Посмішка, золотошукач та негода. 3 історії КЧС, за якими треба зняти фільм

Думаю, ви і самі помітили, але якщо раптом ні, то проговорю: клубний ЧС закінчився. Яким він був? Мабуть, тут не може бути універсальної відповіді. Кожен сприймав його по-своєму. Як на мене, він вийшов вкрай невдалим з точки зору організації та вкрай успішним з футбольної. Бо зупинки матчів а-ля УПЛ - жах, але матчі за участі «ПСЖ» у плей-оф з чвертьфіналу та до кінця - топ. Якщо ігнорувати всю мішуру, яка була навколо футболу, то враження однозначно позитивне. Якби не КЧС, ми б зараз були взагалі без футболу. Може, комусь довелося б увімкнути навіть якийсь товариський турнір, де треті склади топ-клубів ліниво пересуваються по полю… Усвідомлюю, що для футболістів змагання такого роду - це погано. Але для глядача мати його - розкіш. Зрештою, турнір вийшов щонайменше цікавим. Отже, запам'ятається.

Не в останню чергу - завдяки своїм історіям. Цей текст - про ті з них, за якими необхідно зняти кіно. Примітка: перед початком кожної стрічки пускатимемо підпис «історія, натхнена реальними подіями», а не «засновано на реальних подіях». Бо ми ґрунтуємося на справжній історії - але «добиваємо» її задля того, щоб розставити потрібні саме нам акценти. Знімаємо художнє кіно, а не документальне.

Посмішка на 2 мільярди
Жанр: драма про людину, яка змінила ставлення до змагання

Ми відштовхнемося від найсвіжішого - тріумфу «Челсі». Команда приїхала на турнір як одна з найкращих від Європи, але не була одним з реальних претендентів на титул. Ані букмекер, ані спеціалісти не ставили її у топ-4 тих, хто має найвищі шанси виграти трофей. Взагалі, сітка та жеребкування були такими, що «Реал», «Ман Сіті», «ПСЖ» та «Баварія», головні фаворити, могли спокійно виходити до півфіналів, оминаючи одне одного. Тобто «Челсі» повинен був зупинитися у чвертьфіналі максимум. А після поразки у 2-му турі з'явилася думка навіть про те, що команда зійде набагато раніше - або ще до старту плей-оф, або у першому ж матчі навиліт. Натомість «Челсі» виграв вирішальний поєдинок групового раунду, а потім - узагалі всі у плей-оф. За декілька десятків секунд до фінального свистка матчу з «ПСЖ» Мареска не міг стримати посмішку. Дуже намагався, але не міг. Ця його щира емоція - найкраща реклама КЧС, на якому ФІФА заробила 2 мільярди доларів.

Наша стрічка - про «Челсі» та Мареску, але головний її герой - режисер трансляцій КЧС. Наш ключовий момент - це ось та посмішка тренера наприкінці та її сприйняття глядачем, тому нам треба дивитися саме збоку. А цей персонаж точно знайде найкращий ракурс. Так от, нашого зіркового режисера трансляцій (нехай буде італійцем, як і Енцо, на ім'я Лука - «світло») запрошують відпрацювати низку матчів на КЧС. І спочатку він дещо вагається, бо читав, що деякі топ-тренери погано висловлюються про турнір. А якщо особисто він топ, то нащо йому у час своєї відпустки перед сезоном витрачати сили та час на сумнівне змагання? Але його переконують гроші. Він скрегоче зубами, але говорить «так». У своїх розмовах з дружиною, доки збирається, каже, що це шанс та про кар'єру - але та виводить його на чисту воду. Лука зізнається, що замість відпустки їде заробляти. Сварка. Машина. Вокзал.

Наш Лука - професіонал своєї справи, а ще - фанат «Наполі». Той двічі за останні роки виграв Серію А, але не поїхав на КЧС. Тому Лука упереджений щодо змагання. Чесно кажучи, не тільки через це. Доки летить, читає статті експертів, які кажуть: КЧС провалиться. Потім дізнається, що глядачі навряд заповнять трибуни. Тоді Лука починає сумніватися щодо свого рішення: він летить до іншої країни, щоб гарантувати людям комфортний перегляд трансляцій матчів, але що як змагання майже ніхто не дивитиметься? Тоді наш герой отримає обіцяні гроші, але… нащо старатися? У такому випадку пригода дійсно лише заради заробітку. Він і не думав, що він такий - готовий зірватися на інший кінець світу та ризикнути стосунками заради грошей. Але життя підсвічує цей його темний бік. Лука з іронічною посмішкою читає новину «ФІФА заробить 2 мільярди за турнір». Його перша ж думка: якщо навіть так, то цей КЧС буде останнім, бо байдужі команди нікому не цікаві.

