оцінив цей кадровий хід керівництва «містян» як звичайну роботу на майбутнє - мовляв, підписали чергового проспекта, який має перспективи стати успішним у Європі. Проте скільки таких було до Альвареса? І скільком реально вдавалося заявити про себе на весь голос?

Одразу після офіційного оголошення про трансфер Хуліан Альварес на правах зворотної оренди повернувся у «Рівер Плейт», щоб дограти в рідній команді до літа, і лише потім перебратися на Туманний Альбіон.

Прогнозовано Альварес одразу ж не став ключовим форвардом «Манчестер Сіті», але аргентинець отримує стабільну ігрову практику, часто виходячи на поле на заміну та іноді з'являючись в основному складі «містян». Використовує Хосеп Гвардіола 23-річного аргентинця і у поєдинках Ліги чемпіонів, де «Сіті» пробився у фінал, а Альварес в 10 зустрічах (4 - у стартовому складі) забив 3 м'ячі.

10 червня Альварес отримає шанс зробити те, що раніше не вдавалося його зірковим співвітчизникам Ліонелю Мессі та Дієго Марадоні - стати володарем трьох топових футбольних трофеїв, якими у клубному футболі зони УЄФА є Ліга чемпіонів, зони КОНМЕБОЛ - Кубок Лібертадорес, а на рівні національних збірних, безумовно, варто вести мову про чемпіонат світу.

Ще у 2018-му молодий Альварес з «Рівер Плейт» виграв Кубок Лібертадорес, у 2022-му на турнірі в Катарі Хуліан із Аргентиною став чемпіоном світу, і ось тепер із «Манчестер Сіті» він намагатиметься зробити все від себе можливе, щоб приєднатися до когорти обраних.

До речі, на даний момент в історії футболу є лише чотири футболісти, у кар'єрі яких значаться перемоги в Лізі чемпіонів, Кубку Лібертадорес та на чемпіонаті світу…

Роке Жуніор

Перемога у ЛЧ: 2003, «Мілан»
Перемога у КЛ: 1999, «Палмейрас»
Перемога на ЧС: 2002, Бразилія

Роке Жуніор починав грати у футбол у маловідомих бразильських командах «Сантаррітенсе» та «Сан-Жозе». На початку 1995-го центральний захисник опинився у «Палмейрасі», де лише за кілька років отримав реальний шанс заявити про себе в першій команді. Його Роке Жуніору надав іменитий Луїс Феліпе Сколарі, котрого захисник цілком може вважати своїм другим батьком.

Влітку 1999 року Роке Жуніор виграв свій перший топовий трофей у кар'єрі. Ним став Кубок Лібертадорес, причому у фіналі «Палмейрасу» довелося непросто. Спершу бразильці програли на виїзді колумбійському «Депортиво» з Калі (0:1), але у матчі-відповіді взяли реванш (2:1), через що з'ясовувати, хто ж сильніший, у підсумку довелося аж у серії пенальті. Там «Палмейрас» виявився вдалішим та влучнішим за свого опонента (4:3), а Роке Жуніор став автором одного із забитих м'ячів.

Влітку 2000 року Роке Жуніор за 8,5 мільйонів євро перебрався до «Мілана», де за три роки провів 75 поєдинків. У 2003-му «россонері» вийшли у фінал Ліги чемпіонів, де обіграли співвітчизників з «Ювентуса», причому знову-таки у серії пенальті. Щоправда, цього разу Роке Жуніору, котрий з'явився на полі на заміну на 66-й хвилині замість Алессандро Костакурти, бити 11-метровий не довелося - вирішальний удар із «точки» в тій серії виконав українець Андрій Шевченко (3:2).

За рік до тріумфу у Лізі чемпіонів Роке Жуніору пощастило у складі збірної Бразилії виграти чемпіонат світу-2002, який відбувся на полях Японії та Південної Кореї. На тому мундіалі центрбек провів 6 матчів у складі «селесао», зокрема відіграв усі 90 хвилин у фінальній битві з Німеччиною (2:0).

З літа 2002 року Роке Жуніор через травму поступово почав втрачати свої позиції в «Мілані». Вже у 2003-му «россонері» віддали бразильця на півроку в оренду спочатку в «Лідс», а потім у «Сієну». У 2004-му Роке Жуніор на правах вільного агента пішов у «Баєр», де також не показав того рівня футболу, якого від нього очікували. Потім у кар'єрі бразильця були «Дуйсбург», «Ер-Райян», «Палмейрас», а завершив виступи Роке Жуніор у 2010 році в лавах бразильського «Ітуано».

