Він привів Шумахера у Формулу-1. Шлях успіху Едді Джордана та його команди

20 березня 2025 року автоспортивний світ втратив одну зі своїх найяскравіших і найхаризматичніших фігур - Едді Джордана. Він пішов із життя у віці 76 років, після боротьби з онкологічним захворюванням, залишивши після себе не лише спадщину легендарного керівника команди Формули-1, а й образ людини, яка вміла жити на повну, не визнаючи правил та обмежень.

Джордан був справжнім рок-н-рольщиком у світі автоспорту - яскравим, гучним, емоційним. Його команда, що дебютувала в Формулі-1 у 1991 році, стала стартовим майданчиком для майбутніх чемпіонів і сенсаційним відкриттям для вболівальників. Він не боявся ризикувати, експериментувати та йти напролом, часто нехтуючи загальноприйнятими бізнес-канонами. Але це й робило його особливим.

Джордан Гран-прі - це не лише команда з унікальним підходом, але й одна з останніх приватних команд перед тим, як Формулу-1 почали заповнювати гіганти типу: Тойоти, Хонди, БМВ та інших.

Після продажу команди у 2005 році Джордан не зник із Формули-1, а навпаки - відкрився для публіки з нового боку. Як телевізійний експерт, він підкорював глядачів своїм гострим язиком, відвертістю та невичерпним почуттям гумору. Його прогнози часто здавалися надто сміливими, але нерідко саме він виявлявся правим.

Втім, Едді був не лише бізнесменом і шоуменом. Він був людиною, яка закохувала у перегони, заряджала своїм драйвом та надихала на сміливі вчинки. Його історія - це історія боротьби, ризику та віри у власні ідеї. І саме про це ми розповімо у наступному матеріалі.

Раннє життя, до того як автоспорт став його частинною

Едді Джордан з'явився на світ 30 березня 1948 року в Дубліні в родині Ейлін і Педді Джордан. Старша сестра Гелен була його першим компаньйоном у дитячих пригодах. Батько працював бухгалтером в управлінні електропостачання, а рідна тітка була черницею та очолювала ірландський орден сестер милосердя.

У десятимісячному віці у Джордана виявили акродинію - хворобу, яка змусила родину переїхати з Дубліна до приморського містечка Брей. Саме там Едді проводив більшу частину дитинства, часто гостював у тітки Ліліан і знаходив розраду в її компанії. В ті роки він отримав прізвисько «Флеш» - через риму з ім'ям популярного коміксного героя Флеша Гордона.

Освіту Джордан розпочав у дошкільному закладі Святої Анни, а потім провів 11 років у школі християнських братів на Сінг-стріт. Навчання було суворим - педагогічні методи включали фізичні покарання за погану успішність. Попри це, він визнавав високий рівень освіти в школі.

У 15 років він навіть серйозно розмірковував про кар'єру священика - іронічно, якщо згадати, яким стане його майбутнє. Спершу хотів стати стоматологом, але швидко зрозумів, що це зовсім не його покликання. Врешті-решт, він обрав більш прагматичний шлях і вступив на короткий курс бухгалтерії в Дубліні.

Після навчання Джордан влаштувався на роботу в Банк Ірландії, спочатку у відділенні в Маллінгарі, а згодом - у Дубліні. Але його життя мало піти зовсім іншим шляхом. У 1970 році, коли в країні розпочався банківський страйк, він вирішив провести літо на острові Джерсі. Там він удень працював бухгалтером, а вечорами підробляв у барі, насолоджуючись життям молодого авантюриста.

І саме там, у затоці Сент-Брелад, він вперше сів за кермо карта. Те, що починалося як проста розвага, невдовзі стало для нього справжньою пристрастю - тією, що змінить його життя назавжди.

