Шахтар слабко вірить у своїх вихованців. Після Фонсеки та Каштру – морок

Донецький «Шахтар» часто хвалять за якісну селекційну та кадрову політику. На піку слави менеджмент «гірників» був два роки тому, коли клубу вдалося за 70 мільйонів євро продати у «Челсі» вінгера Михайла Мудрика. Останній частково (не забуватимемо про участь у розвитку футболіста молодіжних структур «Металіста» та «Дніпра») був «продуктом» академії донецького клубу, тому для «Шахтаря» було особливо приємно, що рекорд клубу по вихідних трансферах був побитий саме вихованцем «помаранчево-чорних», а не якимось черговим легіонером.

Інше питання, що Мудрик до «Шахтаря» займався футболом, як вже згадувалося вище, у академіях «Металіста» та «Дніпра», а на рівні української Прем'єр-ліги дебютував і хоч трохи «оперився» зовсім не у стані «гірників», а в київському «Арсеналі», куди його віддавали у оренду. Так, формально свій перший матч на дорослому рівні Мудрик провів саме за «Шахтар» - у Кубку України сезону-2018/19, коли Паулу Фонсека випустив юного таланта на заміну в поєдинку проти «Олімпіка» (3:2). Але, як казав класик, це зовсім інший турнір, а ми додамо - з іншим рівнем відповідальності та ризиком в плані виконання ключових завдань.

А завдання перед «Шахтарем» у останні роки стоять одні й ті самі - виграти черговий сезон в УПЛ, аби потім потрапити до основної фази Ліги чемпіонів, де постаратися виступити максимально гідно та добре, щоб «засвітити» своїх талантів та, по можливості, хоча б раз, а то й два, за сезон провернути вигідну угоду із продажем своїх лідерів у більш багатші клуби.

Здавалося б, маючи склад, який у «Шахтаря» за останні вісім років (давайте усвідомлено візьмемо період після «епохи Луческу», щоб порівняння було хоч скільки-небудь коректним по кожному із фахівців, враховуючи час перебування їх на посаді) завжди найкращий у лізі, «гірникам» не так вже й складно буде з року в рік тріумфувати в УПЛ, але… Як показує практика, якісь проблеми у «помаранчево-чорних» спостерігаються постійно, через що особливого бажання ризикувати не виникало ні в кого із наставників, які працювали з «Шахтарем» після Луческу, а це вже шість фахівців - Паулу Фонсека, Луїш Каштру , Роберто Де Дзербі, Ігор Йовічевіч, Патрік ван Леувен та Маріно Пушич.

Під «бажанням ризикувати» в даному контексті автор вкладає такий важливий у сучасному футболі атрибут, як керування складом із обов'язковим залученням до лав першої команди найталановитіших гравців молодіжки клубу, які яскраво виявляють себе у чемпіонаті U-19 (інакше навіщо він тоді потрібен, як не в статусі «трампліну» в дорослий футбол).

І ось із цим ситуація у «Шахтарі» виглядає вкрай слабкою. В донецькому клубі практично не довіряють власним вихованцям, особливо якщо питання стосується тієї площини, щоб давати можливість дебютувати на рівні УПЛ безпосередньо у своїх лавах, а не десь в оренді. Так, практика «обкатки» юних виконавців у інших колективах із подальшим поверненням найкращих з них назад й під першу команду давно існує в багатьох провідних чемпіонатах Європи, але… Не забуваймо також, що топ-клуби не менш часто відмовляються відпускати своїх найкращих талантів в оренду абикуди, а дають їм одразу ж можливість почати грати у дорослий футбол в своїх лавах, нехай навіть і підпускаючи до основи вкрай дозовано. І прикладів тут маса, починаючи від Ліонеля Мессі, котрий із академії «Барселони», минаючи стадію оренди до інших клубів, одразу перейшов до першої команди «блаугранас». Причому логіка тут досить зрозуміла та проста - аж ніяк не завжди оренда у менш сильний та амбітний колектив, де молодий футболіст здатний з ходу претендувати на більший обсяг ігрової практики, зчиняє позитивний вплив. Для когось вона й взагалі може згубно позначитись в плані менталітету, тактичних поглядів на гру тощо.

Тому погляньмо на зведені дані про те, як у «Шахтарі» довіряють вихованцям своєї академії, даючи їм безпосередню можливість дебютувати в українській Прем'єр-лізі у першій команді клубу. І тут цифри говорять зовсім не на користь менеджменту «гірників» - навпаки, після відходу з клубу португальців Фонсеки та Каштру, причому навіть на тлі повномасштабної фази російсько-української війни, яка суттєво змінила (вочевидь, лише на якийсь час) кадровий та селекційний вектори роботи «гірників», у «Шахтарі» майже не дають можливості дебютувати у дорослому футболі своїм «академікам»…

Якщо брати детальне розшифрування по гравцях, то виходить наступна картина (у дужках: кількість матчів/кількість забитих м'ячів в УПЛ):

Фонсека: Борячук (7/3), Піхальонок (2), Кудрик (2), Кирюханцев (1), Бондар (1), Трубін (1)
Каштру: Судаков (10/1), Бондаренко (5), В'юнник (5)
Йовічевіч: Козик (3), Фарина (1), Глущенко (1)
Пушич: Цуканов (4), Твардовський (2)

При цьому, у Де Дзербі в УПЛ не дебютував жоден українець з академії «Шахтаря», як і у ван Леувена, котрий, щоправда, провів на посаді лише трохи більше трьох місяців, натомість має реноме наставника, який вміє працювати із молодими талантами. Наприклад, в «Зорі» у ван Леувена в УПЛ дебютували Володимир Бражко, Олександр Сапутін, Ярослав Кисіль та Максим Хлань.

