Роналду детально пояснив, чому залишив збірну Португалії

Легендарний нападник саудівського «Аль-Насра» Кріштіану Роналду в офіційній заяві пояснив, чому самовільно та достроково залишив розташування національної збірної Португалії:

Того дня тренер сказав мені, що розраховує на мене і що моя присутність є надзвичайно важливою для його проекту. Він одразу ж представив мені план моєї участі. Сказав, що я гратиму в першому та останньому матчах і що з міркувань фізичного навантаження він завжди робитиме три-чотири заміни за гру.

Тоді він запропонував мені варіант, за яким я не поїду з національною збірною до Норвегії та Данії. Він запропонував мені зіграти в першому матчі й залишитися в Португалії, а потім знову приєднатися до команди перед матчем на стадіоні «Драгау».

Я відразу ж відхилив цю пропозицію. Мені здавалося очевидним, що я не можу її прийняти. Я не міг би відмовитися від ролі капітана нашої команди лише тому, що не гратиму в матчах за кордоном. Такий привілей - залишитися в Португалії - не був би хорошим прикладом.

Зрештою, головний тренер погодився з моїм аналізом.

Цю розмову супроводжував Сімау Коутінью, спортивний директор «Аль-Насра» - людина, якій нинішній головний тренер підпорядковувався протягом усього минулого сезону і яка була одним із відповідальних за його підписання клубом у 2025 році.

Напередодні початку збору головний тренер завітав до мене додому в Лісабоні, щоб на його прохання ще раз поговорити зі мною. Розмова пройшла спокійно, і всі домовленості, досягнуті в серпні, були дотримані.

Я зіграв матч на стадіоні «Алваладе», і, попри те, що мене замінили, я не робив жодних проблем. Я сам надів капітанську пов'язку на Бруно Фернандеса, навіть не уявляючи, що, можливо, роблю останні кроки як спортсмен і капітан національної збірної. Головним для мене того дня була наша перемога. Перемагати завжди приємно, а в Португалії та за свою країну - ще приємніше.

В обідню пору в день матчу в Норвегії помічник головного тренера підійшов до столу, за яким команда обідала, і повідомив мені, що головний тренер хоче зі мною поговорити. На моє абсолютне здивування, головний тренер запитав мене, чи готовий я зіграти 30 хвилин. Я був повністю зосереджений на своєму фізичному відновленні, як завжди згуртувався з товаришами по команді та думав, що того дня не гратиму. Без жодних проблем.

Це прохання дещо виходило за межі мого плану фізичного відновлення та тренувань - адже я мав грати лише 4-го числа на стадіоні «Драгау» - але, звісно, я погодився. Він відповів, що тоді я маю бути готовим, бо гратиму 30 хвилин.

Решту всі знають. Я розігрівався з самої перерви, бачив, як минають хвилини, але мене не випустили.

Тренер не дотримав свого слова.

Наприкінці матчу я лише хотів, щоб усе закінчилося перемогою, і залишитися наодинці. Я не пішов вітатися з уболівальниками. Це помилка, відповідальність за яку лежить виключно на мені і якої не мало статися. Прошу вибачення у португальців, які там так палко нас підтримували, прошу вибачення у вболівальників і прошу вибачення у тих, хто, не будучи португальцями, можливо, приїхав туди, щоб побачити мене, і кого я, можливо, розчарував.

Через 48 годин ми провели розмову - я, головний тренер і Сімау Коутінью, оскільки саме він був присутнім під час наших серпневих бесід.

Це був глибокий момент, дуже відвертий, без жодних фільтрів.

Ми погодилися, що є лише один спосіб закрити цю «справу»: головний тренер мав повторити те, що щойно сказав мені наодинці в присутності Сімау Коутінью, але вже в прес-центрі.

Домовленість була простою: головний тренер розпочне прес-конференцію з цієї теми, намагаючись закрити справу, розповівши правду. Він скаже, що я ніколи не просив надати мені ігровий час, що саме головний тренер, і ніхто інший, запропонував мені план на цей збір, і що було помилкою випускати мене на розминку, щоб потім не випустити на поле, і що, якщо це повториться, він так не вчинить.

Ми завершили цю зустріч тим, що головний тренер попросив мене обійняти його, пообіцявши, що на прес-конференції скаже те саме, що щойно сказав мені, і що ця справа вже позаду. Я не гратиму в Данії, але зіграю у матчі на стадіоні «Драгау». Все це відбувалося у присутності Сімау Коутінью, який був присутній весь час.

На прохання відбірника відбулася потім зустріч між ним самим, Сімау Коутінью та Тіаго Кравейру у форматі відеоконференції, під час якої було підсумовано те, про що ми говорили.

Було підготовлено короткий документ, який я сам затвердив і який, з мого відома, було передано відбірнику, як він і просив.

Прес-конференція пройшла так, як ми й очікували: його поведінка не мала нічого спільного з нашою зустріччю; я почув висловлювання та агресивність, на які, на мою думку, він не заслуговує, - таку позицію «я хочу, я можу і я наказую», якої він ніколи не виявляв, ані зблизька, ані здалеку, у приватному спілкуванні напередодні.

Нотатки, які я затвердив, були такими:

«Я вважаю важливим, зокрема тому, що це правда, прояснити деякі речі, перш ніж говорити про Данію:

1. Я сам, без участі будь-кого іншого, запропонував Кріштіану план щодо його участі в національній збірній у цьому спортивному сезоні. Це була тривала й дуже плідна розмова.

2. Я знаю, як сильно він живе за збірну і любить її, а також усвідомлюю її вагу у світі, а ще більше - ту вагу та позитивний вплив, які він має на збірну вже 24 роки поспіль.

3. План, який я запропонував Кріштіану, був прийнятий.

4. Він ніколи не ставив під сумнів моїх рішень. Поводився зразково, лояльно та професійно.

5. У плані, який я для нього розробив, не було передбачено матчу проти Норвегії. Проте я відчув, що він встиг фізично відновитися після першого матчу, і попередив його, що, можливо, доведеться випустити його на поле. Кріштіану погодився.

6. Я помилився, випустивши на розминку такого гравця, як Пеле чи Марадона, а потім не випустивши його на поле. Якби це сталося сьогодні, я б так не вчинив.

7. На завершення: я хочу, щоб Кріштіану грав у національній збірній. І не просто хочу - я дуже цього хочу. На щастя, він теж вірить у мене. Він повірив у «Аль-Насрі», і тут теж.

8. Щодо того, що я не привітався з уболівальниками. Ми вже говорили про це. Той, хто зіграв понад 230 матчів за збірну, не отримає від мене уроків любові до Португалії. Це був момент розчарування, який нічого не затьмарює. Це гравець, який дає найбільше автографів, робить найбільше селфі, найбільше піклується про вболівальників. Не вигадуймо проблем там, де їх немає. Коли ми незадоволені, ми реагуємо. Ось і все».

Отже, у жодній із цих записок не йшлося про те, що тренер хоча б вибачився переді мною.

Це був уже другий раз, коли він не дотримався даного мені слова.

Я вирішив покинути збір, не чекаючи на чергове порушення обіцянки. Для мене правда досі залишається найважливішим у стосунках між людьми. Хай як би це не боліло, нехай мені кажуть правду.

Ще раз прошу вибачення у португальців, але порушення слова має для мене вирішальне значення. Я відчув, що відтепер моє перебування лише зашкодить команді, і зробив те, що завжди казав, що зроблю, якщо не відчуватиму себе корисним: спакував валізи й пішов».