Як Україна на молодіжних чемпіонатах світу виступала

Нещодавно в Канаді завершився молодіжний чемпіонат світу з хокею. Традиційне проведення турніру в новорічно-різдвяні свята робить його однією з найбільш атмосферних спортивних подій.

На льоду завжди можна побачити виставку талантів, які загартовуються у жорсткій боротьбі за світову першість. На заповнених аренах видно і чимало імпозантних скаутів, які своїми нотатками впливають на найближчий драфт НХЛ.

Складно повірити, але колись частиною цього свята були і ми. 19 років тому вчетверте і поки що востаннє у топ-дивізіоні приймала участь збірна України. Її виступи на елітному рівні складно назвати успішним, але спогади про них хоча б повертають у ті часи, коли слова «український хокей» і «топ» ще не були антонімами.

МЧС 1995. Воротар у символічній збірній і 800 мільйонів карбованців, щоб перемогти США

На початку 90-х український хокей бився в конвульсіях. Фінансове становище київського «Сокола» стало клондайком анекдотів, а доросла збірна застрягла у болоті третього дивізіону.

Тішила тоді лише молодіжка. В 1992-му вона виграла третій дивізіон, а через рік результативний перформанс Вадима Шахрайчука дозволив прорватися вже до еліти. Базою для успіху стала робота тренера Віктора Чибирєва. Колишній захисник «Сокола» побудував у збірній жорстку дисципліну і не терпів скиглення.

«Ми занадто часто почали списувати невдачі на безгрошів'я. Звісно, фінансові проблеми є. Але якщо кожен буде битися, як справжній чоловік - молодіжний хокей не помре». Подібні спічі Чибирєва вочевидь розчулили федерацію, бо на підготовку до топ-дивізіону команді виділили 800 мільйонів карбованців.

Тривалий збір і нові ключки, одначе, геть не спрямували результат у вірне русло. Сувора провінція Альберта зустріла збірну різдвяними вогнями і морозами -20. На аренах Едмонтона і Калгарі українську команду били, і били доволі болюче.

Після кожної гри Чибирєв відзначав, що Україна поступається суперникам у всіх можливих аспектах - починаючи з психології і закінчуючи реалізацією. Єдиним позитивом стала переможна гра проти США, де чудово виступив крайній нападник Олексій Лазаренко, якого влітку 1994-го задрафтив «Нью-Йорк Рейнджерс».

Буквально у всіх матчах роль MVP не відпускав Ігор Карпенко. Голкіпер «Сокола» видав просто щось божевільне і врятував Україну від поразок з двозначним рахунком. 234 сейви за 6 поєдинків справді вражали - і Карпенко навіть потрапив до символічної збірної МЧС за версією журналістів та скаутів НХЛ. Вже наступного літа його задрафтив «Анагайм».

Попри наявність яскравих індивідуалістів, Україна фінішувала останньою. Від вильоту підопічних Чибирєва врятувало лише розширення топ-дивізіону з 8 до 10 команд. Це ж дозволило федерації вдатися до популістичних заяв: «От наступного року ми їх точно нагнемо».

МЧС 1996. Асисти від 16-річного Руслана Федотенка і 4 «голодні» дні в аеропорту Нью-Йорка

В 90-х у Кевіна МакКалістера був період, коли двічі поспіль на Різдво він залишався сам удома. В 90-х в української молодіжки був період, коли двічі поспіль на Різдво вони летіли грати у хокей до Північної Америки.

Хоча розпочалася ця кампанія далеко не святково. Ще за декілька тижнів до старту турніру білоруський «Прессбол» заявив, що в українській команді процвітає корупція, а місця у ростері продаються за 750 доларів.

Чибирєв оскаженів і жорстко заперечив подібні розмови. Його вибір і справді не викликав зайвих запитань, бо традиційно складався з хокеїстів «Сокола». Лідерами збірної затвердилися обкатані в минулорічних баталіях Сальников, Карпенко і Лазаренко. Навколо них гуртувалися талановиті юнаки - на кшталт 16-річного Руслана Федотенка.

Юний Руслан Федотенко в формі Сокола

Бойове хрещення цієї банди, зрештою, зіпсувало американцям різдвяні канікули. У стартовому матчі Україна перемогла США 4:3 на переповненій «Метьюз Арені» у Бостоні. Результат став одним з найяскравіших спалахів нашого хокею, але водночас і останнім позитивом на тому турнірі.

Надалі українці програли всі матчі та оформили виліт. І якщо поразки Канаді і Фінляндії сприймалися як частина теперішніх реалій, то безвольні невдачі у матчах за виживання вкрай засмучували. Чибирєв у пориві гніву навіть перейшов на персоналії та розкритикував нікудишню форму Карпенка і Сальникова.

Невдачі слідували за збірною і після фінальної сирени. 7 січня молодіжка прибула у засніжений Нью-Йорк, звідки збиралася вилетіти до Європи. Однак Америку накрив потужний зимовий шторм, що спричинило метрові завали снігу і паралізувало роботу транспорту.

Чотири дні хокеїсти спали на ковдрах у залі очікування, а також зіткнулися з проблемою голоду. Високі ціни в аеропорту були не по кишені більшості збірників, тож «гінці» вирушили за їжею до найближчого супермаркету, пробираючись через снігові кучугури паралізованого мегаполісу. Покинути Штати вдалося лише 11 січня.

Цей і попередній турніри жорстко вказали Україні її місце в ієрархії молодіжного хокею, але мали вагомий вплив на його розвиток. 5 тодішніх юнаків згодом поїдуть на Олімпіаду 2002. Вперше на МЧС проявив себе і Руслан Федотенко, який у майбутньому привезе до Києва Кубок Стенлі.