Лука відпрацьовує на двох матчах першого туру. Як завжди, робить це бездоганно. Хіба що декілька разів навмисно користується можливістю підсвітити байдужу реакцію футболістів та тренерів на голи, а ще - напівпорожні трибуни. Ще й остаточно враження від перших турів псують «Ювентус» та «Інтер», які не програють. Лука навіть не може написати на своїй сторінці у соцмережі, що «краще б поїхав клуб з Неаполя». Турнір проходить нудно, дружина відповідає нечасто, друзі жартують, що наш герой робить щось нікому не потрібне. Лука відверто сумує. Аж до плей-оф. А тут він уперше потрапляє режисером трансляції на матч «Челсі». І вперше бачить щиру радість від футболістів та тренерів. Він жадібно вихоплює моменти емоцій від них для трансляції. Навіть дещо зловживає цим.

І тут у Луці загорається думка, що, можливо, турнір не такий вже й поганий, якщо на ньому є хоч одна команда, для якої він аж настільки важливий? Наш італієць буде дивитися спочатку чвертьфінальний, а потім - і півфінальний матчі команди. Останній - уже зі знанням, що буде працювати на фіналі. Тому він уболіватиме за «Челсі» перед телевізором. Він жадатиме, щоб «сині» пройшли до фіналу, бо нащо потрібен турнір, у якому єдина команда, яка хоче перемогти, не перемагає? Під час перегляду Лука критикуватиме колегу-режисера за те, що він замало показує Мареску та футболістів, замало акцентує увагу на емоціях. Він розмахуватиме руками та обіцятиме собі та телевізору, що він-то у фіналі покаже все. І він справді покаже. Покаже кожну яскраву реакцію футболістів «Челсі». І не пропустить головну - посмішку, яку не може стримати Мареска наприкінці. Ось вона - посмішка, яка дозволить ФІФА заробити 2 мільярди на турнірі і за 4 роки.

Після матчу Лука усвідомить, що КЧС не лише про гроші - ще й про любов до своєї справи і що той дав йому дещо більше, аніж додатковий прибуток. Він сідатиме в літак додому з посмішкою - цим і завершимо. Головну роль зіграє Стенлі Туччі - американець італійського походження. Зможе переживати за Мареску не тільки через одну батьківщину, а ще й через однакову зачіску.

Все заради футболу
Жанр: комедія про бажання заробити

Із самого початку було зрозуміло, що оновлений КЧС - це про спробу заробити більше грошей. Погоджуюсь, що реанімувати старий формат змагання було необхідно, однак теперішня спроба - щонайменше сира. Але Інфантіно зайшов уже занадто далеко, тому відступати вже не міг. ФІФА налажала. Дуже сильно. Декілька разів. Зупинки під час поєдинків через негоду - провал. Оформлення турніру у пафосному золотому кольорі - невдача. Перерва у 20 чи навіть 25 хвилин у фіналі через виступи зірок - трагедія для всього спорту. Трамп, який піднімає кубок разом з футболістами «Челсі» та псує таким чином для них момент тріумфу… Ну, самі розумієте. Але кожне інтерв'ю Інфантіно - це про гордість. Він пишається тим, що створив. Щиро. І хоче розвинути свій успіх за 4 роки. Кажуть, навіть має ідеї як заробити біль… ой, тобто зробити змагання ще кращим.

