Едуард ЗАХАРЧЕНКО: «Мені ще пощастило, що розбив лише телефон Бобкіна»

Наш нинішній гість - найепатажніша постать в українському хокеї. Можливо, навіть в усій його історії. Сьогодні в Румунії наша національна команда зіграє перший матч на чемпіонаті світу. Але Захарченка, хоч він і став найкращим голкіпером цьогорічного внутрішнього чемпіонату, там не буде. В цьому інтерв'ю Едуард пояснює, чому. А ще він розповів про специфічні стосунки з воротарями, про історію з дискваліфікацією за нібито зданий матч збірної, про те, чому пішов зі «Шторма», як перетворився з «ватника» на українського націоналіста і як розбив телефон тренерові своєї команди. Але розпочали ми зі здобуття «Кременчуком» чемпіонства, яке стало для 29-річного Захарченка першим у кар'єрі.

- Звичайно, для мене це подія, - каже Едуард. - Я довго йшов до цього чемпіонства, довго не міг його здобути. Завжди бракувало зовсім трохи. Цього ж разу всі зірки зійшлися, всі виклалися на повну. У нас вийшла справжня чемпіонська команда. Ми заслужили підняти над головою кубок.

«Бобкін сказав, що так буде краще для всіх»

- «Кременчук» у ході регулярного чемпіонату, м'яко кажучи, не вражав. Що змінилося в плей-оф? Це тренерський штаб підготував команду настільки грамотно, що вона показала свій максимум у плей-оф чи вирішальним, як багато хто вважає, виявився фактор Захарченка?
- Коли я прийшов, ми ще програвали. Мені не виходило грати на тому рівні, якого від мене очікували. Але я вірив у себе, тренери вірили в мене, ніхто не опускав рук і все у нас вийшло. Та і команда загалом, не дивлячись на невдачі, не засмучувалася, продовжувала працювати. В підсумку хокейний бог нас нагородив удачею і чемпіонством.

- Це другий твій прихід у «Кременчук». У своєму попередньому інтерв'ю ти сказав, що найкраще тобі було, коли ти виступав за «міщан» попереднього разу, в сезоні-2016/17…
- Зараз теж би все було якнайкраще, але свої умови диктує той факт, що в країні війна. Звісно, не обділили нас після здобуття чемпіонства й зараз.

- Знаю, що нинішній керівник Федерації хокею України Сергій Мазур ще будучи президентом «Кременчука» говорив: «Зможемо повернути Захарченка - станемо чемпіонами».
- Приємно, що в мене вірили. «Кременчук» давно вів перемовини щодо мого переходу, ще минулого літа, коли я підписав контракт зі «Штормом». Але тоді вирішив залишитися з командою, колективом і тренером в Одесі.

- Стосовно причин твого переходу зі «Шторма» в «Кременчук» існують різні чутки. Розкажи, що було насправді.
- Якщо офіційно, то основна причина в тому, що я перестав давати той результат, який від мене вимагався. Частково я з цим згоден. Восени я провів хороший Кубок України. Ми добре зіграли і підняли трофей над головою. Після того я отримав травму. В мене на лікті був бурсит, довелося робити операцію. На два тижні з процесу випав, а коли повернувся, то не зауважив, що почав тренуватися в звичному режимі. Не наполегливіше й інтенсивніше, бо треба було надолужувати згаяне, а просто тренувався. В підсумку це позначилося на результаті, на моїй фізичній готовності. Я не випрадовував сподівань. Не знаю лишень чиїх - тренерського штабу чи керівництва клубу. Чиїм було остаточне рішення - не знаю, але підстави я дав.

- Як ти розстався з Олександром Бобкіним і керівництвом «Шторма»?
- Ніяк. До того в трьох виїзних матчах я не грав. Провели з Бобкіним легкий діалог. Він сказав, що щось незрозуміле, що зараз все вирішується. З ким вирішується і що не знаю. Але зрозумів, що мене будуть міняти. Просто звільнити мене не могли, бо я хороша бойова одиниця і за мене можна щось чи когось попросити. Пройшов певний час і після чергової виїзної гри мені зателефонував Бобкін. Сказав, що мене мають набрати з Кременчука. Сказав, що так буде краще для всіх. На тому й усе.

