Макс Ейве та інші: найсильніші шахісти серед президентів ФІДЕ

Смерть 4-го президента ФІДЕ Фрідріка Олафссона (пішов з життя на початку квітня на 91-му році життя), єдиного з президентів ФІДЕ, який під час своєї каденції залишався чинним шахістом-практиком, послугувала сумним приводом згадати найкращих, власне, шахістів з очільників світових шахів і замислитися над тим, чому нині світові шахи очолює не шаховий професіонал, а вбудований у путінську владну вертикаль чиновник, який на початку повномасштабної війни пробелькотів щось замирне, а надалі дійшов висновку, що своя сорочка, певно, ближче до тіла, відтак стишив свій буцімто антивоєнний голос, підкоригував інтонацію і продовжив царювати на світовому шаховому владному Олімпі, не маючи й дещиці шахової снаги, якою володіли деякі попередні очільники світових шахів. Отже, згадаємо наймайстровитіших із них.

Професор математики, логік і боксер-аматор

1. Макс Ейве (1901-1981), президент ФІДЕ в 1970-1978 рр.

Ейве - Алехін, 26-та партія матчу за звання чемпіона світу, Зандворт, 1935

Найсильнішим шахістом серед очільників світових шахів був, безперечно, 5-й чемпіон світу нідерландець Макс Ейве. Він навчився грати в шахи в 4-річному віці, а членом шахового клубу SDC став, щойно йому виповнилося 10. Два роки по тому перейшов до елітного шахового клубу ASC. Дістав математичну освіту, вчителював у Роттердамі та Амстердамі. В 25-річному віці дістав ступінь доктора математики, а тему його наукової праці я не відтворю, адже це напрочуд мудровито для мене, щось про якісь коваріантні векторні поля. І шахова кар'єра розвивалася по висхідній. Майже щоразу, коли він брав участь у чемпіонаті Нідерландів, ставав переможцем. І ця гегемонія Ейве тривала більш як 30 років. А назагал він назбирав до своєї колекції 12 внутрішніх титулів. Згодом з'явилися успіхи й на міжнародній арені. А в 1935 р. він виграв чемпіонський 30-партійний маратон в Александра Алехіна з рахунком 15,5:14,5 і став чемпіоном світу. Своєрідним новаторством Ейве було те, що під час підготовки до двобою він чималу увагу приділяв… боксу. Професор математики був непоганим боксером-аматором і якось, відповідаючи на запитання газетярів, що допомогло йому здолати опір Алехіна, жартома віддав належне саме боксерській підготовці. Власне, жарти жартами, але фізична підготовка на довгій дистанції відіграла не останню роль, тим паче, що сам Алехін не вирізнявся шанобливим ставленням до спортивного режиму. Гросмейстер Савелій Тартаковер так відреагував на чемпіонство нідерландця: «На зміну шаховому філософу Стейніцу, людині енергії Ласкеру, віртуозу Капабланці, романтику Алехіну прийшов логік». Пропоновану для перегляду 26-ту партію матчу називають «перлиною Зандворта» за вишукану красу й місце проведення - невеличке містечко в Північній Голландії на березі Північного моря. До слова, кольори прапору цього населеного пункту повторюють українські, лише жовтий там згори, а синій знизу.

Після Другої світової війни Ейве більше присвятив себе математиці й, зокрема інформатиці, взяв активну участь у комп'ютеризації на зорі цього процесу, очолював Нідерландський університет ужиткових наук в Утрехті.

До головування в світових шахах він став у 1970 р. Що й казати, непростий час для світу: йде Холодна війна, не так давно була Карибська криза, СРСР максимально політизує шахи. Менше з тим, саме в Ейве вийшло пройти по тонкій кризі балансу в світових шахах тогочасся. Й через це чимало шахових істориків вважають його найкращим із президентів ФІДЕ. Неабиякої терплячості й керівної мудрості вартувало Ейве уможливити матч на першість світу між Борисом Спаським і Робертом Фішером. Радянська сторона підозрювала амстердамського математика в потуранні американцю. Закидали йому й публічний прогноз щодо переможця: на думку Ейве, Фішер мав вигравати. Однак Ейве, радше, був не на боці Фішера, а на боці проведення самого матчу. Втім, для радянських це видавалося практично ідентичним. Красномовною була відповідь Ейве вже по закінченні матчу на запитання, що було в ньому найкращим: «Найкращим у ньому було те, що він закінчився».

