Імад АШУР: «Я вкотре залишився без відпустки, але це несуттєво»

Новий головний тренер житомирського «Полісся» Імад Ашур розповів, як команда входить у сезон, а також про себе та свої принципи.

- Скажіть, будь ласка, на посаді головного тренера «Полісся» ви вже провели півтора місяці, якщо я не помиляюсь. От яким для вас видався цей період? Що було найскладніше, що найлегше? Ви вже звикли до того, що ви головний тренер «Полісся»?

- Я звик давно до того, що в мене є певна роль і певні функції, які я маю виконувати. Змінився контекст, дійсно. Були емоції, дійсно. Їх довелося дуже швидко поставити десь поруч з собою, бо в той момент, коли я дізнався про свою роль, про новий контекст, то довелося одразу вже думати про безпосередню роботу. Тому звикатися часу не було.

- Яке змінилося ваше життя за ці півтора місяці? Дуже сильно?

- Я черговий раз залишився без відпустки, але це не суттєво, бо переважна більшість мого життя - це робочі процеси. І фундаментально це не змінилось. Я можу сказати, що та сама завантаженість у роботу, яка в мене була переважно все моє свідоме життя, вона залишається і наразі, бо інакше я не вмію працювати.

- На презентації Вас, як головного тренера, про своє призначення Ви сказали наступне, процитую: «Я переконаний, що це нетипова ситуація не тільки для контексту нашого чемпіонату, нашої країни, а й в принципі. Але я розумію, що буде багато сумнівів». От розшифруйте, у чому нетиповість ситуації? Що Ви мали тоді на увазі?

- Навряд чи хтось очікував на моє призначення. Переважно через те, що мене ніхто не знав та і зараз не впевнений, що моя персона занадто багато уваги привертає або має привертати. Ми розуміємо, що є певні традиції в будь-якій сфері - в житті, в побуті, у спорті, в нашому контексті закордонному. І ці традиції інколи приводять нас до певних шаблонів, до яких всі звикають. І коли стається щось за межами цих шаблонів, тоді це можна вже назвати чимось нетривіальним, чимось неочікуваним, неймовірним, вау-ефект, чи щось таке. А по факту це лише рішення, яке було прийнято вочевидь через певні фактори, через певні ідеї, бажання. Тому для когось це рішення може бути нетиповим, для суспільства. Тим не менше, це лише наше сприйняття. І в цій ситуації для мене очевидно, що коли щось є нетиповим і коли щось є нетривіальним, воно буде викликати сумніви.

- Те, що вас уболівальники не знають і, по суті, десь ставлять під сумнів вашу здатність досягати результати. Ось це як на вас впливає? Воно вас дратує? Воно вас мотивує? Чи ніяк не впливає?

- Мені доводиться робити свою роботу. Ми розуміємо, що ми живемо в суспільстві. Ми не можемо ані жити за його межами, ані сильно занурюватись у наші емоції. Бо тоді ми не будемо вільними від цих моментів і від того, що нас оточує. Ми не будемо собою. Для мене, знову ж таки, концепція волі, вона дуже важлива в цей момент. Бо, на мою думку, воля у традиційному сенсі може інтерпретуватись якось трохи дивно. На мою думку, воля не може існувати без поняття обмежень і дисципліни. І на мою думку, воля - це є дисципліна. Бо фактично, якщо немає дисципліни, то ми ніколи не будемо вільними, ми завжди будемо рабами своїх емоцій та чогось, що відбувається навколо нас. Тому, на мою думку, щоб звільнити себе від зайвих тягарів, мені доводиться знаходити можливість для дисциплінованого життя, структурованого. І так само це стосується роботи, бо переважно моє життя наразі - це моя робота. Я вважаю, що це єдиний шлях для того, щоб підвищити ймовірність того, що все ж таки рішення керівництва буде виправданим. І знову ж таки, я не вмію інакше.

- Чи є щось таке, що в жодному разі не можна робити вашому гравцю? Де червона лінія, яку не можна перетинати?

- На мою думку, те, що ми можемо вимагати від групи, об'єднаної якоюсь ідеєю, це якісь мінімуми з точки зору дисципліни. Мінімуми, які мають бути 100 відсотків, але ми не просимо щось неймовірне. Це стосується умовного таймінгу, зовнішнього вигляду і етичних моментів.

- Чи можете ви дати другий шанс футболісту?

- Я не знаю. А ми можемо не давати людині взагалі шанс? Звісно, є межа, ось ви казали про якусь червону лінію, але є межа цим шансам. Кожна людина має право на помилку. Питання в тому, що суспільство, на жаль, є дуже нетерплячим наразі. І, можливо, завжди було таким, я не знаю, я можу тільки зараз говорити про те, що є. Тому суспільно ми не даємо права на помилку нікому. Але якщо взяти футбольний клуб, команду, то це ж теж суспільство. Тому тут так само ми маємо розуміти, що ми хочемо. Робити і не давати жодних шансів чи все ж таки намагатися хоча би щось змінити у цьому маленькому контексті? Завжди є межа, звісно, кожен визначає цю межу для себе, але ми не можемо втратити людяність, бо нас і так її дуже мало в житті. Я хочу допомогти, інколи для цього треба давати ці шанси, поки ти не зрозумієш, чи потрібна людині ця допомога і ці шанси. Це вже інше питання. Це вже не про тебе і про те, що ти можеш робити. Це вже про те, як твої дії сприймає людина, яка навпроти тебе знаходиться.

Варто нагадати, що Імад Ашур очолив «Полісся» наприкінці минулого сезону.