Одразу б'ю прицільно, головна роль - Марку Стронгу. Статура схожа, зачіска - як в Інфантіно, досвід зйомок у стильний комедії має. Що ще треба? Почне він свою історію у коридорах стадіону, на якому відбудеться перший матч КЧС. Джанні блукає цими «лабіринтами», щоб привітатися з усіма важливими футбольними особистостями. Ось тренер, ось футболіст, ось Мессі, ось якась легенда, ось поп-зірка тощо. Дуже повільно Інфантіно йде до свого місця у віп-ложі. Встигає прийняти багато привітань, але якась із запрошених зірок каже йому відверто, що турнір - шляпа. Джанні парирує словами «ви самі все побачите та зміните думку». І всі бачать наполовину порожні трибуни та 0 голів у матчі-відкритті. Маленька поразка нашого головного героя, який тут же відповідає на СМС-ку інвесторів: «Грали слабкі команди. Топи починають завтра». Спілкування з інвесторами буде регулярним.

І кожного разу - емоційні гойдалки. Тут Джанні питають, на що йому виділили гроші. Наступного дня хвалять за стійкість духу після топ-поєдинку. І кожен раз Інфантіно підлаштовується, стрибає від «все найкраще буде потім» до «ви ж бачите, як круто тут грають щодня». Він нервує, коли залишається сам і його ніхто не бачить, але на публіці - скеля, людина-спокій, яка вірить у свій великий проект. Він розповідає пресі, що створив це змагання заради футболу, а після інтерв'ю запитує у помічників, як багато вдалося заробити на сьогоднішньому топ-матчі. Джанні крутиться як білка у колесі, щоб витиснути якнайбільше грошей з інвесторів, і саме через це забороняє тренерам-учасникам КЧС говорити щось погане про турнір та погрожує санкціями. Тепер топ-наставники називають його важливими та «змаганням найкращих команд». А Джанні тикає цими заголовками у лице своїм інвесторам.

Квінтесенція усього цього безладу - фінал. Інфантіно намагається виправити всі невдачі, тому запрошує світових зірок виступити у перерві - навіть ціною затримки старту другого тайму. Футбольна спільнота незадоволена, але перегляди набігають, тож Джанні все одно. Фінальний штрих - його відповідь «звісно ви можете!» на питання Трампа, чи може той відсвяткувати успіх разом з «Челсі» після фінального свистка. Інфантіно розуміє, що це неправильно, але тільки для футболу та його вболівальників, а для нього - чудово. Задоволений Трамп - до майбутніх прибутків. Коли Джанні бачить святкування Дональда поряд з Джеймсом, він посміхається йому. Нещиро. Потім він бачить повідомлення на телефоні: «Сподіваюся, у 2029-му буде ще краще». Тепер посміхається щиро. І відповідає своїм повідомленням: «Буде!». На цьому завершуємо. Висновки? Хочеш мати всі гроші світу - готуй колесо та біляче хутро. Кіно буде дивитися легко, бо темп - шалений. І смішно.

Прогноз погоди: блискавка
Жанр: драма з хепі-ендом, де слабкий перемагає

«Окленд Сіті» - напівпрофесійний клуб з Нової Зеландії. Футболісти команди у повсякденному житті мають й іншу професію, але такий колектив - найкращий у регіоні, тож не запросити його ФІФА не мала права. Менеджер з продажів, фармацевт, агент з нерухомості - це лише декілька посад, які обіймають гравці «Окленда». Капітану заради участі у турнірі довелося піти у відпустку за власний рахунок. Колектив приїхав на КЧС у якості туриста та без турнірних завдань - і одразу програв 0:10. Авжеж, його нещадно критикували. Потім він програв ще раз - вже 0:6. В останньому матчі все також складалося нелегко: «Окленд» пропустив першим. Зрівняв на 52-й хвилині, але було зрозуміло, що не втримає 1:1… Однак матч призупинили через негоду. А паралельний поєдинок продовжувався. У якийсь момент опонент «Окленда», який тепер знав результат іншої гри, втратив мотивацію перемагати - і атакував за інерцією. Виконав 81 крос, але так і не забив удруге. 1:1 для цих хлопців - історія.