Автоспортивна кар'єра

Після першого знайомства з картингом Едді Джордан зрозумів: це не просто розвага, а справжня пристрасть. Але, як часто буває, кардинальні зміни не приходять миттєво. Він не поспішав покидати стабільну роботу в банку, а гонки залишалися на другому плані. Спершу це було хобі, але з кожним новим стартом картинг затягував його дедалі більше.

З часом Джордан почав брати участь у британських картингових чемпіонатах. Він набирався цінного досвіду й усвідомлював: без автоспорту вже не уявляє свого життя. Його амбіції росли, а разом із ними - і реальні шанси побудувати професійну кар'єру.

Переїхавши до Лондона, Джордан влаштувався на роботу в компанію, що займалася продажем автозапчастин. Це було компромісне рішення - робота дозволяла йому залишатися в середовищі автоспорту, а у вільний час він продовжував виступати в картингу. Перемоги в гонках стали ще одним сигналом: він рухається у правильному напрямку.

У 1974 році Едді зробив важливий крок уперед - дебютував у Формулі-Форд. Він відразу привернув увагу своєю агресивною, але водночас розумною манерою пілотування. Наступного року спробував сили у Формулі-3, проте кар'єра несподівано загальмувала: у 1976-му серйозна аварія на трасі Меллорі-Парк закінчилася переломом лівої ноги.

Вимушена пауза не зламала його. Навпаки, як тільки травма зажила, він повернувся - і зробив це гучно. У 1977 році Джордан вже боровся за перемоги у Формулі-Антлантік, а в наступному сезоні виграв ірландський чемпіонат цієї серії.

Прагнучи піднятися ще вище, у 1979 році він разом зі шведським гонщиком Стефаном Йоганссоном виступав у британській Формулі-3 у складі «Команди Ірландії». Того ж року він отримав шанс випробувати себе у Формулі-2, а також провів тестові заїзди з McLaren. Це був момент, коли великий автоспорт нарешті звернув на нього увагу.

Джордан мав талант не лише до пілотування, а й до організації. Він швидко зрозумів: справжній успіх у перегонах - це не просто швидкість, а мистецтво створення команди, що працює як єдиний механізм. І саме цей талант зрештою змінив вектор його кар'єри, заклавши фундамент для майбутнього прориву у Формулі-1.

Джордан Рейсінг на шляху до Формули-1

Наприкінці 1979 року Едді Джордан зіткнувся з фінансовими труднощами, що змусило його завершити кар'єру гонщика. Проте він не залишив автоспорт і вирішив започаткувати власну команду - Едді Джордан Рейсінг. Команда поступово здобувала популярність, спочатку виступаючи в британських та європейських серіях. Уже в 1981 році її пілотами стали Девід Леслі та Девід Сірс. У 1982 році Джордан зробив ще один крок уперед - команду очолив Джеймс Вівер, а наступного року до неї приєднався перспективний Мартін Брандл.

Сезон 1983 року став одним із найяскравіших у британській Формулі-3. Спочатку Брандл не вважався фаворитом чемпіонату. Головним претендентом на титул був Айртон Сенна, який виступав за Вест Суррей Рейсінг і здобував перемогу за перемогою. Бразилець виграв дев'ять з перших десяти гонок сезону, і його перевага здавалася недосяжною. Але Джордан і його команда не були готові здаватися.

Друга половина сезону стала справжнім тріумфом для Брандла. Завдяки конкурентному боліду від Джордана, британець почав зменшувати відставання, здобуваючи важливі перемоги. Кульмінацією став фінальний етап у Тракстоні, де протистояння між Сенною і Брандлом перетворилося на одне з найбільш запеклих в історії британської Формули-3. Хоча титул у підсумку дістався Сенні, Брандл привернув до себе увагу, а Джордан вкотре довів, що його команда здатна готувати пілотів найвищого рівня.

У 1987 році команда підписала Джонні Герберта, який одразу став чемпіоном британської Формули-3. Після цього Джордан вирішив сконцентруватися на Формулі-3000 - серії, яка була останнім етапом перед Формулою-1. У 1988 році Герберт і Мартін Доннеллі принесли перші перемоги команді, а вже в 1989 році Джордан повністю домінував у серії. Жан Алезі виграв титул і одразу отримав контракт у Формулі-1.