«Образи як такої немає. Є нерозуміння»

- Інші варіанти були?
- Думаю, ще «Кепіталз» цікавився. Було два варіанти, бо третя команда, яка потрапляла в плей-оф - «Сокіл» - мене б не взяла. Немає сенсу, в них є Богдан Дьяченко. До того ж я не в найкращих стосунках з тренером киян. Можу сказати, що коли з'явилося розуміння, що мене мінятимуть, сам висловив побажання, щоб міняли в «Кременчук».

- Коріння не найкращих стосунків з тренером «Сокола» Олегом Шафаренком тягнуться від олімпійської кваліфікації, яка відбулася в наприкінці серпня - на початку вересня в Ризі?
- Так.

- Розкажеш, що там сталося? Після того тебе в збірну вже не викликали…
- (Після паузи). Я така специфічна людина, що якщо мені щось незрозуміло, запитую, а не реагую мовчки. Видно, хтось думає, що я забагато розмовляю і поводжуся не так як хочуть інші. Через це у нас щось на кшталт конфлікту. Але знову ж - про це зі мною ніхто не говорив. Це здогадки.

- Чув, що тобі дорікали через недостатню фізичну готовність, що не тренувався перед збором національної команди індивідуально.
- Я тренувався по мірі можливостей. Це літо, хокеїстів немає, льоду бракує. В залі працював. Але всі ми розуміємо, що як би добре ти не був готовий фізично, на льоду все анулюється. Треба допрацьовувати і звикати. Не можу сказати, що не був готовим взагалі, але і до оптимальних кондицій було далеко.

- Сьогодні збірна України стартує на чемпіонаті світу в дивізіоні 1А. Маєш образу, що стежитимеш за цими подіями зі сторони?
- Образи як такої немає. Є нерозуміння. Мені завжди казали: «Станеш найкращим за всіма показниками, тебе візьмуть». Я став. І що? Не знаю, хто обманював.

- Ти вже визначився, де продовжиш клубну кар'єру?
- На цю мить я вільний агент. За кордоном залишатися не планую. Побуду ще трохи з дружиною (розмова відбулася в телефонному режимі, коли Захарченко знаходився в Вільнюсі - авт.) і повернуся в Україну. Мав плани, що потраплю на чемпіонат світу, там добре себе зарекомендую і отримаю якусь цікаву пропозицію з сильної ліги. Бо дивізіон 1А - це вже серйозно, за ним стежать. Це не 1В, де грає незрозуміло хто. Хоча в 2016-му, на чемпіонаті світу саме в цьому дивізіоні, мене помітив тренер «Ноттінґем Пантерз». Втім, цьогоріч чемпіонат світу пройде повз мене. Якщо не станеться нічого надзвичайного, залишуся в «Кременчуку». Принаймні поки лише цей клуб позначив готовність продовжувати зі мною співпрацю. Більш предметний діалог відбудеться після чемпіонату світу.

«Зараз часи змінилися, треба бути акуратним, підбирати слова»

- Давай трохи відійдемо від хокейної тематики. Твоє попереднє інтерв'ю викликало чималий резонанс на болотах. Враховуючи, що ти й народився там, і свого часу грав, і вочевидь маєш багато знайомих, вислуховував щось в особистих розмовах?
- Граю в комп'ютерні ігри, в приставку. З багатьма людьми, з різних країн. Років сім тому грав з одним хлопцем. Він мені написав невдовзі після інтерв'ю, зі скрін-шотами і питанням: «Слухай, що там відбувається?» Виявляється, в росії є канал РТВ. Куратор цього каналу якось знайшов цього хлопця, запитував, чи він зі мною знайомий. Також мені скинули скрін-шоти з моєї уже неживої сторінки «Вконтакте». Грязюку там у коментарях влаштували. В особисті повідомлення теж писало купа орків. Але зі старих знайомих ніхто нічого не казав.

- На жаль, Овєчкіну не відірвало ніг і він побив рекорд. Чимало наших хокеїстів, особливо молодих, невтомно лайкають усі пости, які стосуються цієї події. Як ти до цього ставишся?
- Байдуже. В мене є своя позиція, я її нікому не нав'язую. Я в себе в країні, нікуди не виїхав і не збирався. Підтримую нашу державу, наше військо і все, що ми робимо. А щодо тих молодих хлопців, то розділив б їх на три категорії: одні неграмотні, іншим забороняють висловлюватися батьки, а треті вочевидь справді вважають, що спорт поза політикою.

