Як гартувався Таль

9 листопада минає 90 років від дня народження латвійської шахової легенди - Михайла Таля. Багатогранна особистість, він щедротно давав змогу шаховим гурманам насолодитися справжньою феєрію атакувальної гри, поміркувати над інтуїтивними (не завше коректними, але всякчас проблемними для супротивників) жертвами. «Є два види жертв: коректні та мої» - відомий афористичний вислів 8-го чемпіона світу. Заздрісники навіть називали Таля ні багато, ні мало «браконьєром, який порушує закони шахової боротьби», а Василь Смислов зневажливо казав про талевські жертви, називаючи їх «фокусами». Таля критикували за «обмежений творчий кругозір», «невиправданий ризик», однак простий люд буквально шаленів від видовищності його партій. Як казав один із коментаторів, «Таль влив у шахи дикунську кров». Та й віддалік шахівниці Ризький чарівник своїм неповторним шармом буквально закохував у себе тих, кому пощастило опинитися поряд. Пропоную згадати Михайла Нехемійовича в кількох іпостасях. І кожна з них - щонайяскравіша!

Таль як багаторазовий чемпіон СРСР

Здавалося б, внутрішнє змагання не надто оповите ореолом престижності. Однак саме Таль наприкінці 1950-х своїм сенсаційним сходженням на вищі сходинки союзного п'єдесталу та натхненною грою змусив любителів шахів уважніше поставитися до тих чемпіонатів. Назагал чемпіоном СРСР він ставав 6 разів, а часова відстань між першим та останнім союзними тріумфами становила 21 рік. Такий самий діапазон чемпіонської успішності й така сама кількість титулів у союзному чемпіонаті хіба що в Михайла Ботвинника.

Отже, щоб вийти до фінальної стадії союзного шахового чемпіонату в 1957 р., юному ризькому шахістові довелося подолати непростий півфінальний етап у Тбілісі. Там достатньо було посісти місце в першій 6-ці, щоб кваліфікуватися до фіналу. Рижанин став 5-м із результатом «+4». Цікаво, що одним із двох шахістів, що завдали тоді поразок Талю, став киянин Владлен Зурахов, який того самого 1957 р. став чемпіоном Києва. До речі, Зурахов переміг Таля й у фінальній частині попереднього чемпіонату СРСР - у 1956 р. Через рік у фінальній частині Таль став найкращим. Він виграв особисті зустрічі в основних конкурентів - Давида Бронштейна та Пауля Кереса - й привернув увагу всього шахового світу своєю комбінаційною атакувальною грою. Фактично той чемпіонат загартував молодого рижанина й подарував шахам нову зірку. Як же майстерно Таль довів силу пішаків у ендшпілі порівняно зі слоном у партії проти маститого естонця!

Керес - Таль, чемпіонат СРСР, москва, 1957

У 1958-му чемпіонат СРСР проходив у рідній для Таля Ризі. Достоту вдома й стіни допомогли! У вирішальній партії проти Спаського в Таля була куди гірша позиція, однак під час догравання в нього якось незбагненно вийшло виграти. Як зазначив один із коментаторів, у тій партії «Таль тримався, відшукуючи ресурс за ресурсом». Зрештою, студент Латвійського державного університету випередив Тиграна Петросяна на 0,5 очка в підсумковій турнірній таблиці!

Спаський - Таль, Рига, 1958

Третій свій союзний чемпіонський титул Таль завоював в Україні, в Харкові, вже будучи ексчемпіоном світу. Щоправда, довелося розділити чемпіонські лаври з Левом Полугаєвським. Той чемпіонат проходив за швейцарською системою в 13 турів зі 126-ма учасниками. Взагалі швейцарка спричинила здебільша негативні відгуки: мовляв, це буржуазна система, а ось колова є суто соціалістичною. Сам Таль іронізував, що «швейцарка є гарною системою, ми маємо наступного разу її застосувати на 100-річчя революції». Тогоріч у совку урочисто відзначали 50-річчя Жовтневого заколоту.