Ейве як президент ФІДЕ чимало зробив для залучення африканських країн до світової шахової родини. В 74-річному віці він здійснив місячне турне Африкою, відвідавши зокрема Сенегал, Гану, Нігерію, Замбію та Заїр. Програма була дуже насиченою: зустрічі з тамтешніми владами, лекції, сеанси одночасної гри. Фактично тоді з легкої руки Ейве інтенсифікувався процес розвитку мудрої гри на Чорному континенті. Віктор Корчной зазначав, що «Ейве як громадянину вільного світу була притаманна об'єктивність». Зауважу, що Ейве був одним із засновників міжнародного «Комітету захисту родини гросмейстера Корчного», яку переслідували в СРСР після рішення Віктора Львовича залишитися на Заході.

Пішов із життя 5-й чемпіон світу в 80-річному віці, будучи чинним учасником турнірну із заочних шахів. І посмертно фінішував 4-м у тому змагу. Макс Ейве зміг вдало поєднати наукову, спортивну й функціонерську кар'єру. До того ж був шаховим літератором і журналістом. Як на мене, нідерландський шаховий король якнайпоказовіше продемонстрував, що найкращим лідером шахового світу може бути саме видатний гравець-практик.

Геній, який з'явився нізвідки

2. Фрідрік Олафссон (1935-2025), президент ФІДЕ 1978-1982

Олафссон - Фішер, міжзональний турнір, Порторож, 1958

«Олафссон був достойною, спокійною людиною, яка залишала всю свою агресію за шахівницею», - таке визначення дали Девід Едмондс і Джон Айдинау в книжці «Боббі Фішер іде на війну». Саме він мав вітати Роберта Фішера поблизу трапу літака після прибуття екстравагантного американця на матч зі Спаським до Рейк'явіка. Однак чиновник ісландських авіаліній пропустив натовп медійників на злітну смугу всупереч попередній домовленості, й Фішер, побачивши таке, миттєво сховався а автівці, пройшовши повз Олафссона. Менше з тим, Олафссон товаришував з американським шаховим генієм (от якби запитали, хто зі світових шахових королів найменше підходить для посади президента ФІДЕ, то відповідь, думаю, була би однозначною: саме Фішер). А Едмондс й Айдинау, готуючи свою документальну працю, надихнулися спілкуванням зокрема й з Олафссоном і багато в чому завдяки ньому роздали купу компліментів ісландцям: «Це - найщиріші й найпривітніші люди в світі, завжди готові допомогти». Водночас Олафссон названий «генієм, який з'явився нізвідки».

Фрідрік народився в Рейк'явіку, здобув фах юриста в тамтешньому університеті, а в 23-річному віці став першим ісландським гросмейстером. 6 разів (1952, 1953, 1957, 1961, 1962, 1969) Олафссон ставав чемпіоном Ісландії. Запропонована партія - переможна проти Роберта Фішера - була зіграна на міжзональному турнірі в Порторожі в 1958 р., де, зрештою, Олафссон і Фішер розділили 5-6 місця за 21-го учасника, набравши по 12 очок із 20 можливих. До слова, Олафссон у ході того турніру здобув 8 перемог - стільки, скільки було в активі Михайла Таля та Светозара Глігорича, які фінішували відповідно 1-м і 2-м. Власне, самого Глігорича Олафссон обіграв, а Талю не програв. Після стартових 6-ти турів ісландець, до речі, ділив 1-2-ге місця з Тиграном Петросяном. Своєю найпам'ятнішою звитягою Олафссон називає Гастінгс-1955, коли, «вийшло нанести Ісландію на шахову мапу».

На президентську каденцію Фрідріка Олафссона припало запекле суперництво Анатолія Карпова й Віктора Корчного у боротьбі за світову шахову корону. Гросмейстер Борис Гулько в одному з інтерв'ю роки по тому розповідав про визначну роль Олафссона у визволенні сина Корчного з радянської в'язниці: «Ігор Корчний сидів у в'язниці десь у Сибіру. У цей час президентом ФІДЕ була дуже пристойна людина Олафссон. І коли мав відбутися другий матч Карпов - Корчной у Багіо, Олафссон зробив кроки, щоб перед матчем звільнили сина Корчного». Тут невеличка фактична плутанина: першим можна вважати матч не безпосередньо за корону в 1974 р., а залишити Імперію зла родина Корчного змогла лише майже через рік після третього матчу Карпов - Корчной у Мерано 1981 р. Хай там як, а на Олафссона по тому радянські шахові владці приховали образу.

Європейський шаховий союз на своїх офіційних ресурсах такими словами відреагував на смерть колишнього президента ФІДЕ: «Крім майстерності за шахівницею, Олафссон зробив відчутний внесок у шахову спільноту. З 1978 по 1982 рік він був президентом ФІДЕ, де виступав за розвиток і популяризацію шахів у всьому світі. Його керівництво допомогло сформувати сучасний ландшафт спорту.