- Запитую ще й тому, що знаю, що в тому ж «Штормі» намагався виховувати молодь старими методами.
- Звичайно, вони ображаються, жаліються. Не сприймають таких методів. Можливо, такий стиль вже відходить. Може, це й на краще, що дідівщина вже не діє і стосунки в середині команди стають більш партнерськими, без пригнічення. Раніше ж молодих постійно піддавлювали: «Ти такий, ти сякий…» І ми, будучи молодими, не звертали на це уваги, бо розуміли, що досвідчені гравці хочуть як краще. Зараз часи змінилися, треба бути акуратним, підбирати слова, щоб, не дай Боже, хтось не образився. Треба бути культурним.

- Воротарі теж одне одного піддавлюють? Скажімо, в тебе в молодості були такі досвідчені партнери за командою, як, приміром, Вадим Селіверстов…
- Я ніколи особливо з воротарями не контактую. Для мене це конкурент, суперник. Мені треба працювати проти нього, щоб стати кращим. Я ніколи особливо з воротарями не дружив і не спілкувався.

- З Богданом Дьяченком, з яким ви багато років разом були в збірній у тебе, здається, стосунки непогані.
- Так, хороші. У нас здорова конкуренція. Але такого, щоб попити одне з одним кави чи сходити спільно в магазин між нами не було ніколи. Робочі стосунки, такі ж робочі жарти на тренуваннях. Але все закінчується там, де й почалося.

«У мене на шоломі були намальовані руский прапор і ведмідь»

- Повернемося однак до розмови про твою громадянську позицію. Нині вона чітка і не викликає сумнівів. Але пам'ятаю, що так було не завжди. У середині минулого десятиліття, вже коли війна почалася, ти мав погляди, які нині б назвали ватними…
- Так і було. Я тоді жив у росії, грав там. Мої батьки дивилися російські канали, а я потрапляв під вплив. Точніше, скажу інакше: я був безграмотним, молодим, нічим, крім хокею, не цікавився. У мене на шоломі були намальовані руский прапор і ведмідь. Роки три. Війни в моєму світі не було. Я був впевнений, що в умовному Львові теж не надавали значення, що в Донецьку воюють. А що казати про мене, та ще й у той час, коли я за три тисячі кілометрів, та ще й в іншій країні, де завжди відчувався вплив пропаганди? До речі, в рф війна, яка почалася в 2014-му, не так сильно й висвітлювалася. Це зараз джерел інформації маса - Instagram, Facebook, Tik-Tok. Тоді з соцмереж для мене був тільки російський «Вконтакте». Ми всі там сиділи і нічого поганого не бачили. Вникати і цікавитися я почав, коли подорослішав.

- Коли це сталося?
- Коли відчув це на собі, тобто коли почалася повномасштабна війна. В середині мене щось клацнуло і я змінив свої погляди. Миттєво все обрубалося. А задумуватися почав раніше, ще коли до 2017-го приїздив у збірну. В когось із хлопців на Донбасі воював тато, у когось друзі. В роздягальні ми регулярно розмовляли на тему «хто винен?», «хто атакує?». Це розширювало мій світогляд. До того, виступаючи в рф, був певен, що все правильно росіяни роблять, бо в Україні «біндеровци їдять людей». Я в це вірив. Слухати і розуміти іншу сторону я почав, приїжджаючи в збірну.

- В підсумку після повномасштабної війни ти виступаєш у шоломі з лого «Азова».
- Прийняв таке рішення, коли пожив в окупації і вирвався з Херсона. Приїхав до дружини в Литву і тут собі шолом й перефарбував. На чемпіонаті світу, правда, мусив шолом заклеювати, бо воєнна тематика там заборонена.

«Ця розписка - підробка»

- Едуарде, найтемнішою плямою в твоїй хокейній кар'єрі є історія, яка отримала продовження після чемпіонату світу-2017 у Києві. Це коли тебе звинуватили, а потім й дискваліфікували за участь у матчі з фіксованим результатом. Вважаєш себе винним?
- Історія мутна і до кінця нерозібрана. Себе виню лише в тому, що поводився некоректно і некрасиво. Всі пам'ятають, яким я був Едиком, як я дозволяв собі поводитися, розмовляти, реагувати і висловлюватися публічно на адресу окремих клубів і окремих людей. Думаю, я поплатився за свою гарячкуватість. Вочевидь ті, кого я зачіпав, знайшли змогу мені відповісти.

