Сага про тягу Бернабе

Як там кажуть, форварду властивий егоїзм. І в цьому твердженні, зазвичай, не міститься негативна конотація. А от якщо ти є плеймейкером, і зона твоїх дій - центр півзахисту, то егоїзм тобі за визначенням протипоказаний. Проте своє его можна виявити не лише ігноруванням партнерів і частими малопідготовленими ударами по воротах, а й підходом до своєї кар'єри, коли ти здобуваєш певний титул в юному віці й по тому збираєш із нього вісти-дивіденди впродовж активної кар'єри. Ну, приблизно, як музиканти, що написали замолоду один хіт, і надалі його всякчас експлуатують. Він забезпечує й пристойний заробіток і, ніде правди діти, не спонукає до творчого розвитку: навіщо, якщо все й так працює?

У футболі титул олімпійського чемпіона - штучний товар. Чимало видатних гравців - мультиволодарів Золотого м'яча - про олімпійське золото навіть і не мріяли. Дехто зневажливо називав золоту олімпійську медаль пошануванням за успіх на молодіжному рівні. Хай там як, а золота медаль Олімпіади для футболіста - це інвестиція в майбутнє, навіть у далеке прийдешнє, що забезпечить тобі впізнаваність по закінченні ігрової кар'єри.

Чи можна назвати олімпійського чемпіона Адріана Бернабе, який грає за «Парму», таким собі автором одного хіта або інвестором свого майбутнього, який, зробивши це вкладання, заспокоївся та не прагне більшого? Й чи не має вияв його его, або, якщо хочете, тяги до теплої ванни - саме в статусі найдорожчого гравця «Парми» (вартує, за версією transfermarkt.de, 15 млн євро, що перевищує десяту частину сумарної вартості складу пармезанців!) без потикань на вищий рівень? Мовляв, я ж лідер, а не хочу бути одним із… Безумовно, історія в «Парми» славетна, добряче нашпигована євротрофеями. Сьогодення, радше, суперечливе, ніж похмуре чи райдужне. Та бути лідером команди, тифозерія якої не забула трофейних часів 30-річної давнини, - це не лише розрада для свого его. Це й відповідальність, і реклама особистості, й можливість мати регулярну ігрову практику в Серії А. Чи не замалий цей список? Кожен вирішує сам. Бернабе поки що тримається «Парми» як команди й Парми як міста й почувається і там, і там напрочуд комфортно.

Помітив цікаву особливість, що підкреслює его іспанця. Найвищими оцінками різноманітні статистичні портали пошановують його гру тоді, коли «Парма» назагал зіграла або геть невдало, або без блиску, або взагалі зганьбилася. Скажімо, sofascore.com в просто жахливій для «Парми» виїзній грі проти «Аталанти» оцінив дії Адріана аж вісімкою! Чому? Річ у тім, що в активі Бернабе 7 ключових передач, а також 2 створені великі шанси для партнерів із вельми високим показником xA (очікуваних асистів) у 0,8. Й, хай як це самосуперечно, але вийшло, що найгірша гра «Парми» стала найкращою грою Бернабе. Whoscored.com виокремив дії Бернабе високими оцінками в двох матчах поспіль: погрому від бергамаскі передувала домашня нульовка з «Дженоа». Здавалося б, 2 гри, жодного забитого командою м'яча, а іспанець-креативник усе одно оцінений високо! А, приміром, в матчі проти «Лаціо», який пармезанці, маючи впродовж тривалого часу чисельну перевагу, програли на своєму полі, Бернабе найчастіше порівняно з іншими іграми бив по воротах. Марно, на жаль, наче діжку Данаїд наповнював. Може, це якраз той випадок, коли егоїзм, тяга до самовияву були недоречні? Й ще одна помічена мною цікавинка. Коли Бернабе грає в центрі поля або під нападниками, в нього все виходить краще, ніж тоді, коли його відряджають на правий фланг (а буває і таке). Тобто там, де тиснява, натоптом натоптано, захисників, як оселедців у діжці, Адріан почуває себе затишніше, ніж у засланні на фланг, де буцімто просторіше.

