Вихованець Колоса: «Нормальні українці не мають проблем з росіянами»

Український півзахисник чеського «Тепліце» Єгор Цикало в ганебному інтерв'ю чеському ЗМІ, що вийшло на початку повномасштабного вторгнення, розповів про дружбу з росіянами.

«Україні можна найбільше допомогти, якщо весь світ, у тому числі люди в росії, дізнаються, що там насправді відбувається. Це не боротьба з терористами. Це трагедія, яку найбільше переживають звичайні люди.

У мене є друзі серед росіян. Я знаю пару хлопців у Празі, Нікіту, який з пітера, та Іллю з владіміра. Ми побачилися в перший же день конфлікту і взагалі не говорили на цю тему. Ми не знали, як про це говорити. Нормальні українці не мають проблем з росіянами, як і нормальні росіяни не мають проблем з українцями. Обидва народи живуть разом, між ними багато шлюбів. Мій батько теж працював у москві в молодості, тоді ще музикантом, і в нього досі там є друзі, які подзвонили йому в перший день війни. Вони сказали, що якщо нам у чомусь потрібна буде допомога, вони обов'язково спробують допомогти. Ми знаємо, що це не війна між нашими народами, майже у кожного є родич по той бік кордону. Нам байдуже, що комусь цікаво.

Чому російська армія серед білого дня обстрілює житловий будинок? Чому вулиці повні уламків і витрачених боєприпасів? Чому моя родина та сотні тисяч інших українців повинні були бігти до кордонів Євросоюзу? Чому інші залишалися замкненими в підвалах і сховищах, боячись того, що принесе наступна ніч?

Я не розуміюся на політиці. Я не можу пояснити, чому йде війна, з чого вона почалася. Я лише знаю, що за моє життя в Україні змінилося 7 президентів. Хто б не був при владі, намагався просувати свої інтереси. Всі зробили все. Хтось більше будував, хтось більше озброював, хтось більше крав. Хтось більше орієнтувався на росію, хтось на Захід. За кожним політиком стояв бізнесмен, усі вони були пов'язані з грошима та впливом. Я поняття не маю, що вони задумали. Я просто живу.

Але я можу сказати, що моє життя в моїй країні було хорошим, навіть якщо воно було скромним. Один із моїх найперших випадків, який я пам'ятаю, це коли мій тато прийшов із роботи і сказав, що має подарунок для мене та мого брата, який ми отримаємо, коли з'їмо всю їжу. Я думав, що він збирається дати мені іграшку, але замість цього я отримав банан. Він сприйняв це як щось зайве, і цей спогад мені допомагає. Завдяки цьому я неодноразово усвідомлював, що навіть щось маленьке може зробити людину дуже щасливою. Це також показує, яка Україна. Можливо, десь і краще, але для мене Київ завжди буде рідним, тому що він гарний, як і вся країна. Незважаючи на те, що війна загрожує знищити її, прості люди будуть любити її і завжди мати з нею міцні стосунки».