Олександр ДОМОЛЕГА: «Почуваюся, ніби починаю з чистого аркуша»

Одним із літніх новачків «Лівого Берега» став Олександр Домолега. Раніше голкіпер виступав у складі полтавської "Ворскли". Футболіст розповів про адаптацію у складі нової команди.

- Олександре, як твої перші враження у «Лівому Березі»?

- Все добре. Враження дуже емоційні, адже для мене це все нове - команда, атмосфера, знайомства. Почуваюся, ніби починаю з чистого аркуша.

- З ким найбільше спілкуєшся зараз у колективі?

- Найбільше з Сергієм Косовським - ми живемо в одній кімнаті, тому автоматично більше перетинаємось і спілкуємось.

- Ще минулого сезону ти грав проти «Лівого Берега» у складі «Ворскли». Яким був той матч?

- Так, той поєдинок був для мене першим повноцінним матчем в УПЛ. Ми грали взимку, перед самою відпусткою. Складні погодні умови, слизьке поле - все це впливало, але то не виправдання. Гра була рівна, йшла до першого гола. На жаль, пропустив від Сіднея, і ми програли 0:1.

- Тобі Сідней згадував той гол?

- Так, його перші слова до мене були: «Це ж я тобі забив?». А я відповів: «Треба було бити в дальній, а не в ближній». Посміялись. Це футбол, тут усе по-чесному - сьогодні суперники, завтра - партнери.

- Ти також у минулому сезоні виходив на поле проти «Шахтаря». Це було несподівано?

- Вийшов у другому таймі через травму Павла Ісенка. Я був готовий, бо знав, що у нього проблеми з коліном. Гра, звісно, вже була зроблена - рахунок був на користь «Шахтаря», але кожна хвилина на полі - це досвід.

- У «Ворсклі» завжди була сильна конкуренція серед воротарів. На кого ти рівнявся?

- Коли прийшов, основним був Дмитро Різник. Дуже сильний воротар. Я багато чого перейняв, його стиль мені подобається досі. А з більш досвідчених, ще в дитинстві захоплювався Лібором Грдлічкою, який тоді грав за «Металург» Запоріжжя.

- Що можеш сказати про тренера воротарів Сергія Долганського?

- Він дав мені дуже багато - і як тренер, і як людина. Постійно спілкувались, аналізували, розбирали. Навіть зараз зідзвонюємось, підтримуємо зв'язок. Тільки найтепліші слова.

- Чому вирішив перейти саме в «Лівий Берег»?

- Тут дуже хороші умови. Все нове, сучасне, створене для того, щоб зростати. Нічого не відволікає - думки тільки про футбол. Є перспектива, і це головне.

- Сучасний футбол вимагає від голкіпера гри ногами. Як із цим справляєшся?

- Це вже обов'язкова навичка. Не питання вподобань - це вимога часу. Ми постійно над цим працюємо - як на основних тренуваннях, так і на окремих, спеціалізованих. Це цікаво, і я стараюся прогресувати.

- У команді зараз серйозна конкуренція серед воротарів. Як сприймаєш її?

- Дуже добре. Конкуренція - це завжди розвиток. Роман Жмурко, Максим Механів - усі сильні. І саме це змушує рости, боротися, вдосконалюватись.

- Як справляєшся з психологічним тиском після невдалих матчів?

- Найголовніше - зробити висновки й іти далі. Проаналізував - і забув. Немає сенсу повертатися думками до помилки, якщо її вже не виправити. Живеш далі, тренуєшся, працюєш.

- Ти завжди був воротарем, чи були інші позиції у дитинстві?

- Побігав тиждень у полі, побачив по телевізору сейв - і вирішив стати воротарем. Відтоді - жодного разу не пожалкував. Це моя позиція.

- Є у тебе фартові рукавиці чи якісь ритуали?

- Окремо тренувальні, окремо ігрові. Нічого надто фартового. Просто комфорт і якість. Якщо рукавички добрі - гра йде.

- Хто з партнерів найскладніший суперник на тренуваннях?

- Дмитро Шастал - дуже нестандартний у своїх діях. Руслан Дедух має потужний удар. Та й Сідней завжди може здивувати. Загалом, у нас потужна лінія атаки.