Війна відібрала життя волейболіста з Вінничини

Черговою жертвою російсько-української війни став 31-річний волейболіст Михайло Шостак з Козятина Хмільницького району на Вінничині.

Михайло залізничник у третьому коліні. Його дід Степан народився в селі Ямник у білорусі. Після 1944-го він возив з Німеччини військову техніку на тягачі. Коли в 1950-му Степан Шостак повернувся додому, постало питання про пошук роботи. Він влаштувався в локомотивному депо в Козятині і віддав цій справі життя. А потім стопами батька пішли сини Микола, Володимир і Олександр, батько Михайла, який до пенсії працював у цеху радіо-маневрового зв'язку та вокзальної автоматики, пройшов шлях від електромонтера ІІІ розряду до керівника цеху. Там він налагоджував роботу стаціонарного, гучномовного та радіозв'язку.

Залізничниками судилося стати й трьох синам Олександра Шостака - Володимирові, Миколі і наймолодшому Михайлу. При цьому саме Мишко перейняв специфіку татової роботи найбільше. Вже в 24 він очолював бригаду з обслуговування і ремонту лінійних пристроїв поїзного та маневрового зв'язку. Так само, як і батько, цікавивитися радіотехнікою.

«Колись ходив до тата на роботу, дивився, як що виконується. У дитинстві чим гратися? Залізячками, - розповідав Михайло Шостак в інтерв'ю Kozyatyn.info. - Кожна людина має займатися тим, чим вона горить. Когось до цього змушують батьки і родина. Вони кажуть: «Це твоє, іди й працюй!» Але у нас так - ти просто працюєш, бо тобі це приносить задоволення».

Михайло Шостак керував цехом, який обслуговує поїзний радіозв'язок від Козятина до Разіно, Чорнорудки і «Улюбленої» - бо туди довго добиратися, - казав Михайло. - У один бік їхати чотири з половиною години. Жашків - це Черкащина. Коли туди їду, двічі перетинаю Київську, двічі Вінницьку і двічі Черкаську області».

Крім основної роботи, Михайло провадив на залізниці активну громадську діяльність. Він був головою молодіжної ради ШЧ-3 при профспілці залізничників, організовував для молодих колег поїздки до села Степашки, щоб провести тренінг з міжособистісного спілкування. Також Шостак-наймолодший був членом молодіжного директорату Укрзалізниці, який вирішує проблеми, які виникають у працівників підприємства, зокрема тему корпоративного волонтерства. Організація створила спеціальний банк крові для працівників УЗ.

Крім залізничної справи, Михайло Шостак з дитинства сильно захоплювався волейболом. Ще у школі він був чемпіоном України, здобував низку медалей різного ґатунку. Учителі навіть поставили його перед вибором - або спорт, або навчання.

«Обрав спорт, але як математик згас, - казав Михайло. - Наша сім'я завжди зосереджувалася на точних науках. Гуманітарні - це не наше. Хоча відрізнити просте речення від складнопідрядного всі можуть».

Завдяки Михайлові була створена команда залізничників й у Козятині. На міжгалузевих змаганнях вона завжди посідала призові місця.

Але потім була війна і Михайло Шостак пішов боронити рідну землю від кацапської орди. На жаль, учора, 2 вересня, надійшла звістка про його загибель.

Sport.ua сумує разом з родиною Михайла Шостака. На жаль, з плином війни знаходяться розумники, які кажуть, що втрати людей, які до спорту мали дотичний стосунок, не можна вважати втратами власне для спорту найвищих досягнень. Хибна думка, адже зі смертю кожного наступного спортивного ентузіаста, який грав, розвивав чи підтримував улюблені види в себе у селі чи в регіоні з кожним разом більше порушується спортивна екосистема. Саме завдяки таким людям спорт живе у глибинці і розвивається в різних напрямах у великих містах. Втрата кожної такої постаті є не лише трагедією для близьких людей, а й непоправною втратою в контексті масовості занять фізичною активністю. Москалі руйнують наше життя в усіх розуміннях.