Який тренер потрібен Динамо?

Весь цей час, що минув після смерті Лобановського, всі ми продовжували жити в тіні великого Метра. Так, саме ми, а не Суркіси. Ми вимагали нового Лобановського, нового Шевченка, новий Кубок. Хоча б УЄФА. І тільки лише тому, що давним-давно, в минулому житті, щось і хтось подібне у нас, чи то пак у «Динамо», було. Змінювалися футболісти, тренери, покоління і курс гривні, але ми дружно продовжували вимагати від «народного клубу» причетності, можливості побачити Кубок чемпіонів в Києві і померти. Ну, не дурні ми всі? На якій підставі, на чиїх ногах і чиїх нервах?

В цей же час, тільки паралельними курсами, а може, і в паралельному вимірі, жили і благополучно продовжують це робити ті, від кого безпосередньо залежать наші вболівальницькі мрії - динамівські власники. Вони, на відміну від нас, вже давно зрозуміли, що найкраще, що траплялося з «Динамо», залишилося в минулому. У тому далекому минулому, де на одну команду працювала ціла республіка/країна, де, немов гриби, росли юні таланти і світле майбутнє було в межах пішої доступності. Це якраз брати Суркіси зрозуміли першими, що «Динамо» вже не перший клуб пострадянського простору, та й України також.

Простий і ідеальний механізм, коли на свист з Києва в цей самий Київ прилітали найкращі з найкращих, зараз елементарно не працює. Тому що в інших місцях свистять ліпше. А в інших просто м'якше стелять. «Де Динамо», де?» - образлива, на перший погляд, фраза заїжджого футзаліста з Копа-Кабани не повинна виводити з себе і рівноваги. «Динамо» зараз там, де і, наприклад, «Стяуа», «Црвена Звезда», «Андерлехт» або «Ноттінгем Форест»: це тривалий привал. Або тупик, як кому завгодно. Ми думаємо, що все перемелеться, налагодиться і динамо-машина попре вперед. Просто тому, що по-іншому бути просто не може. Ну, хіба не так? А ось Ігор і Григорій Михайловичі напевно вже живуть днем ​​сьогоднішнім. В якому геть відсутня романтика.

Ми всі чомусь думаємо, що Суркіси продовжують клонувати Лобановського тільки тому, що бояться вийти із замкнутого кола, бояться залишити рідне дитя зі стороннім. Чому ми не хочемо зрозуміти, що вони просто не бажають приводити в команду чужорідне тіло, збитого льотчика зі звучним прізвищем, але вже без імені. Повірте, якби з «Динамо» провалився Рехагель або Маркевич, було б ще болючіше. Для тих, хто звик дивитися на команду з трибун та екранів. А для них, хто в ВІП-ложі, це був би привід для харакірі, а не для пошуку нового сенсу. Мені чомусь здається, що дволикий динамівський президент прекрасно розуміє, що його підшефна дитина - тихий і ледачий трієчник. Він улюблений до веснянок і соплів, але недбайливий. І довірити такого чужому дядькові - все одно, що відразу поставити на облік в дитячу кімнату міліції. Вже краще довірити двоюрідній тітоньці-репетитору. Та точно допоможе. Та й не так соромно буде перед чужими.

З цієї парадигми власники клубу, є таке передчуття, ніколи не вийдуть. Хоч і не говори ніколи ніколи. Просто не вибудувана в клубі нормальна система взаємин. Та й клубу як такого немає. Це в сусідів, які приїхали здалеку і осіли в столиці, вочевидь надовго, все працює, як механізм. Як у Білому Домі: туди приведи хоч юродивого, але він за лекалами і заповідями все одно буде будувати розвинений капіталізм. У «Динамо» є президент, далі нікого немає, хоча віце-президентів не один і не два. З ким говорити на рівних, як залишатися мовчазним і мудрим. Ось і продовжують тягати ледачого телепня-трієчника по тітках та дідусях. Боячись віддавати в чужі руки. Боячись, і розуміючи, що на чужих коучів просто не вистачить ні грошей, ні впливу.

А що далі? Ні, не Скрипник. Занадто просто, занадто дрібно навіть для сопливого неуспішного по головних предметах. Ні, не Ребров. Занадто складно, занадто довго, і дуже не потрібно це самому Реброву. Хоча і довелося зробити «вкидання». Так, про всяк випадок. Для нас. А хто ж тоді? Логічно було б припустити, що це буде Ігор Костюк. По роках він, звичайно, не дядечко і тим більше не дідусь. Але все одно свій. Старший брат. Причому брат тямущий. Якщо що, то і навчити зможе. У вухо він, природно, не заїде - субординація, знаєте, але нічим не гірший від тих, хто були. І тих, кого пророкують.

Якщо Суркіси не бажають в найближчому майбутньому провалитися ще сильніше, вони повинні призначити Костюка. Або Мороза, що в даному випадку фактично одне і те ж. Так буде логічно. І так буде правильно. Навіть якщо всі ми будемо волати зворотнє. Тому що, на відміну від нас, звиклих жити мрією, вони звикли жити займенниками. І твердою валютою.

З цією філософією краще ходити по колу.