Фрідрік Олафссон залишається шанованою фігурою в шаховому світі, надихаючи гравців своєю стратегічною майстерністю та відданістю грі. Позаяк Європейський шаховий союз продовжує розвивати таланти та популяризувати шахи, спадщина Олафссона є дороговказом для гравців-початківців».

Світла пам'ять порядній людині! Без нього світові шахи втратили трохи чистоти й щирості, притаманної ісландцю.

Архітектор розколу

3. Флоренсіо Кампоманес (1927-2010), президент ФІДЕ в 1982-1995

Пурді - Кампоманес, чемпіонат Австралії, Сідней, 1959

Трійку президентів-шахістів замикає неоднозначна особистість - Флоренсіо Кампоманес. Він народився у Манілі, здобув ступінь бакалавра політичних наук в Університеті Маніли, ступінь магістра дістав уже в Університеті Брауна в США, надалі навчався в докторантурі в Джорджтаунському університеті в США.

Виявив свої шахові таланти на внутрішній арені, двічі ставши чемпіоном Філіппін, у 1956 р. розділив титул з Рамоном Лонтоком-молодшим, а в 1960 р. одноосібно. Неоднораз грав за національну збірну своєї країни на Всесвітніх шахових олімпіадах. В його активі - кілька знакових перемог над найсильнішими шахістами свого регіону. Пропонована партія проти 4-разового чемпіона Австралії і 2-разового чемпіона Нової Зеландії Сесіла Пурді виявилася цілком достойною.

Кампоманес поступово робив кар'єру шахового функціонера, здіймаючись угору на національному, азійському та всесвітньому рівні. Мав чудові стосунки з філіппінським диктатором Фердинандом Маркосом, чимало хто пов'язував швидкий кар'єрний злет Кампо саме цим.

Зірковим часом допрезидентського етапу кар'єри стала організація Кампоманесом матчу Карпов - Корчной у Багіо. Радянські шахові очільники залишилися задоволеними роботою Кампоманеса (а ось Корчной писав, що «Кампоманес взагалі зробив усе, щоб затьмарити нам останні дні перебування на Філіппінах»), й, щойно впав у немилість Олафссон, зробили ставку на філіппінця. Й у 1982 р. Флоренсіо виграє вибори президента ФІДЕ в Олафссона та представника Югославії Божидара Кажича. Той час хтось із шахових істориків назвав закінченням ери президентствування порядних людей у світових шахах. Кампоманес своєю чергою проклав дорогу до повного володарювання в світових шахах росіян.

По закінченні матчу в Манілі Кампоманес передав Корчному чек на суму, яку претенденту належало одержати за матч. На чеку був красномовний напис «Підлягає сплаті лише в тому разі, якщо Корчной визнає матч завершеним». Тобто стелив філіппінець соломку від протестів Віктора Львовича. Звісно, найрезонанснішою дією Кампоманеса на посаді президента ФІДЕ стало рішення перервати матч Карпов - Каспаров після 48-ми партій у 1985 р. Показові слова Каспарова щодо зручного для радянської шахової влади філіппінця: «По слушних роздумах я дійшов висновку, що за шахівницею я можу перемогти Карпова, а ось Кампоманеса мені не подолати. Тут потрібна була не сила, а влада».

Свого часу перекладач і шаховий тренер Лев Харитон упевнено казав про співпрацю Кампоманеса з КДБ. Філіппінець, будучи очільником світових шахів, залучив до шахового руху пів сотні країн, однак своїми діями спричинив, зрештою, розкол і серйозну кризу в шахах, відгомін якої чути й дотепер, що пов'язано навіть із нумерацією чемпіонів світу з мудрої гри.

***

Ігрові успіхи інших очільників світових шахів були куди скромнішими. В їхніх біографіях, звісно, є певні цікавинки, а в декого й ганьбиська. Александр Рюб був славнозвісним шаховим бібліофілом, Фольке Рогард запровадив звання міжнародного майстра та гросмейстера, щодо законності голосування за Аугусто Муро як за президента ФІДЕ дискусії точилися тривалий час, а ще був покупець шахової корони Гаррі Каспарова Кірсан Ілюмжинов, натомість нині є син арбітра ФІДЕ й співець од путіну Аркадій Дворкович. Проте всі вони за, власне, шаховою снагою набагато поступаються трійці кращих шахістів із президентів. Сподіваюся, що рано чи пізно світові шахи очолить незаангажована людина, дистанційована від ФСБ, й дуже бажано, щоб це був шаховий професіонал.

Олексій РИЖКОВ