Того ж року Джордан залучив інженера Гарі Андерсона, який спочатку працював з Доннеллі, а з 1990 року став головним технічним керівником команди.

До кінця 1980-х років Джордан був готовий до нового виклику - Формули-1. І він вже знав, як потрапити туди.

Формула-1 та спроба стати міцно на ноги

Дебютний сезон Джордан Гран-прі у Формулі-1 виявився приголомшливим. Незважаючи на скромний бюджет, команда представила Джордан 191 - болід, який вважався одним із найкрасивіших і технічно довершених у пелотоні. Його створив Гарі Андерсон, і машина одразу вразила своєю аеродинамікою та стабільністю.

Першими пілотами команди стали досвідчений Андреа де Чезаріс та дебютант Бертран Гашо. Команда швидко заробила свої перші очки, а на Гран-прі Бельгії сталося важливе для Формули-1 відкриття: після арешту Гашо місце в команді отримав Міхаель Шумахер. Німець вразив усіх, кваліфікувавшись сьомим, хоча через проблеми з зчепленням вибув уже на першому колі. Проте після гонки його миттєво перехопив Бенеттон, а Джордан отримав компенсацію за втрату таланту.

У дебютному сезоні команда здобула 13 очок та фінішувала п'ятою в Кубку конструкторів - неймовірний результат для новачків.

Другий сезон виявився значно складнішим. Болід 1992 року не мав тієї ж конкурентоспроможності, що й попередник, а ще команда перейшла з надійних моторів Форд на менш потужні Ямаха. Основними пілотами стали Маурісіо Гуджельмін та Стефано Модена, але результати розчаровували - всього одне очко за весь сезон.

Фінансовий тиск зростав, і Джордан зрозумів, що потрібно вносити зміни. У 1993 році команда відмовилася від неефективних двигунів Ямаха та зробила ставку на молодих пілотів.

З новими моторами Харт команда отримала стабільніший болід Джордан 193, а в її складі з'явився Рубенс Барікелло - молодий бразилець, який швидко заявив про себе. Його вміння працювати з командою, хороша швидкість і впевненість у гонках робили його ключовою фігурою для майбутнього Джордана.

Барікелло ледь не заробив перше очко вже в дебютній гонці в Південній Африці, але проблема з паливом позбавила його цього шансу. Найкращим результатом стало сьоме місце в Японії, що на той момент не приносило очок.

Команда відчувала, що прогресує, але стабільність залишалася головною проблемою.

1994: Перший подіум та боротьба за очки

Сезон 1994 року став важливим етапом у розвитку команди Джордан. Відмовившись від двигунів Харт, команда перейшла на Пежо, що дало значний приріст потужності. Головною зіркою залишався Рубенс Барікелло, а його напарниками протягом сезону були Едді Ірвайн, Андреа де Чезаріс та Агур Сузукі.

На Гран-прі Тихоокеанії Ірвайн потрапив у гучну аварію, що призвела до дискваліфікації на три гонки. Його замінив де Чезаріс, який у Монако заробив перші очки для команди. Але головним моментом сезону стало те ж саме Тихоокеанське Гран-прі, де Барікелло приніс перший подіум у історії Джордана, фінішувавши третім.

Команда закріпилася в середній групі та закінчила сезон із 28 очками, посівши п'яте місце серед конструкторів. Це був знак, що Джордан поступово перетворюється на серйозного гравця у Формулі-1.

Період з Пежо перед боротьбою за титул

Напередодні сезону 1995 року Едді Джордан використав невдалий досвід Макларен із двигунами Пежо собі на користь, швидко уклавши контракт із французьким виробником. Це дало команді необхідну технічну стабільність і шанс залишатися серед конкурентів.