В 1972-му в Баку Таль переміг за явною перевагою, на 2 очки випередивши найближчого переслідувача. Ним, до слова, став одесит Володимир Тукмаков, а слідом у турнірній таблиці розташувалися також представники України: луганець Геннадій Кузьмін і харків'янин Володимир Савон. Усі вони, до речі, дістали право взяти участь у міжзональному турнірі ФІДЕ (а сам чемпіонат СРСР був відповідно зональним турніром ФІДЕ). Зауважу, що тоді в столиці Азербайджану рижанин не програв жодної партії!

У 1974-му в ленінграді Таль розділив чемпіонство з львів'янином Олександром Білявським, програвши нашому землякові особисту партію. Через 4 роки в Тбілісі поділив титул із Віталієм Цешковським. Й у столиці Грузії у Таля - жодної поразки!

Таль як чемпіон світу

Зіркова доба Таля-шахіста припала на 1960 р., коли в матчі за світову шахову корону він переміг самого Ботвинника. 23-річний молодик здолав більш як удвічі старшого за себе чемпіона світу! Прикметно, що до матчу Таль і Ботвинник жодного разу не грали один проти одного.

Вже в 1-й партії рижанин розтрощив чинного чемпіона світу у французькому захисті. Та куди показовішою є 6-та партія! Там на 21-му ході претендент пожертвував коня. Відомий шаховий тренер Лев Харитон назвав цю жертву «викликом Ботвиннику та всім його послідовникам, які намагалися покласти гру в прокрустове ложе холодної логіки та алгоритмів». Глядачі були настільки схвильовані, що атмосфера в ігровому приміщенні, радше, нагадувала футбольну, й, зрештою, арбітри швед Гідеон Штальберг і британець Гаррі Голомбек змушені були перенести партію за лаштунки. Однак і це не допомогло Ботвиннику: Таль здобув красиву перемогу. Повівши в рахунку з різницею в 3 очки, рижанин дозволив собі стишити ходу й поступився двічі поспіль. Однак надалі в тому матчі більше не програвав, вигравши в підсумку з рахунком 12,5:8,5 і ставши 8-м чемпіоном світу!

Ботвинник - Таль, 6-та партія матчу за звання чемпіона світу, москва, 1960

Наш сучасник англієць Деніел Таммет так надихнувся перемогою Таля в половині минулого століття, що вже в ХХІ ст. написав роман «Мишенька», присвячений цій події. «Холодним, клінічним, задушливим» називає Таммет шаховий стиль Максима Корогіна - прототипа Ботвинника в своєму творі, натомість прототип Таля - Міхаїл Гелб - «геній інтуїції та Паганіні шахів».

Матч-реванш через рік вийшов вельми видовищним, із чималою кількістю результативних партій (із 7-ї по 13-ту - жодної нічиєї, компромісам тут не місце!), однак назагал Ботвинник грав набагато краще та виграв із рахунком 13:8.

А роки по тому, в 1988 р. Таль став чемпіоном світу з бліцу в 51-річному віці. Олімпійську систему з вибуванням шаховий ветеран витримав пречудово! Зокрема в чвертьфіналі із сухим рахунком 3:0 він переграв Артура Юсупова - одного з кращих шахістів світу тогочасся. Причому тут Михайло Нехемійович виявив себе з несподіваного боку: як майстер ешелонованого захисту. В півфіналі впевнено (2,5:1,5) здолав опір Олександра Черніна, який на одному з попередніх етапів вибив зі змагу самого Анатолія Карпова. У фіналі ж Таль довів свою беззаперечну перевагу над Рафаелем Ваганяном: 3,5:0,5! Ба більше, навіть нічийну партію у фіналі мав усі шанси виграти, однак пошкодував опонента. Та у будь-якому разі був пошанований шаленою овацією публіки в канадському місті Сент-Джон, де проходив чемпіонат.

