БЄЛАНОВ: «Рівня Динамо не вистачило, щоб пройти таку команду як Зальцбург»

Володар «Золотого м'яча» 1986 року Ігор Бєланов проаналізував виступ свого колишнього клубу, київського «Динамо» у поточному розіграші Ліги чемпіонів і пригадав цікаві факти із своєї динамівської кар'єри. Усим цим він охоче поділився з кореспондентом Sport.ua.

- Двох перших суперників київської команди - сербський «Партизан» та шотландський «Глазго Рейнджерс» не можна зрівнювати із «Зальцбургом», - вважає фахівець. - Адже він обігрував чимало серйозних клубів. Там дійсно хороша команда, та й історія австрійського футболу має немало яскравих сторінок. Скільки я бачив, «Зальцбург» завжди грав із сильними суперниками і далеко не кожному з них було так просто австрійців обіграти. Тому до двораундових дуелей із «Зальцбургом» динамівцям потрібно було готуватись дуже серйозно. Та все вирішилось у першому матчі. В цілому у Любліні «Динамо» виглядало непогано, однак у футболі ж потрібно забивати м'ячі, а не просто гарно виглядати. Як казав Валерій Васильович Лобановський, найголовніше - це результат. Гра у великому переліку матчів забувається, а результат залишається. І навіть якщо команда красиво зіграла, але нічого не виграла, це не можна занести їй в актив. Що стосується повторної зустрічі, то після того, як «Динамо» першим пропустило, завдання щодо шансів на його вихід у наступний раунд Ліги чемпіонів значно ускладнилося. Потрібно було забивати супернику тричі, а це виявилось складно. Кияни спромоглися лише на один гол, хоча ще кілька нагод після цього були.

- Як загалом оцінили б виступ «Динамо» у двох кваліфікаційних раундах та раунді плей-оф Ліги чемпіонів?

- Звичайно, дуже шкода, що у динамівців так все вийшло. Але все ж слід враховувати, що за останній тиждень вони грали з непоганою командою. Взагалі у такому турнірі, як Ліга чемпіонів, все залежить від того, як суперники дозволяють «Динамо» грати. «Партизан» - слабка команда, трохи сильнішою виявився «Глазго Рейнджерс». А варто було потрапити на «Зальцбург» - і кияни склали зброю, не пробившись до групового раунду. Тому не варто робити висновків по грі з тим же «Партизаном», якому було відвантажено у двох матчах аж дев'ять м'ячів, а орієнтуватись на суперників на кшталт «Зальцбурга». Рівень можливостей команди оцінюється тоді, коли граєш із сильними клубами і перемагаєш їх. Саме на фоні таких матчів і визначаються справжні спроможності того чи іншого колективу. Та поки що я такого рівня не бачу. І це стосується не тільки «Динамо». Як тільки-но випадає нашій команді більш менш серйозний суперник, то тоді, наче як на лакмусовому папірцеві, стає зрозуміло, хто на що здатен. У період моїх активних виступів у футболі сильна команда для нас завжди була подразником. Київському «Динамо» 70-90-х років завжди хотілося обігрувати грандів провідних футбольних країн, аби показати себе з кращого боку. Таких, як «Баварія», «Реал», «Барселона». Та у наших молодих хлопців нинішнього покоління я цього не бачу. Хоча у кожного динамівця на полі повинні проявлятись характер, воля, спортивна нахабність та злість. Якщо вони у таких матчах, як із «Зальцбургом», не будуть перемагати, то це означає, що вони або не можуть, або бояться суперника. А боятись не треба - у поєдинку із сильною командою потрібно показати себе. Адже на твою гру дивляться люди, які потім тобі скажуть: а чому ж ти злякався?

- Якщо продовжувати австрійську тему, то пригадується двобій київського «Динамо» з віденьським «Рапідом» у розіграші Кубка кубків сезону-1985/86, у якому ви не раз розписувались у воротах суперника.

- Ту дуель зап'яматав надовго. Перед нею прийшов до Лобановського і кажу: «Валерію Васильовичу, я вже мабуть заслужив на квартиру. Граю в «Динамо» вже другий рік, а мешкаю у службовій. А у мене ж сім'я, дитина». Перед першим матчем з «Рапідом» Лобановський сказав мені: «От заб'єш два м'ячі - отримаєш квартиру». А потім зауважив: «У їхньому складі грає Пакульт - це божевільний футболіст!». А я йому: «Що ж, давайте подивимось».

І що цікаво: після цього, як я це сказав, все виходило. От яка психологія. Якби я промовчав, то у мене нічого не вийшло б. Та після розмови з Лобановським я був настільки заведений, що сказавши йому ці слова, не мав права тренера підвести. Так було завжди у період моїх виступів під керівництвом Валерія Васильовича. Лише одного разу у мене виникла проблема - щоправда, було це у збірній СРСР, у фінальному матчі чемпіонату Європи-1988, коли я не реалізував пенальті. В усіх інших випадках все було гаразд. Більше того, я навіть Лобановського заспокоював, кажучи: «Васильовичу, все буде нормально!». А все тому, що я вірив у себе і в команду. Всі хлопці були одним-єдиним монолітом.

- І що: дали вам квартиру після перемог над «Рапідом»?

- Звичайно. У двох зустрічах з австрійцями я відзначився трьома голами, а «Динамо» вийшло у півфінал Кубка кубків. У першій грі забив два м'ячі, один з яких вийшов просто божевільним. Із ста спроб дай мені ще так забити - не влучив би. Так от, після «дубля» у виїздному матчі я взяв дружину і дитину - і до Лобановського. Зайшов і кажу: «Я виконав ваше побажання». А Васильович: «Так. Але з квартирним питанням дуже важко». І додає: мовляв, з цього приводу він пожартував. А я йому: «Якщо ви пожартували, то надворі моя дружина стоїть. Зараз зайде до вас вона - з нею і жартуйте скільки завгодно. А я їду додому, в Одесу». Вийшов, грюкнувши дверима. Дружина побачила, що я злий, але в цю мить Лобановський виглянув з-за дверей і гукнув: «Йди, забирай свою квартиру!». Як бачите, він нам, динамівцям, не давав розлабитись (посміхається). Так, було таке. Це вже історія…