Після завершення кар'єри гравця Роке Жуніор намагався попрацювати тренером. Зокрема, він спробував сили у бразильському клубі «XV листопада» з Пірасикаби, а з 2016 по 2018 роки працював коучем із молоддю «Лаціо». З римського клубу Роке Жуніор пішов заради посади спортивного директора «Ферровіарії», провести на якій зумів лише півтора роки. З грудня 2019 року Роке Жуніор не має постійної роботи у професійному футболі.

Діда

Перемога у ЛЧ: 2003 та 2007, «Мілан»
Перемога у КЛ: 1997, «Крузейро»
Перемога на ЧС: 2002, Бразилія

Професійну кар'єру футболіста Діда починав у «Віторії» з Салвадора, але впізнаваним у Бразилії став завдяки трансферу в «Крузейро», що відбувся у 1994 році. Саме із «лисами» в 1997-му Діда виграв Кубок Лібертадорес, коли бразильці за сумою двох матчів виявилися сильнішими за перуанський «Спортінг Кристал» (0:0, 1:0). Майбутній багаторічний голкіпер збірної Бразилії, який дебютував за «селесао» у 1995-му, провів тоді обидва поєдинки і його заслуга у завоюванні титулу виявилася величезною.

Щоправда, розставання Діди із «Крузейро» вийшло, м'яко кажучи, негарним. Воротар подав до суду на свій клуб, сподіваючись добитися розірвання контракту та негайного трансферу до «Мілана», але процес затягнувся на п'ять місяців. На цей період ФІФА дозволила Діді на правах умовної оренди продовжити тренуватися у швейцарському «Лугано», за який бразилець так і не провів жодного офіційного матчу. Влітку 1999 року «Мілан» та «Крузейро» нарешті узгодили трансфер Діди, і той став повноправним футболістом «россонері».

У «Мілані» стати ключовим воротарем першої команди Діді вдалося далеко не одразу, але із сезону-2002/03 він фактично не давав конкурентам жодних шансів. У 2003-му та 2007-му «Мілан» із Дідою у воротах двічі вигравав Лігу чемпіонів, спочатку в серії пенальті здолавши «Ювентус», а потім перегравши «Ліверпуль» у основний час (2:1). Крім того, у 2004-му Діда з «россонері» став ще й чемпіоном Італії.

Чемпіонат світу Діда, як і Роке Жуніор, виграв у 2002-му. Щоправда, на відміну від свого партнера по клубній команді, за збірну в Японії та Південній Кореї воротар не провів жодного матчу. Усі 7 поєдинків на ЧС-2002 у лавах «селесао» провів тодішній представник «Палмейраса» Маркос, а Діда, котрий ще не мав стабільної ігрової практики у «Мілані» і на мундіаль їхав у статусі гравця «Корінтіанса» (там він провів сезон-2001/02 на правах оренди), як і Рожеріо Сені з «Сан-Паулу», відсидівся за спиною партнера, хоча золоту медаль чемпіона все одно отримав.

У 2010 році в Діди закінчився контракт із «Міланом», і він залишив італійську команду, де-факто завершивши кар'єру. Але за два роки ветеран повернувся на поле, щоб пограти на батьківщині за «Португезу Деспортос», «Греміо» та «Інтернасьонал». На початку 2016 року Діда остаточно повідомив, що вішає рукавички на цвях.

Після відходу з професійного футболу Діда розпочав кар'єру тренера. Був асистентом головного тренера у китайському «Шеньчжені», єгипетському «Пірамідзі», а у 2019-му повернувся до «Мілана». В стані «россонері» Діда спершу сезон відпрацював коучем воротарів у команді U-17, а після цього увійшов до штабу Стефано Піолі у першій команді, звідки пішов влітку минулого року. Нині 49-річний Діда роботи у футболі не має.

Кафу

Перемога у ЛЧ: 2007, «Мілан»
Перемога у КЛ: 1992 та 1993, «Сан-Паулу»
Перемога на ЧС: 1994 та 2002, Бразилія

Кафу, котрий грав на позиції правого захисника, є живою легендою бразильського футболу. Саме він є лідером «селесао» за кількістю проведених за команду поєдинків - 142.

