Спасибі за результат. Дякувати за якість гри язик не повертається

Давайте по-чесному: якби на місці Сергія Реброва був Олександр Петраков, ми всі дружно «з'їли» б Олександра Васильовича за такий непоказний зміст гри в поєдинках не з найсильнішими опонентами.

Та що там Петраков: якби на місці нинішнього Реброва був «пізній» Шевченко, Андрієві Миколайовичу від усіх нас теж добряче дісталося б. За все те, про що сказано вище. І за енні «значить».

До речі, а ви помітили, що Сергій Станіславович, як і його два попередники, теж не особливо відзначається красномовством на спілкуванні з журналістами? І якщо у випадках з Шевченком і Петраковим потрібно обов'язково робити поправку на манеру спілкування тренерів, яка не передбачає наявності красномовства, то в даному випадку причину подібної примітивності мовних поворотів мені пояснити гранично складно, бо знаю не з чуток, як вміє викладати свої думки Ребров.

Ну та Бог із ним, із красномовством як таким, і з бажанням/небажанням Реброва спілкуватися на обов'язкових медійних заходах. Не завжди ж настрій дозволяє «включати» Цицерона чи Кварцяного.

Запитання в іншому. Хоча б у тому, що Ребров просто констатує наявність проблем у його команді, але поки що не видно, як ці проблеми вирішуються. «Ми самі створили собі проблеми, на нас тиснув результат». Або «ви знаєте, скільки років Мудрику? А ви хочете, щоб він грав, як Мессі».

Це лише дві фрази (так і хочеться сказати відмазки) головного тренера «синьо-жовтих» за два останні поєдинки, але запевняю вас, що подібних «змістовних розборів польотів» можна знайти значно більше. Фактично після кожного матчу збірної під керівництвом Сергія Станіславовича.

Так, я розумію, що не завжди можна і треба говорити про проблему на публіку. Що не завжди хочеться, не завжди треба виносити сміття з хати. Але, знов-таки, є моменти, і, зокрема, нинішній я вважаю таким, коли не треба інших, тобто всіх нас, тримати за дурнів. Справді, хіба ми поганого бажаємо головній команді країни?

***

А тепер ближче до справи. Крім того, що у грі проти Мальти буде проведена ротація, про що сказав головний тренер збірної України після гри з Північною Македонією, зрозуміти, як саме гратиме наша команда проти острів'ян, не було можливості.

Власне, і після фінального свистка у грі на Та-Калі у розумінні озвученого вище питання я просунувся не надто. Крім того, що хотіли перемогти в принципі, я так і не зрозумів, як саме хотіли це зробити. Тому що всі три м'ячі, забиті у ворота збірної Мальти, практично ідеально вписуються до категорії випадкових.

Автогол, безглуздий пенальті та шалений дальній постріл - таку переможну тактику навряд чи можуть собі дозволити навіть французи з англійцями. А якщо серйозно, то наша національна команда грала, як мені здається, не стільки за раніше затвердженим планом, як за його відсутністю.

Ось на гру проти македонців наші футболісти мали чіткий сценарій. І вони більш-менш чітко дотримувалися його. Інша річ, що власні помилки та активність суперника внесли виразні корективи до цього сценарію. Але так чи інакше сценарій хоча б був.

Чи був він на гру на Мальті - я не знаю. Те, з яким настроєм вийшли підопічні Реброва на матч, говорить швидше про те, що апріорі вищий наш клас рано чи пізно мав принести плоди. «Ось вам м'яч, грайте», - ну, приблизно так.

Благо, що зрештою отримали бажаний результат. Не миттям, то катанням. Мудрик, Судаков, ще, може, Довбик. Більше виокремити і нема кого.

Окрема «стаття», щоб метати каміння - захист. Цього разу провалилися навіть ті, хто завжди тримається до останнього - Трубін та Забарний. Моторошне видовище, захист збірної України. Адже не завжди вдасться зіграти за бразильським принципом «ми вам все одно заб'ємо на один м'яч більше».

Я більш ніж впевнений, що якби на місці мальтійців була більш досвідчена команда, ми навряд чи відскочили б.

Але добре те, що добре закінчується. Збірна Мальти виявилася таки футбольним карликом. Симпатичним, але все одно карликом. І таки поступилася під хаотичним натиском опонента серйознішого розміру.

У цей же час збірна Італії зламала зуби на Туманному Альбіоні, і успішна картинка для України склалася остаточно: ми тепер другі в групі (хоча «Скуадра адзурра» має гру в запасі), і все в наших руках.

А об'єктивно це виглядає так: доля другої путівки від нашої групи на Євро-2024 вирішиться у очному протистоянні між Україною та Італією, в якому нам потрібна буде перемога (якщо італійці здолають македонців).

Забігати наперед зараз немає ні найменшої можливості, ні найменшого бажання. Попереду ще цілий місяць, всяке може статися. Проте хочеться вірити, що на вирішальний - у будь-якому разі - поєдинок відбору збірна України підготується відповідно. Так, щоб ні в мене, ні в будь-кого не виявилося хоча б найменшої можливості метати каміння в її город.

А за жовтневий цикл «синьо-жовтим» - спасибі. За результат. Дякувати і за якість гри язик не повертається.