- Ти не назвав жодного прізвища, але найчастіше мова йде про помсту Колеснікова.
- Так, він найвпливовіший з тих, хто б міг це зробити. Але не думаю, що це він.

- «Справа Захарченка» тоді роздмухувалася устами найперше тодішнього віце-президента Федерації хокею України Георгія Зубка. За іронією долі, вже очоливши ФХУ, він сприяв твоєму поверненню в систему українського хокею і в збірну України…
- Я на Георгія не ображався. Він діяв у межах посадових обов'язків. Ситуація виникла і її необхідно було закривати, дискваліфікувавши головного винуватця, того, хто здає матчі збірної країни. Зубко сильно не розбирався, виконував те, що від нього вимагалося. В ході цієї історії вистачало зборів, консиліумів, приїздили представники Міжнародної федерації хокею. Я був присутнім на них разом з адвокатом.

- Розписка про здачу матчу корейцям підроблена?
- Ми найняли незалежних фахівців і провели експертизу. Їх вердикт - це підробка.

- Надалі тебе зробила трохи поміркованішим ця історія чи те, що у твоєму житті з'явилися стосунки, які переросли в створення сім'ї?
- Мабуть, те й інше. Проте дружина все ж зіграла більшу, величезну роль у моєму вихованні, до речі, в політичному теж. Я став адекватнішим, стриманішим в усіх розуміннях.

З Сабіною ми познайомилися під час чемпіонату світу-2016 у Хорватії. Вона там працювала в статусі кореспондентки від Литви - брала інтерв'ю, робила відеоогляди для спортивного каналу. Так ми й познайомилися, почали спілкуватися. Влітку я приїхав у Литву і так поступово все й закрутилося. Потім, коли я вперше підписав контракт з «Кременчуком», Сабіна приїхала до мене і ми почали жити разом.

- Але зараз ви живете порізно - дружина у Литві, ти в Україні. Бачитеся лише відрізками. Навряд чи вас це влаштовує.
- Скучаю за Сабіною. Але наші стосунки відразу будувалися на відстані. Розумієте, коли довго не бачилися і потім зустрічаємося, виникають всілякі побічні ефекти. Доводиться звикати, що не один у кімнаті, що в ліжку ще хтось. Думати доводиться не лише за себе, а за двох. Тобто, доводиться заново притиратися й іноді це додає негативу. Але з часом це минається.

«Може, я плівочку зняв і тепер попре всім»

- Нині ти ще здатен на якісь божевільні вчинки, які були тобі притаманні раніше?
- Навряд чи. Хіба висловлююся іноді грубо. Це не всім до вподоби. То на емоціях одначе з'являється той Едик, якого всі ще пам'ятають. У кар'єрі я прийняв чимало нестандартних рішень. Пригадую, ще коли виступав у російській Молодіжній хокейній лізі, побився відразу з трьома: бився з одним, коли він впав, побіг за іншим, а потім бігав за третім, він від мене тікав. Смішно це виглядало. Тренер цьому хлопцеві кричав: «Біжи сюди!» Зрештою, думаю, якби я був польовим гравцем, ця ситуація не привернула б особливої уваги. Воротарів натомість відразу помічають.

- Чув, що інший Едик в одному з попередніх сезонів розбив Бобкіну телефон.
- Та це випадково було. Ми тоді грали в Палаці спорту з «Соколом». Програли. Я зайшов у роздягальню. Поруч з дверима стіл, на ньому - на зарядках ґаджети - планшети, ноутбуки, мобільні - всіх гравців і тренерів. Тоді ж відключали світло, а ми були з дороги. Так ось, коли я заходив, на емоціях вдарив ключкою по косяку дверей. Ключка ковзнула вниз, на стіл, де лежали всі ґаджети. Мені ще пощастило, що розбив лише телефон Бобкіна. Відремонтували його за мій рахунок, зробили заміну скла.

- Зрештою, в історію українського хокею ти ввійшов завдяки легальному божевіллю - першому воротарському голу, та ще й у фінальній серії. Чим хочеш здивувати в майбутньому сезоні?
- Хочу знову стати чемпіоном і ще раз забити, щоб мого рекорду точно ніхто ніколи не побив.

- 33 роки жоден воротар не забивав. Здається, твоєму рекорду у видимому майбутньому нічого не загрожує.
- Може, я плівочку зняв і тепер попре всім (сміється).