Вихованцю «Сан-Паулу» вдалася чудова кар'єра на клубному рівні. З рідною командою він двічі перемагав у Кубку Лібертадорес - у 1992-му, коли «триколірні» здолали у фіналі «Ньюеллс Олд Бойз», а Кафу забив один із голів у післяматчовій серії пенальті, а також у 1993-му, коли «Сан-Паулу» обіграв чилійський клуб «Універсідад Католика».

Кар'єра у Європі з першої спроби в Кафу не склалася. На початку 1995-го він за 1,5 мільйони євро перебрався до іспанської «Сарагоси», із якою встиг виграти Кубок володарів кубків, але вже через півроку повернувся назад до Бразилії, де виступав за «Жувентуде» та «Палмейрас». Влітку 1997-го Кафу вдруге переїхав до Європи, ставши футболістом «Роми». За римлян бразилець відіграв шість сезонів, у тому числі ставши чемпіоном Італії за підсумками сезону-2000/01. А влітку 2003-го Кафу вільним агентом підписав «Мілан», який щойно виграв Лігу чемпіонів. І з «россонері» правий захисник не лише знову виграв Серію А (у сезоні-2003/04), а й у 2007-му, як уже згадувалося вище, здолав у фіналі «Ліверпуль», ставши тріумфатором Ліги чемпіонів, хоч у тому поєдинку Кафу пробув на лаві запасних усі 90 хвилин, а на його позиції діяв Массімо Оддо.

Щодо міжнародної кар'єри, то тут Кафу, окрім рекордної кількості матчів за збірну Бразилії, двічі виграв із «селесао» чемпіонати світу. Тріумфи бразильців відбулися у 1994-му в США, та у 2002-му, про який вже неодноразово згадувалося вище, у Японії та Південній Кореї.

Кар'єру футболіста Кафу завершив у 2008 році, після чого частенько бере участь у різних представницьких заходах, а ось працювати тренером у свої вже майже 53 роки, вочевидь, бажання не має жодного.

Роналдіньо

Перемога у ЛЧ: 2006, «Барселона»
Перемога у КЛ: 2013, «Атлетіко Мінейро»
Перемога на ЧС: 2002, Бразилія

Черговість перемог у різних турнірах Роналдіньо відрізняється від шляху його екс-колег зі збірної Бразилії, про яких ми говорили вище. Перший гучний титул у кар'єрі Роналдіньо виграв у 2002-му, коли із національною збірною став чемпіоном світу на турнірі в Японії та Південній Кореї. На тому мундіалі Ронні провів 5 матчів, в яких відзначився 2 забитими м'ячами, причому вже був гравцем «Парі Сен-Жермен», у який переїхав з рідного «Греміо» за 5 мільйонів євро ще в 2001-му, коли йому був 21 рік.

У 2003-му 32 мільйони євро за Роналдіньо погодилася викласти «Барселона», із якою бразилець в 2006 році виграв Лігу чемпіонів. У тому турнірі Роналдіньо забив 7 м'ячів, ставши другим бомбардиром після українця Андрія Шевченка, котрий зумів наколоти у ворота суперників 9 м'ячів. І саме Ронні був названий кращим гравцем сезону у переможній для «Барси» ЛЧ-2005/06.

В 2008-му Роналдіньо переїхав до Італії, ставши футболістом «Мілана», і з «россонері» через три роки став тріумфатором Серії А, хоча ще під час того чемпіонату (у січні) повернувся назад до Бразилії - у «Фламенго». І саме після повернення на батьківщину Роналдіньо підкорився Кубок Лібертадорес. Сталося це вже у 2013 році, коли Ронні виступав за «Атлетіко Мінейро», а «півники» у фіналі не без проблем переграли парагвайську «Олімпію» (0:2, 2:0, 4:3 - по пенальті).

Кар'єру футболіста Роналдіньо де-факто завершив восени 2015 року після відходу з «Флуміненсе». На той момент видатному футболісту було 35 років. З того часу Роналдіньо неодноразово потрапляв у різні скандали, і навіть опинявся у в'язниці, а зараз Ронні, вочевидь, спробує зробити все, щоб допомогти досягти успіху у футболі своєму синові 17-річному Жоау Мендешу, котрий у лютому підписав професійний контракт з «Барселоною».