Аж 2 матчі «Окленда» на турнірі зупиняли через негоду, тому я не втримаюсь: нехай наш головний герой буде метеорологом та, так вже сталося, футболістом цієї команди. Ліфт піднімається, наш персонаж, якого грає Том Голланд, щось нашіптує собі під носа: готується до важкої розмови з босом. Ліфт зупиняється, двері відчиняються, Том знаходить кабінет боса та стукається - і нарешті він може говорити. Розповідає, що зробив одне, інше, друге, третє тощо - взагалі все, що тільки було можна. Бос хвалить Тома, дякує йому за чудову роботу і повертається до справ. Аж тут наш герой нарешті наважується згадати «ще одне». І несміливо розповідає, що «Окленд» кличуть на КЧС і він дуже хоче поїхати, бо це його перший і, можливо, останній шанс позмагатися проти найкращих клубів світу. Бос відпускає Тома, але наголошує, що той іде у відпустку за власні гроші та «буде винен».

Наш метеоролог-футболіст вибігає з кабінету начальника, стрибає від радості, хизується перед колегами. Він допрацьовує день - та вирушає додому збирати речі, готуватися. У командному чаті з'являється декілька повідомлень «мене не відпустили» з сумними емодзі від його партнерів по команді. Том розуміє, що не все йде добре - але ніхто й не очікує від його колективу великих звершень у США. Треба просто грати у футбол. Цього достатньо. І він буде це робити. Від нетерпіння в останній день перед вильотом до США Том не може заснути. Його покажуть по телевізору! Зазвичай він прогнозує погоду та залишається невидимим для глядача, але не цього разу. Тепер по-іншому. Це його зірковий час. Він засинає лише під ранок. Наступного дня команда вирушає на турнір.

Показуємо кожного як у першу чергу людину, а не футболіста: когось дружина відпустила тільки за умови, що він *вставити потрібне*, хтось думає більше не про футбол, а про можливість відвідати *якийсь культурний об'єкт в Америці*, хтось планує витратити зароблені на турнірі гроші на приставку тощо. Тренер намагається якось направити своїх підопічних - але у нього не виходить. У такому настрої команда програє перший матч на турнірі 0:10, гравці читають коментарі про себе у мережі - і починають психувати та нервувати. Один з них каже, що «Бог сьогодні був проти нас». На другий матч вони збираються - але програють 0:1 станом на перерву. Хтось з партнерів Тома жартує, що «краще б через негоду матч завершився уже зараз» та звертається до нього, щоб той дав такий «прогноз». І справді через негоду поєдинок зупиняють на декілька годин. Потім футболістів повертають на поле - 0:6.

Шансів пройти далі немає, бос Тома відправляє тому пасивно-агресивне повідомлення з натяком, що той дарма їхав. Усі у команді сумують, але тренер знаходить слова у перерві останньої гри, щоб підбадьорити хлопців. Тому вони творять диво - і зрівнюють рахунок на 52-й хвилині. Аж раптом знову негода… Матч призупинено, партнери жартівливо просять Тома швидше закінчити з цими блискавками. Бо вони відчувають, що можуть боротися, що в них виходить. Перед самим виходом футболістів на поле вони дізнаються: у паралельному матчі «Бенфіка» сенсаційно обіграла «Баварію». Отже, їхнім суперникам навіть перемога нічого не дасть. Яка ж це дізмораль! «Окленд» розуміє: тепер саме він більше зацікавлений у грі на результат. І виходить відбиватися, щоб зберегти історичні 1:1. Суперник накатується раз за разом, але через розхлябаність не може забити.

Опонент виконує настільки багато навісів, що наприкінці коментатор поєдинку вже рахує вголос: 55, 60, 65, 70, 71, 72, 73… Ось вже 81. Це рекорд, ніколи такого не було. Готується 82-й… Але рефері дає фінальний свисток. Матч завершено. Футболісти «Окленда» несамовито святкують. Один з них, який вже згадував Бога, зазначає зі сльозами радощів на обличчі: «Бог послав блискавку, щоб ми перемогли. Він хотів, щоб ми перемогли. Він хотів, щоб у мене все вийшло». Інший партнер обіймає Тома та жартівливо дякує, що «його команда» постаралася заради такої погоди. Том розпливається у посмішці. Остання сцена: наш герой вже на роботі та, коли доходить до висновку, що наступного тижня слід очікувати блискавки, посміхається, відкидається на спинку стільця, дивиться на екран та пошепки промовляє «дякую!». На цьому і завершуємо. Стандартна спортивна драма - але з емоційним ядром та без «вони перемогли всіх». Приземленість додасть історії шарму та унікальності.