Пілотський склад залишився незмінним - Рубенс Баррікелло та Едді Ірвайн. Найяскравішим моментом став Гран-прі Канади, де вони здобули подвійний подіум - Баррікелло фінішував другим, Ірвайн третім. Команда також набрала очки на Гран-прі Європи, завершивши сезон шостою в Кубку конструкторів із 21 очком.

У 1996 році титульним спонсором команди стала Benson & Hedges, що принесло фінансову стабільність і культову жовту ліврею. Ірвайн перейшов у Феррарі, а його місце зайняв досвідчений Мартін Брандл. Баррікелло залишився лідером команди.

Джордан регулярно фінішувала в очковій зоні, а на Гран-прі Європи, Великої Британії та Італії обидва пілоти заробили очки. Попри відсутність подіумів, команда завершила рік на п'ятому місці з 22 очками - ще один крок уперед.

Наступного сезону склад знову змінився - Баррікелло перейшов у Стюарт, а Брандл завершив кар'єру. Джордан тестувала Найджела Менселла, але зрештою обрала перспективних Ральфа Шумахера та Джанкарло Фізікеллу.

Шумахер швидко проявив себе, здобувши подіум у Аргентині, а Фізікелла додав ще два в Канаді та Бельгії. Однак між напарниками неодноразово виникали конфлікти, зокрема зіткнення в Аргентині та Люксембурзі, що коштувало команді цінних очок.
Попри це, Джордан закріпились в топ-5 Кубка конструкторів із 33 очками та впевнено рухалася до свого першого грандіозного успіху.

Спроба боротьби за титул з Муген-Хонда

1998 рік став важливим для команди Джордан, коли вони підписали чемпіона світу 1996 року Деймона Гілла, який став партнером Ральфа Шумахера. Гілл приєднався після незадовільних виступів за Ерровс, а в команді Джордан мав на меті повернутись до конкурентоспроможності. Зміни торкнулися й технічного партнерства: новим постачальником двигунів став японський виробник Муген-Хонда, що приніс команді надію на покращення результатів після минулого сезону з Пежо.

Проте перші етапи сезону 1998 року не виправдали очікувань: боліди Джордан не були достатньо надійними, і команда довгий час не могла набрати очок. Проте на Гран-прі Великої Британії ситуація змінилася: Ральф Шумахер зміг набрати очки, фінішувавши шостим. Перші справжні досягнення команди прийшли на Гран-прі Бельгії. Гілл, незважаючи на інциденти, здобув історичну перемогу для Джордан, ставши першим гонщиком, який приніс команді перемогу в Формулі-1. Це стало знаковим моментом, що зміцнило команду.

1999 рік став найуспішнішим для команди Джордан у Формулі-1, коли вона вперше здобула третє місце в Кубку конструкторів, набравши 61 очко. Зміни в складі почались із переходу Ральфа Шумахера в Вільямс, а на його місце прийшов Гайнц-Гаральд Френтцен.

Початок року був дуже перспективним: Френтцен зумів двічі піднятися на подіум, фінішувавши другим на Гран-прі Австралії і третім у Бразилії. Після кількох інших вдалих гонок, зокрема перемоги на Гран-прі Італії, він став серйозним претендентом на титул. Його боротьба з Мікою Хаккіненом та Міхаелем Шумахером була захоплюючою.

Однак, через технічні проблеми на Гран-прі Європи, де Френтцен лідирував до сходу з дистанції, його шанси на титул значно зменшились. І хоча він продовжував демонструвати сильні результати, останні гонки сезону, зокрема в Японії і Малайзії, принесли менше очок. Френтцен завершив сезон на третьому місці в чемпіонаті, а команда Джордан закріпилася на третьому місці серед конструкторів, набравши 61 очко - найкращий результат в історії команди на той час.

Деймон Хілл, хоча і не мав стабільних результатів, все ж таки завершив сезон, набравши останні очки в Бельгії. Найгучнішим досягненням став успіх Френтцена на Гран-прі Італії, де він здобув першу перемогу команди Джордан. Однак технічні проблеми на Гран-прі Європи позбавили його шансів на титул чемпіона.