Щоправда, Де Дзербі суттєво допоміг розвинути й «прокачати» талант згаданому Мудрику, і заслуга італійського коуча в подальшому прогресі Михайла дуже значна, проте зараз ми говоримо виключно про таку важливу складову, як перехід із молодіжного футболу в дорослий у межах одного клубу, без оренди у команди-сателіти. В такому ж ракурсі, як Де Дзербі, тоді варто згадувати й Луїша Каштру, котрий суттєво допоміг розвинути здібності тим, хто дебютував у «Шахтарі» на рівні УПЛ ще за Фонсеки - Валерію Бондарю та Анатолію Трубіну.

Загалом за останні вісім із половиною років у «Шахтарі» безпосередньо на рівні УПЛ дебютували лишень 14 футболістів з академії «помаранчево-чорних». З них 9 - ще в період «каденцій» Паулу Фонсеки та Луїша Каштру, після чого за останні три із половиною роки ми побачили тільки п'ятьох нових юних осіб у футболках «Шахтаря» в статусі дебютантів елітарного дивізіону українського футболу.

За нинішнього наставника «гірників» Маріно Пушича, котрий вже більше року очолює першу команду «Шахтаря», в УПЛ дебютувало тільки два футболісти з академії - це хавбек Віктор Цуканов та воротар Денис Твардовський. При цьому, вони на двох сумарно провели лише 6 матчів у нашому чемпіонаті, а цього сезону на полі не з'являлися взагалі!

У зв'язку із цим особливо дивовижними виглядають трансферні потуги «Шахтаря», який намагається відшукати молодих українських талантів «на стороні», але, вочевидь, вже з досвідом ігор на рівні УПЛ та таких, які встигли зарекомендувати себе із найкращого боку. Саме за такою логікою влітку минулого року у команді з'явився воротар Кіріл Фесюн, який вистрілив у «Колосі», а вже цієї зими донеччани активно торгувалися щодо правого фулбека «Ворскли» Іллі Крупського, але той, як повідомляється, зробив вибір на користь «Металіста 1925».

Навіщо «гірникам» Крупський, якщо у першій команді вже є Конопля та Тобіас - питання, яким задаються багато вболівальників та оглядачів, але тут треба знати плани донеччан щодо цих двох футболістів. А ось навіщо зараз вести переговори стосовно Крупського, коли в молодіжній команді є 19-річний Антон Дрозд, котрий давно заслужив право зробити наступний крок у своєму професійному розвитку - це пряме питання до Маріно Пушича, а також до тренерського штабу «гірників» U-19 на чолі з Олексієм Бєліком, який просто зобов'язаний переконати боснійця та наполягати на тому, аби найкращі виконавці молодіжки мали можливість хоча б епізодично з'являтися у матчах першої команди. Не тільки на тренуваннях, що було модним ще за Мірчі Луческу, а й безпосередньо в іграх.

Більше того, прямо зараз повністю тріщить по швах концепція, якою іноді оперують деякі прагматики - мовляв, тренер собі не ворог, коли не робить те чи інше. Наразі, коли результат команди Маріно Пушича в УПЛ виглядає відверто мізерабельним, боснійцю дуже важко знайти виразні пояснення, чому колектив, який у минулому сезоні впевнено взяв «золото» чемпіонату, без суттєвих кадрових втрат раптом став лише третьою силою в лізі. А от якби Пушич активніше довіряв молоді, тоді хоча б спрацював цей фактор - мовляв, готуємо зміну, використовуємо гравців без досвіду і таке інше… Однак, як бачимо, цього не відбувається від слова «взагалі», через що до Пушича питань стає тільки більше та більше.

З іншого боку, навряд чи справа тільки у забаганках Пушича. Якщо клуб не дає шансів тим таки Дрозду чи Огаркову, котрі відверто пересиділи у команді U-19, але купує Грама та висловлює готовність заплатити аж 3 мільйони євро (неймовірні гроші за мірками сучасних реалій в УПЛ) за Крупського, то це свідчить лише про одне - стратегія «Шахтаря» полягає зовсім не у самостійному вирощуванні молодих талантів, а в їх своєчасному викупі/переманюванні з інших клубів. І ця теза цілком справедлива, як мінімум для внутрішнього ринку. Щоправда, і тут в «гірників» вже намічаються серйозні проблеми - досить згадати відмову перебратися до клубу Олександра Піхальонка, а тепер ще й Іллі Крупського. Але це, мабуть, тема вже для зовсім іншої розмови…