Дебютант Ф1: Батько та бос дали мені доброго копняка під зад. Це допомогло

Андреа Кімі Антонеллі, пілот, від якого очікували значних результатів за кермом Мерседес, швидко виправдав сподівання, здобувши вже на дебютному Гран-прі Австралії четверте місце на мокрій трасі. Далі він регулярно фінішував у заліковій зоні, навіть на трасах, де ніколи не виступав, за винятком Бахрейну. Це змушувало експертів очікувати високих результатів, коли Ф1 повернеться до Європи. Однак, на подив багатьох, на знайомих автодромах італієць не зміг стабільно демонструвати високу швидкість, а серію невдач посилили технічні сходи.

Парадоксально, але перший подіум у кар'єрі Антонеллі здобув аж у Канаді, тоді як в Європі він набрав лише три очки за дев'ять гонок. Італієць зізнався, що розраховував на перевагу від своєї європейської гоночної школи, але зіткнувся із несподіваною реальністю.

Найгірший момент європейської частини сезону настав на домашньому для Антонеллі Гран-прі в Монці, де він фінішував лише дев'ятим. Однак, саме наслідки цього вікенду стали переломною точкою. Антонеллі зізнався, що після Монци отримав подвійний «копняка» від свого шефа Тото Вольффа та від власного батька. Ця сувора, але необхідна міра допомогла йому перезавантажитися і повернутися до своєї колишньої форми, про що свідчить його найкращий результат - друге місце в Інтерлагосі, здобуте на невідомій для нього трасі.

«Здається дуже дивним. Я думав, що мій досвід в Європі мені допоможе, але потім я зіткнувся з реальністю, яка мене здивувала. Я очікував речей, які не сталися, щоразу щось зовсім інше.

Я швидко усвідомив, що кожен гоночний вікенд проходить по-іншому. Мені довелося навчитися миттєво інтегрувати у свою рутину багато сценаріїв, з якими я раніше ніколи не стикався. Мені доводилося керувати своєю енергією протягом цих довгих днів. Були маркетингові заходи, медіа, обговорення з інженерами, і, найголовніше, залишатися зосередженим та швидко рухатися з Мерседес. Механічні проблеми не допомогли, але вони і не були вичерпною причиною. Ми мали деякі механічні проблеми, і з новою підвіскою я просто не міг знайти темп. Я не почувався комфортно в кокпіті, тому що, здавалося, нічого не працювало злагоджено. Це робило мене ще більш нервовим. Я постійно ставив себе під тиск, переборщував, припускався помилок, яких зазвичай ніколи не робив»

«Мій керівняк, Тото Вольфф, і мій батько. Вони дали мені доброго копняка під зад після Монци. Ці словесні докори та поради завдали мені болю, але мені потрібно було перезавантажитися. Мені потрібно було зосередитися на важливих речах, щоб повернутися до своєї старої форми. Я б ніколи не вибрався з цієї халепи сам. Допомогла також довга зустріч із моїми інженерами»