Корисність Бернабе для команди полягає серед іншого й у тому, що на ньому дуже часто фолять суперники. З відповідним середньоматчевим показником у 2 фоли за гру він входить до чільної десятки в Серії А. Тут його его має дві сторони медалі. Адже він полюбляє пововтузитися з м'ячем (себто свого роду егоїзм, тяга до виставляння своєї вишуканої техніки напоказ), інколи й перебільшує із цим, чого там. Та з іншого боку на ньому через це порушують правила, й команда здобуває право на перспективні штрафні, а суперники ризикують дістати різноколір карток. За середньоматчевим успішним дриблінгом під час захисту Бернабе також у десятці кращих у Серії А. Й за середньою кількістю ключових передач іспанець - у чільній десятці найсильнішої італійської ліги. Зазначу принагідно, що відповідний його показник - 1,8 - на рівні найкращого гравця Серії А нинішнього сезону за версією переважної більшості статистичних порталів - Ніко Паса з «Комо». За цьогосезонними мірками таке сусідство - знак якості!

Гравець-треквартиста з номером «10» на футболці завше має шанування в Італії. Бернабе в одному з інтерв'ю підкреслював, що є стійким прихильником «десятки» на футболці, адже за кумирів мав Мессі, Роналдінью, Озіла. Втім, Адріан зазначив, що грати під цим номером - це й відповідальність, адже саме в «Пармі» було чимало легендарних «десяток». «Утім, - веде далі Бернабе, - мені до вподоби мати цей номер, до вподоби відчувати відповідальність і до вподоби мати цей тиск. Це допомагає мені грати краще».

Невисокий (170 см) технічний шульга (подивіться його диво-гол у ворота «Мілана», коли іспанець майстерно закрутив м'яч у правий верхній кут воріт, а коментатор назвав ліву ногу Бернабе «чарівною») дістав гарну футбольну освіту. Його рідне місто - Барселона. Й у дитинстві він навчався спершу в школі «Еспаньйола», а надалі - в школі «Барселони». Після чотирьох років у Ла- Масії його шлях пройшов до Англії, де він кілька років удосконалював свою майстерність у молодіжці «Манчестер Сіті». А в 2021 р. уклав контракт із «Пармою». Такий багатющий бекграунд, якісна футбольна освіта, одержана в різностильових середовищах, сприяють глибшому розумінню гравцем того, що відбувається на полі. Ще одна чеснота Бернабе - це вміння передбачити, як розвиватимуться події на полі. Жага боротьби? Ну, цього каталонцеві не позичати! Сумлінно підходить до протиборств. Як там кажуть, хто мастить, тому віз не скрипить. А мастить Адріан щедротно!

Хай там як, а Бернабе лише 24. Так, кітвицю в Пармі наче кинуто (за його словами, він волів би «привести «Парму» туди, куди вона заслуговує»). Контракт із джалло-блу чинний ще півтора роки. Проте й кроку вперед я б не виключав. Хоча індивідуальний крок уперед не завше можна зробити, перейшовши до потужнішої команди й проти волі окупувавши лавку запасних. Зчаста кажуть, що, мовляв, матч проти суперклубу - чудовий тест для визначення того, чи здатен гравець здійнятися до рівня гравця того самого клубу. В неділю «Парма» прийматиме на «Енніо Тардіні» «Ювентус». Тест? Як на мене, навіть якщо Бернабе якнайкраще зіграє проти «Старої Синьйори», це не буде свідченням його готовності до гри в команді рівня «Юве»/«Інтера»/«Мілана». Це буде лише свідченням того, що в знайомій обстановці за звичних партнерів поруч він виявив свої чесноти. А якщо б був по той бік барикад, то тут ще надвоє бабця ворожила... В усякому разі в грандах незрідка доводиться наступати на горло власному его, або тязі до вияву своєї індивідуальності. А чи готовим буде до цього гравець, що впродовж кількох років, та ще й у молодому віці є лідером-верховодою в своїй команді?

Національна збірна? Ну, олімпійському «золоту» передувало «срібло» молодіжного Euro, завойоване Адріаном за рік до Олімпіади. Й у складі національної команди Бернабе вже засвітився, зігравши в її червоній футболці більш як пів десятки матчів. Послідовність наявна. Підмурівок надійний, та й сходинки дедалі вищі! Проте відкритим залишається питання, чи можна, будучи гравцем нинішньої «Парми», стати основним гравцем «Фурії Рохи». Простої відповіді на нього не знаходжу.

Олексій РИЖКОВ