П'ять доводів, чому Суперліга стане цвинтарем європейського футболу

Минула доба стала екстраординарною для всієї системи європейського футболу, яка за довгі десятиліття встигла в серйозній мірі «устаканитися». 12 клубів з Англії, Італії та Іспанії все-таки зробили перший крок і офіційно оголосили про створення європейської Суперліги, яка, на їхню думку, повинна стати відповіддю на неправильне ведення справ з боку УЄФА і проблеми в турнірах, що проводяться під його егідою.

Насправді, всі прекрасно розуміють, що справа не в спортивних, а у фінансових розбіжностях. Топ-клуби континенту захотіли, щоб з ними рахувалися на рівних, не побажавши й надалі залишатися васалами УЄФА. Останній в значній мірі допоміг виростити монстрів, які в певний момент вирішили зжерти свого творця. Не варто забувати, що свого часу реорганізація Кубка європейських чемпіонів в Лігу чемпіонів відбулася задля кращої комерціалізації турніру, і збільшення грошей, що стоять на кону. В результаті доріжка під назвою «футбол заради грошей», на яку свого часу звернув УЄФА і не знайшов в собі сил повернути назад, здається, завела організацію в глухий кут.

Але зараз не будемо шукати правих і винуватих, а сконцентруємося на доводах, які свідчать про те, що Суперліга здатна стати справжнім цвинтарем всього європейського футболу, причому не тільки клубного...

Нівелюється спортивний принцип

Довгі роки європейський футбол, власне, як і футбол в цілому, пишався тим, що в цій грі спортивний принцип є головним над усім іншим. І хоча в останні роки, коли гроші починали давити все сильніше та сильніше, ця теза ставала все більш дискусійною, але формально УЄФА та національні асоціації зберігали нейтралітет до всіх сторін дійства (хоча українські вболівальники на собі усвідомили всю красу цього «нейтралітету», коли вітчизняну збірну досить цинічно викинули з Ліги націй у суперечці з Швейцарією).

Важливо, що вибудувана роками структура дозволяла дотримуватися певної ієрархії, коли практично кожній команді в будь-який лізі континенту є за що боротися - комусь за чемпіонство, комусь за місця в єврокубках, комусь за збереження прописки в елітарній лізі, або ж, навпаки, за право підвищитися в класі. Зараз же головний постулат Суперліги - це наявність 15 команд з 20 учасників змагання, позиції яких залишаються непорушними. Тобто, який би результат не показав умовний «Манчестер Юнайтед», але в наступному сезоні він все одно буде учасником Суперліги.

Подібне важко вкладається в голову, адже складно уявити справедливою систему змагання, в якій вилетіти з ліги може команда, що фінішувала в середині таблиці. А таке в теорії може статися, якщо п'ять останніх місць займуть недоторканні клуби-засновники Суперліги, і тоді «зона вильоту» стрімко зміщуватиметься у бік вершини турнірної таблиці...

Більш того, незрозумілим бачиться й принцип кваліфікації для п'яти команд, які будуть змінюватися в Суперлізі. Мабуть, для них організатори якраз і готують спортивний принцип - мовляв, в когорту топів приймемо тільки тих, хто доведе, що здатен їм відповідати. Виходить, що для друзів - все, а для ворогів - закон? Це пахне не просто подвійними стандартами, а якоюсь збоченою системою, де на перше місце поставлені виключно фінансові інтереси, чого, власне, в Суперлізі особливо-то й не приховують. А це означає, що футбол в своєму колишньому вигляді повинен померти, а на його місці виродитися якась комерційна гра, назву якої нехай теж придумають організатори цієї затії (можливо, «суперфутбол»? Або «гіперсуперфутбол», щоб звучало ще солідніше та гучніше?)...

Удар по національним лігам

Ідеологи Суперліги стверджують, що їхні клуби продовжать брати участь в розіграшах національних ліг. Мовляв, в середині тижня ми з'ясовуємо стосунки серед рівних, а у вихідні повертаємося до «хлопців з нашого двору». Звучить апріорі безглуздо, тому як національні ліги в їхньому сьогоднішньому вигляді - це турніри з чітко вибудуваною ієрархією, де кожному учаснику на кожній конкретній стадії змагального процесу є за що боротися.

Якщо від Англії в Суперлізі гратимуть шість команд, то складно зрозуміти, за що будуть битися умовні «Манчестер Юнайтед», «Челсі», «Ліверпуль», «Тоттенхем» та «Арсенал», якщо їхнє відставання від «Манчестер Сіті» в боротьбі за чемпіонство АПЛ виявиться дуже великим. Для цих команд вже не буде сенсу напружуватися в боротьбі за місце в топ-4, топ-6 або ще якомусь топі. Хіба що забезпечити фініш поза зоною вильоту, щоб не опуститися до Чемпіоншипу, хоча з точки зору перспектив участі в грошовитій Суперлізі це не бачиться якоюсь проблемою. Будь ти хоч учасником Національної ліги (п'ятий за значимістю дивізіон в системі футбольних ліг Англії після Прем'єр-ліги, Чемпіоншипу, Ліги 1 та Ліги 2), але як клуб-засновник Суперліги твоє право грати в цьому дивізіоні беззаперечне.

