Нічия з Італією – як привід для констатації й гордості

Італія, як і обіцяв напередодні матчу Лучано Спаллетті, не грала на нічию. Італія однозначно грала на перемогу. І тисячу разів мав рацію наставник «Скуадри адзурри», обравши саме такий план на гру, бо, намагаючись задовольнитись малим, зрештою можна його втратити.

З погляду компактності гри, її інтенсивності й зарядженості, італійці провели відмінний поєдинок. Десь близький до ідеалу. Особисто мені саме ця зустріч проти нашої команди у виконанні «Скуадри» сподобалася більше, ніж перша - у Мілані, де господарі здобули перемогу. Тому що на «Сан-Сіро» було багато браку у виконанні чинних чемпіонів Європи. А на «Бай-Арені» браку у їхньому виконанні практично не було.

Чому я почав із хвалебних од на адресу чужої збірної? Та все просто: на тлі майже ідеальної роботи за визначенням більш класної та більш майстерної команди наша команда не загубилася, не знітилася і не відійшла на другий план. Наша команда зробила практично все, що від неї залежить, щоб вирішити турнірне завдання. Вдалося не програти. Але забити не вдалося.

Тим не менш, я хотів би повторити за Сергієм Ребровим: наші футболісти показали хорошу гру, можу тільки подякувати їм. Після такого матчу, після таких колективних дій у виконанні «синьо-жовтих» претензій до них справді не може бути. Вони дійсно зробили все, що могли.

Чого не зробили більше, чому не стрибнули вище за свою голову? А тут все просто: читай вище. Ми грали не проти Мальти, а проти чемпіонів Європи. Впродовж практично всієї гри, за винятком, хіба що, фінішного відрізку поєдинку (хвилин п'ятнадцять), Італія виглядала краще. Це якщо дивитися на речі об'єктивно. І якби номінальні гості змогли втілити в забиті м'ячі те, що створили (ну хоча б у першому таймі: моменти К'єзи та Фраттезі), ми б з вами після фінального свистка перебували в іншому настрої.

Це я все до того, що за всіх видимих та невидимих проблем збірної Італії ця команда залишається більш класною, ніж наша. Гравців рівня К'єзи у нас зараз немає. Ми можемо не програти цій команді в характері, настрої, мотивації та інших елементах, не пов'язаних із майстерністю. Але ось у майстерності ми її зараз не перевершимо. Такими є об'єктивні реалії.

Так, часом порядок б'є клас. Але тільки в тих випадках, коли клас позбавлений мотивації і того самого порядку, коли властивий елемент несподіванки. Або недооцінки. У нашому випадку так трагічно сталося, що, як і ми, Італія теж проводила свій головний матч у році. І до цього свого головного матчу вони так само, як і ми, підійшли з усією відповідальністю.

Тому, на жаль, все закономірно. Італія прямо потрапила на Євро-2024, нам туди доведеться пробиватися через «чорний вхід».

***

Зізнайтеся, а чи багато хто з вас після жеребкування Євро-2024 вірив у те, що наша команда вийде з групи з «живими» чемпіоном та віце-чемпіоном Європи? Ось і я про те саме. Найжорстокіший збіг обставин, гримаса сліпого жереба, що в одну групу потрапили дві настільки сильні команди, проти яких за всього бажання ми могли протиставити лише бійцівські якості та характер.

Ми двічі їм не програли - в умовних рідних стінах, провівши ці «домашні» матчі на найвищому рівні. Але на виїзді в обох випадках ми закономірно поступилися. Забравши своє у поєдинках з рештою учасників відбору (македонцями та мальтійцями), ми фінішували рівно на тому місці, на якому й могли.

І це дуже круто, що до останнього грального дня збірна України зберігала шанси на прямий вихід на Євро. Зберігала інтригу.

Дозволю собі знову процитувати Реброва: «Ми показали характер, боролися за нашу країну». І факт того, що після нічиєї з нами чемпіони Європи раділи так, ніби знову виграли Євро, красномовно каже за себе. Ми справді на такому рівні поважати себе змусили.

Ми справді билися, і зробили практично все, що могли. Тому навіть не намагайтеся кинути камінь у наш город: отримаєте здачі.

Тепер - про найрезонансніший епізод матчу, що стався вже в доданий до другого тайму час. Зрозуміло, це я про контакт Крістанте та Мудрика у штрафному майданчику збірної Італії.

Ребров після матчу сказав, що «емоційно це пенальті». Повністю поділяю його думку. «Емоційно». Але ось фактично... Мені здалося - а я переглядав той злощасний епізод з десяток разів - що італієць таки зіграв відразу в м'яч, а вже потім трохи зачепив Михайлову ногу. Фактично, це не пенальті. Повторюся: на мій погляд.

Чому арбітр у полі не наважився перевірити цей епізод на ВАР? Ну, мабуть, бо був упевнений, що пенальті не було. І відеоасистенти йому по «спецзв'язку» підказали те саме.

Навряд чи в цьому випадку потрібно шукати привід для «зради» імені Чеферіна. Хоча, звичайно, нинішній президент УЄФА - ще той мерзотник.

Але нам треба робити своє. Ось визначаться наші суперники у плей-оф, і знову будуватимемо плани щодо виходу на Євро. Якщо вдасться зберегти нинішній запал і характер, то ми маємо потрапити на чемпіонат Європи.

Давайте доживемо до весни.