Юсупов - Таль, Сент-Джон, 1988

Таль як багаторазовий переможець Шахових олімпіад

Здавалося б, гостроатакувальний стиль Таля більшою мірою орієнтований на індивідуальні змагання, в командних, де відповідальність більша, й ризик має бути зведений нанівець. Та ні, як виявляється! На Шахових олімпіадах ризький гросмейстер сповна виявив свої найкращі таланти, ставши в підсумку 8-разовим переможцем тих змагань у складі збірної СРСР! Утім, в юні роки в командних турнірах у нього попервах не складалося, шаховому генію суворо забороняли жертвувати фігури, намагаючись піти проти талевської стилістики. Та поступово розуміння командної роботи прийшло до хлопця з Риги.

Уже на першій своїй олімпіаді - в 1958 р. у Мюнхені - він набрав 13,5 очка з 15-ти можливих, що стало абсолютно кращим результатом на тому форумі. Через 2 роки в Лейпцигу чималий резонанс спричинила партія Таля проти Роберта Фішера. Наче, й швидка нічия (21 хід), але двобій був не позбавлений витонченості, протистояли один одному два генії! Американці, до слова, фінішували тоді 2-ми, поступившись лише команді, де на 1-й шахівниці грав Таль. На Олімпіаді у Варні в 1962 р. він провів просто феноменальну атаку на короля в партії із представником ФРН Гансом Хехтом. Жертва ферзя, кілька фігур під боєм - неймовірна краса!

Таль - Хехт, Варна, 1962

У Гавані в 1966-му в Таля (грав на 3-й шахівниці) - найкращий результат у складі чемпіона - радянської команди: 12 очок із 13-ти можливих.

У 1972 р. в Скоп'є радянська команда, хоча й поступилася мінімально угорцям, але знову стала чемпіоном. А в Таля - абсолютно найкращий результат серед усіх учасників олімпіади: 14 із 16-ти! Зайшла в пам'ять його звитяга ад американцем Полом Бенко - методичне розгойдування позицій чорного короля у французькому захисті.

Через два роки в Ніцці Таль був 1-м запасним у складі чемпіонської збірної та набрав, зрештою, 76,7% можливих очок - заледве чи не найменше за всіх у команді.

У 1980 р. в Ла-Валетті рижанин (3-тя шахівниця) був, може, й не в найкращій своїй формі, але внесок у чемпіонство зробив, а мені особисто припала до душі його атака в партії проти болгарина Івана Радулова. Сицилійський захист, різнобічні рокіровки й переможний пішаковий марш білих - усе, як має бути!

Через 2 роки в швейцарському місті Люцерн Таль набрав 6,5 очка з 8-ми можливих, жодного разу не програв і став 8-разовим чемпіоном Шахових олімпіад.

А в 1992 р. вже тяжко хворий гросмейстер щоснаги прагнув виступити за свою рідну Латвію (якось натрапив на коментар, в якому його автор вбачав символізм у тому, що Tal навпаки - це LAT) на Шаховій олімпіаді в Манілі, однак доля вирішила інакше: в червні того року 55-річного ексчемпіона світу не стало…

Таль як головний редактор й автор книжок

В дарунок від родичів київського шахіста-аматора - друзів нашої родини - мені дісталася сила-силенна ризьких журналів «Шахи» якраз того періоду, коли головним редактором там був Таль. О, це справжній клондайк нестандартних шахових думок, літературного шарму й творчої вигадливості! Михайло Нехемійович проредагував це видання впродовж усіх 1960-х. І тоді його передплачували по всьому СРСР, зокрема й в Україні. Цікаво, до речі, в тому виданні коментували матчі й турніри, в яких брав участь особисто головний редактор. Приміром, півфінальний матч претендентів Таль - Ларсен у 1965-му, партії якого були проаналізовані самим Талем. Прикметна підводка до коментаря 9-ї - передостанньої - партії матчу: «За шахівницею створилася така гостра ситуація, що спокійні наміри було забуто». Це, наче лейтмотив усієї шахової вдачі 8-го чемпіона світу: компромісам - зась! Ну й чи багато вам траплялося видань, де публікують шаржі-карикатури на головного редактора й анонсування його майбутнього матчу під заголовком: «Що каже Таль»? Себто часопис бере інтерв'ю в свого головреда! Достоту новаторський підхід!