Та й взагалі сенс подальшої участі в національних турнірах для «відступників» незрозумілий. Потрібно усвідомлювати, що футбольний ринок, особливо в нинішніх непростих реаліях, - це не безкрає поле, і гроші тут не валяються в необмежених кількостях. Кінцевий споживач не буде готовий платити за все - і за Суперлігу, і за національні чемпіонати, і за Лігу чемпіонів й інші турніри УЄФА, якщо вони залишаться, і за матчі національних збірних. Комусь банально доведеться «посунутися» в своїх фінансових апетитах, і якщо ідея Суперліги спрацює, то менше грошей почнуть отримувати саме національні ліги та турніри під егідою УЄФА. Стало бути, стане менше призових, а за телеправа АПЛ вже ніхто не буде готовий платити настільки багато, як зараз. Який сенс, якщо в іграх Суперліги всі ті ж шість англійських грандів зіграють не лише між собою, але ще й з іншими континентальними топами? Тому, або клуби-засновники Суперліги лукавлять, заявляючи, що їм цікава й подальша участь в національних лігах, або їх концепція ще до кінця не продумана, і поки вони будуть прагнути не руйнувати футбольну екосистему до її фундаменту...

Переділ всієї існуючої системи

Власне, про екосистему. Зрозуміло, що жоден клуб Суперліги не є самодостатнім з точки зору повноцінного функціонування футбольної команди. Подейкують, що в новому турнірі навіть можуть скасувати трансферну систему, створивши щось схоже на обміни гравцями в НБА або НХЛ. Це дозволить клубам всередині ліги уникнути «гонки озброєнь» і космічних витрат, що в теорії призведе до поліпшення фінансового стану клубів (не варто забувати, що більшість клубів-засновників Суперліги за фактом є збитковими через наявність колосальних боргів перед кредиторами).

Але важко уявити, що інша трансферна система в світовому футболі впаде слідом за тенденціями Суперліги. Швидше за все, клуби «ззовні» продовжать працювати, як і зараз, а ось при наявності запитів на своїх гравців від новоспечених представників «еліти» будуть задирати ціну до космічних масштабів. Принаймні, це було б логічно з точки зору ринку, якщо ніхто з його учасників не вдається до тактики демпінгу. Виходить, що тут клуби Суперліги наступлять на граблі, які самі для себе ж люб'язно й заготовили.

Але це півбіди. Інших питань організаційного характеру, насправді, ще більше. Наприклад, хто буде судити матчі Суперліги? Очевидно, що для з'ясування стосунків між топами будуть потрібні і арбітри відповідної категорії, але всі вони підв'язані під ФІФА та УЄФА, і якщо там від них вимагатимуть обирати, то далеко не факт, що більшість погодиться податися до «відступників». А резерв з рефері мати потрібно, тому як людський фактор, особливо в період пандемії COVID-19, виключати не можна ні в якому разі.

Загалом, під Суперлігу, по-хорошому, потрібно буде заново вибудовувати принципи роботи клубних академій (раніше топ-клуби розкидалися своїми талантами, а тут, можливо, доведеться переходити на «натуральне господарство), взаємодії на трансферному ринку, систему арбітражу і багато іншого. Поки організатори нового проекту не створюють враження людей, які продумали абсолютно все, тим паче, що почати розіграш свого дітища вони збираються буквально через 3-4 місяці...

Країни без значущих досягнень ризикують зупинитися у розвитку

На поточний момент охоплення Суперліги дорівнює трьом країнам - Англії, Італії та Іспанії. Можливо, до них приєднаються представники Німеччини та Франції, але докорінно на питанні це не позначиться - інші клуби з інших країн банально виявляться на периферії без виразних шансів коли-небудь продемонструвати свій «зоряний час».

Все це, як ми розуміємо, призведе до значного зменшення інвестицій, як з боку власників клубів, так і від спонсорів, які, ймовірно, з часом масово перекинуться до Суперліги. Та ж Ліга чемпіонів, як повідомляють нині окремі джерела, стане менш фінансово привабливою, і чемпіон умовної України або Угорщини вже не зможе серйозно підлатати бюджет від виходу в груповий турнір.

Якщо затія організаторів Суперліги зіграє, то ключовий інтерес багатомільйонної (або навіть мільярдної, як заявляє новий бос організації Флорентіно Перес) футбольної аудиторії буде орієнтований саме на цей турнір. Решта, по суті, виявляться змаганнями для «справжніх цінителів», на яких, як відомо, ринкова економіка в її сучасних контурах існувати довго не зможе. Немає масовості → немає припливу інвестицій → немає розвитку...

Контрольний постріл по інституту збірних

І на закінчення трохи не про клубний футбол. Так, створення Суперліги, схоже, може самим прямим чином позначитися й на інституті національних збірних. УЄФА та ФІФА вже погрожують не допустити футболістів з команд-учасниць Суперліги до розіграшу чемпіонатів Європи та світу, що призведе до серйозних кадрових трансформацій провідних збірних світового футболу. Бразилія, Аргентина, Англія, Франція, Іспанія, Італія, Німеччина, Нідерланди та інші топ-команди не зможуть розраховувати на гравців, які входять нині в еліту. На їх місце, мабуть, прийдуть футболісти з клубів «другої величини», що самим прямим чином позначиться і на якості гри, і на результаті. Можливо, ми навіть станемо свідками глобальної революції на міжнародній арені, коли на авансцену вийдуть збірні, що раніше перебували в тіні.

Інше питання, що сам по собі інститут національних збірних і раніше знаходився в певній кризі. Саме тому УЄФА почала «винаходити велосипед», придумавши Лігу націй, а ФІФА збільшує число учасників фінальної частини чемпіонату світу з нинішніх 32 до 48 (це вже вирішено для ЧС-2026). Так що відкрита конфронтація в цьому питанні між УЄФА, ФІФА та Суперлігою може виявитися контрольним пострілом для всієї системи міжнародних змагань, відродити яку потім буде дуже непросто, щоб там не фантазував в своїх надто повернених на комерції мізках Флорентіно Перес...