Команда також завершила сезон четвертою на Гран-прі Японії, і загалом закріпилася серед лідерів сезону, піднявшись на третю сходинку Кубка конструкторів. 1999 рік став піком для Джордан, забезпечивши команді її найкращий результат у Формулі-1.

Занепад

Після всього, команда Джордан пережила серйозні труднощі в останні роки існування. У 2001 році, після зміни постачальника двигунів на Хонду, команда зазнала кадрових змін. Спочатку звільнення Френтцена було пов'язано з тиском Хонди, яка хотіла, щоб команда найняла Такуму Сато для сезону 2002 року. Того ж року Джордан пережила фінансові труднощі, що відобразилось на результатах команди, хоча вони все ще змогли фінішувати п'ятими в Кубку конструкторів, випередивши BAR.

У 2005 році, після продажу команди бізнесмену Алексу Шнайдеру, Джордан стала частиною Мідленд, а сам Едді Джордан покинув команду. Вже в тому ж сезоні команда виступала під новою назвою - Мідленд. Рішення Тойоти постачати двигуни для команди не дало бажаних результатів. Найкращий результат у сезоні 2005 року - третє і четверте місця на Гран-прі США, коли всі команди на шинах Мішлен відмовилися від участі через проблеми з безпекою шин. Це був останній сезон під брендом Джордан, що означало кінець етапу команди в Формулі-1.

Спадок

У лютому 2006 року Мідленд Group офіційно перейменувала команду Джордан Гран-прі на Мідленд Ф1 Рейсінг. У сезоні 2006 року команду очолили пілоти Тьягу Монтейро та Крістіяно Альберс. Однак через низьку конкурентоспроможність та постійні чутки про наміри продажу команди, 9 вересня 2006 року було оголошено, що Спайкер Карс придбала команду за 106,6 мільйона доларів США. Це призвело до зміни назви на Спайкер F1 у сезоні 2007.

У вересні 2007 року команда знову змінила власника - індійський бізнесмен Віджая Малльї став новим власником і перейменував команду на Форс Індія з початком сезону 2008. У 2018 році, після фінансових труднощів, Форс Індія була куплена консорціумом на чолі з Лоуренсом Строллом, і команда отримала нову назву - Рейсінг Поінт. Згодом команда востаннє змінила назву на сучасну Астон Мартін в 2022 році. Колишні офіс та заводські приміщення Джордан Гран-прі в Сільверстоуні наразі використовуються командою Астон Мартін після масштабної реконструкції, що була проведена в рамках планів Лоуренса Стролла на досягнення чемпіонських титулів у Формулі-1.

Продаж команди у 2005 році не означав для Едді Джордана кінець його історії у Формулі-1. Навпаки, він залишався її невід'ємною частиною, але вже у новій ролі - без костюма керівника, зате з тією ж невгамовною енергією та прямолінійністю. Його голос звучав у телеефірах, його прогнози змушували задуматися, а його коментарі - посміхатися або обурюватися. Він був тим, хто казав те, що думав, і не боявся кидати виклики авторитетам.

Але Формула-1 була для нього лише одним із майданчиків. Він залишався тим самим азартним гравцем, що й раніше - займався інвестиціями, створював музичні проєкти, подорожував і насолоджувався життям. Його постійно оточували друзі, зірки спорту, музиканти, бізнесмени. Він умів жити на повну, завжди знаходячи нові можливості для пригод.

Завжди гучний, яскравий, трохи авантюрний і нестримно веселий, Едді Джордан залишив у спадок більше, ніж просто команду чи коментаторську кар'єру. Він залишив легенду - історію людини, яка не боялася бути собою, йти напролом і знаходити свій шлях навіть там, де його не було. І нехай він більше не з нами, але його дух ніколи не зникне з цього спорту.