Назви книжок, автором чи співавтором яких був Таль, кажуть самі за себе: «У вогонь атаки», «На вівтар Каїсси», «Атака» тощо. Там безліч цікавинок, які щонайповніше розкривають Таля як особистість. Наприклад, у бесіді з Яковом Дамським у праці «На вівтар Каїсси» Таль зізнається, що коли його переграють за всіма статтями, то це сприяє тому, що він стає «злішим за шахівницею». Ну й такий момент. Таль визнає, що більше полюбляє турніри, ніж матчі: мовляв, щодня перед собою бачиш одне й те саме обличчя. І одразу додає: «Навіть якщо обличчя матчевого партнера найсимпатичніше».

Таль як вундеркінд, актор, учасник творчих зустрічей, курець, шанувальник жіночої вроди

Вже наші сучасники називали Таля «інопланетянином» за нестандартність буквально в усьому, за що береться. В дитинстві його звали «звичайнісіньким вундеркіндом». Живий, емоційний, вразливий, Таль всякому захопленню віддавався цілком, без залишку. Все в нього було «дуже». Дуже полюбляв музику. Дуже полюбляв математику. Дуже полюбляв футбол: із 5-го класу школи до 3-го курсу інституту грав у командах воротарем.

В його дорослому житті було чимало прикметного. Камео у фільмі «Гросмейстер», який довго лежав на радянських полицях через участь у ньому Віктора Корчного. Телевізійна творча зустріч Михайла Нехемійовича із шанувальниками, що відбулася уже в перебудовний час, є в Мережі. Рекомендую переглянути. Там Таль розкривається з багатьох цікавих сторін. Тютюнопаління? О, це була справжнісінька біда! Зрештою, ця пристрасть і вкоротила віку гросмейстерові, посприявши розвитку багатьох хвороб. Із цигаркою, здавалося, він розставався лише на якісь миті. Та й до алкоголю ставився цілком прихильно. Найпопулярніша байка в цьому контексті пов'язана із сочинським рестораном готелю «Перлина». Шанувальники (подейкували, що вірменські) надіслали Талю пляшку дорогого коньяку. У відповідь він надіслав їм дві. Йому відповіли вже чотирма. Тоді Таль узяв одну пляшку, написав на етикетці «Згоден на нічию. М. Таль» і відправив назад.

Таль і жінки - це окрема величезна тема. Він був тричі одружений, крутив романи з богемними красунями (акторками, танцівницями тощо), мав сина й доньку від різних шлюбів. У 1966 р. постраждав під час Олімпіади в Гавані від ревнивого кавалера молодої кубинки, з якою танцював у нічному барі. Ревнивець вдарив шахіста скляною пляшкою по голові. Відтак Таль змушений був провести певний час у лікарні, та, зрештою, втік від ескулапів і грав із забинтованою головою та в темних окулярах. І грав суперово!

Під час командного Кубка СРСР у Києві, у Будинку торгівлі на Львівській площі в 1984 р. мені пощастило поспілкуватися з Талем. Він вийшов після партії, перейшов на інший бік площі й прямував до готелю в якихось надто вже домашніх капцях. Ексчемпіон світу залюбки підписав мені програмку й відповів на кілька питань, залишивши якнайприємніше враження. «Пірат шахових морів» (одне з прізвисьок Михайла Нехемійовича) виявився приємною в спілкуванні людиною, яка абсолютно не демонструвала якоїсь зверхності. На жаль, зовнішній вигляд Таля не свідчив про його богатирське здоров'я. До нього він ставився, склалося таке враження, абсолютно байдуже. На зірковому чемпіонаті СРСР 1988 р. з Талем побачитися вже не довелося: через проблеми зі здоров'ям він вибув зі змагання після 1-го туру, його замінив одеський гросмейстер В'ячеслав Ейнгорн.

Спадок Таля як видатної шахової особистості величезний. Дотепер в аналізі партій коментатори, не приховуючи захвату від тієї чи іншої жертви, кажуть: «Зіграв по-талевському». Тим самим віддають данину внеску 8-го чемпіона світу в скарбницю великої гри. Вічна пам'ять, «Пірате шахових морів»!

Олексій РИЖКОВ