МЧС 2000. Ігнор від Понікаровського, страшний нефарт проти Казахстану і виліт по булітах

Одразу після вильоту Україна отримала чудову нагоду повернутися до еліти. Змагання 1997 року в першому дивізіоні приймав Київ, але рідні стіни допомогли нашим посісти тільки 5 місце. В подальших сезонах молодіжка лише утвердилася середняком і показувала клас хіба проти Японії чи Угорщини.

Якийсь прогрес і перспектива намітилися після солідного поповнення з юнацької збірної. Команда U-18 демонструвала тоді дуже хороші результати і виховала для молодіжки «обстріляних» бійців. В 1999-му під керівництвом Олександра Кулікова вони повернули Україну в топ-дивізіон.

Досягнення тішило і лякало водночас. За словами Кулікова, збірна взагалі не була профпридатною для виступів у еліті, а особливо після відмови Олексія Понікаровського та провідних легіонерів Канадської ліги приїхати на МЧС.

Без них основу склали хокеїсти «Сокола», розбавлені мужиками з «Беркута» і двома представниками молодіжних ліг Канади - Павлом Штефаном і Олександром Матерухіним. Ростер у цілому був значно слабшим, ніж у 90-х, а найбільше запитань викликали воротарі, які не мали ігрової практики навіть на рівні нікудишнього чемпіонату України.

На шведських аренах ця компанія показала себе прогнозовано кепсько, але хоча б виглядала проти грандів солідніше, ніж абсолютно сірий Казахстан. Ті програвали по 13:1 / 14:1 та дозволили нашим вважатися фаворитами перед очною битвою за останню путівку до плей-оф. Однак за тотальної переваги і домінації за кидками 44-18 Україна примудрилась програти 5:2.

Схожий нефарт перекочував і на relegation battle проти Словаччини , де виліт наша молодіжка оформила після поразки по булітах. Тепер в пресі команду розкритикували буквально за все. Навіть факт здобуття нагороди фейр-плей (за найменшу кількість вилучень на турнірі) охрестили відсутністю спортивної агресії.

Куліков відповідав на критику оригінально і резюмував виступ доволі неоднозначною фразою: «Якщо говорити про головне розчарування чемпіонату світу, то для мене це той факт, що представники київської школи закинули менше шайб, ніж харків'яни».

А ось глобальні підсумки МЧС для нас підбили інсайди канадських журналістів. За їхніми даними, жоден український гравець не потрапив на олівець скаутів НХЛ. У Канаді в таких випадках говорять: «Цій команді не допоміг би навіть Грецкі».

МЧС 2004. Шайба від Кросбі, 14:1 від Фінляндії і просто катастрофічний хокей

Надалі молодіжна збірна України міцно засіла в першому дивізіоні. Якщо в 2001-му вона ще по інерції претендувала на підвищення, то в 2002-му вже програвала вирішальні матчі 9:1.

Жодних перспектив не було і перед турніром 2003-го. Однак на казахських аренах сталося диво, що в певній мірі було сатисфакцією за невдачі минулих років. Під керівництвом Сергія Лубніна збірна демонструвала архаїчний та оборонний хокей, але буквально поцупила путівку в топ-дивізіон у Казахстану.

Промоушен не вписався у жодні логічні рамки і, здається, взагалі-то нікому і не був потрібен. Лубнін прибув до Києва за 2 тижні до початку МЧС і взявся формувати збірну. Його спогади є красномовними.

«Я запрошую Дениса Рябцева - найкращого бомбардира минулорічних змагань у першому дивізіоні. А він мені каже, що закінчив з хокеєм через безгрошів'я. Потім телефоную захисникам з російської ліги. Хороші такі захисники, давно в збірну просилися. Але говорять мені: «Николаевич, какая нафиг сборная. У нас уже давно паспорта российские».

Зрештою, ростер знову довелося формувати з молодіжки «Сокола», яка тоді виступала за фарм-клуб «ХК Київ». Біда в тому, що рівень цієї команди був катастрофічно низьким - і згодом її взагалі прикрили через відсутність прогресу у молоді.

За тиждень до старту турніру ситуація дійшла до абсурду. Лубнін заявив, що в його розпорядженні є лише 2 номінальні захисники, а решту він відбирає з нападників, які мають непогані оборонні функції. До того ж, основним воротарем збірної награвали Іллю Таранкова, який приїхав з четвертого російського дивізіону.

Таку команду чекало випробування Канадою з 16-річним Сідні Кросбі і Марком-Андре Флері, що вже захищав ворота «Піттсбурга» у НХЛ. Або чехами і фінами, де люди каталися у НХЛ либонь ось-ось мали там з'явитися.

Зрештою, МЧС перетворився на суцільне побиття збірної України. За 6 матчів у площину наших воріт завдали 315 кидків, 49 з яких дісталися цілі. Лубніну доводилося регулярно змінювати воротарів, щоб надати їм перепочинок від нескінченного артобстрілу.

Турнір хоч і проходив у Фінляндії, що недалеко від батьківщини Йоулупуккі, але різдвяного дива не приніс. Україна програвала з двозначним рахунком на груповому етапі, програла матч за виживання Швеції і спромоглася на нічию лише в останній грі з Австрією, яка вже нічого не вирішувала.

Лубнін у підсумковому інтерв'ю переклав провину на Федерацію, і заявив, що з таким підходом український хокей скоро шубовсне до рівня Мексики, Іспанії ба навіть Північної Кореї.

Постфактум можна говорити, що він був близьким до істини.

Віктор ШВИДКІСТЬ