Від Гончаренка до Яковенка: легендарні динамівські «сімки»

«Номер на футболці не грає у футбол!» - стверджував Андрій Ярмоленко в передсезонному інтерв'ю. Менше з тим, нумерологію в забобонному футбольному середовищі якось не заведено відкидати. Й відігравши передсезонку під 21-м, на початку офіційного сезону уславлений гравець став виходити під «сімкою» (власне, й 21 - це сума трьох сімок, так само є щось символічне в цьому номері!). А в 2-му турі Андрій пенальтійним дублем відкрив рахунок своїм голам за «Динамо» в нову каденцію під новим номером.

Так, звісно, у футбол грають не номери, а їхні носії. І в цьому контексті динамівська історія багата на зіркові «сімки», які торували разом із командою шляхи до футбольних вершин. Згадаймо найлегендарніших із них.

Макар Гончаренко (1912-1997)

Історично першою легендарною київською «сімкою» став корінний киянин Макар Гончаренко, який захищав кольори динамівського клубу в 2-й половині 1930-х рр. (той ще лихочас!) й нетривалий період у повоєння. Він у складі «Динамо» двічі ставав призером чемпіонату СРСР, а також першим із гравців клубу став найкращим бомбардиром чемпіонату. В сезоні-38 Гончаренко наколотив зо два десятки голів. Надто від дій динамівської «сімки» постраждав ленінградський «Спартак»: історики-статистики й досі сперечаються, чи 3, чи 4 голи забив травневого київського дня 1938-го у ворота гостей Макар Михайлович (а назагал кияни виграли з рахунком 7:0). У будь-якому разі голеадорський показник Гончаренка тривалий час був орієнтиром для інших київських бомбардирів. І лише в 1974 р. в Олега Блохіна вийшло сягнути 20-гольового сезонного показника.

Мені особисто Макар Михайлович запам'ятався як учасник різноманітних заходів, присвячених черговій річниці Перемоги в Другій світовій війні. Творці міту про «матч смерті» (а Гончаренко грав у футбол в окупованому Києві) використовували товариськість і красномовство Макара Михайловича на свою користь. Хай там як, а Гончаренко є першопрохідником-бомбардиром «Динамо», піонером у довжелезному ряді вправних київських форвардів.

Олег Базилевич (1938-2018)

Ще один яскравий киянин, що входив до першого чемпіонського складу «Динамо» в 1961 р., - Олег Базилевич. Тогоріч на травневі свята кияни приймали вдома московських одноклубників. Мінімально програвали після 1-го тайму. Одразу по перерві москвичі змінили воротаря: на поле вийшов легендарний Лев Яшин. Та на 1-й же хвилині 2-го тайму він пропустив гол від Базилевича. «Сімка» киян потужно пробив здалеку, й Лев Іванович не встиг зреагувати. Гол-красень позначив злам у грі, зрештою, кияни виграли 3:1. І, певно, після тієї звитяги у зустрічі лідерів київська торсида вголос заговорила про амбіції у тому сезоні, адже після 4-х ігор їхні улюбленці мали в своєму доробку 4 перемоги.

Важливий зламний гол провів Олег Петрович того сезону й у Ростові-на-Дону. Вже в жовтні кияни мчали мерщій за «золотом» і не мали права втрачати очки, хай і на виїзді. Й знову 7-й номер Базилевич забив важливий гол, зрівнявши рахунок. Цього разу, щоправда, використавши не свій потужний удар здалеку, а задіявши свою непересічну швидкість, пошивши в дурні ростовських захисників.

Володимир Мунтян (народився в 1946 р.)

Фраза футбольних коментаторів «7-й номер - Володимир Мунтян» закарбувалася мені в пам'ять із дитинства. Я зростав на цих словах телевізійників, а 7-й номер «Динамо» дарував насолоду від гри, спричинивши захват від неперевершених фінтів, бачення поля та винахідливості. Захватом переймалися навіть традиційні скептики-нарікайла (а такі в середовищі динамівських уболівальників були завше, це - не ознака лише нашочасся).

7-разовий чемпіон СРСР, Мунтян є зв'язувальною ланкою між зірковим масловським «Динамо» 1970-х і командою-зіркою під орудою Валерія Лобановського та Олега Базилевича 1970-х. У 1960-х вийшло тричі поспіль стати чемпіоном, а в 1970-х - дістатися єврозвитяг - Кубка кубків і Суперкубка УЄФА.

Ну, і як забути хет-трик Володимира Федоровича у виїзному матчі проти «Нефтчі» в сезоні-1972! Спершу він точним ударом завершив комбінацію за участю Анатолія Пузача та Віктора Колотова, надалі потужно вистрелив метрів із 25-ти, застукавши зненацька кіпера бакінців В'ячеслава Шехова. Ну, а втретє киянин відзначився, щонайповніше використавши не зовсім вдалу взаємодію захисників «Нефтчі».

Нещодавній ювіляр певний час грав у «Динамо» під 9-м номером, але згодом доскочив слави саме під «сімкою». Із цим номером на футболці він забивав важливі голи «Спартаку» в 1980-му та «Грассхопперсу» в 1982-му. Стандарти у виконанні динамівської сімки несли пряму загрозу воротам супротивників. І навіть не надпотужний, натомість хитрий удар по спартаківських воротах останнього дня жовтня 1980 р. в Києві став нерозв'язуваною проблемою для Ріната Дасаєва.

«У кожного півзахисника мають бути «свої секрети». Я вживаю це слово абсолютно умовно, тому що які ж можуть бути в наш час секрети у футболі. Суть - в якості, в даному разі - в якості виконання», - зазначає Леонід Буряк в одній зі своїх книжок. І саме якість виконання Буряком стандартів - достоту незбагненний його секрет!

Павло Яковенко (народився в 1964 р.)

«Кращий гравець матчу - Павло Яковенко!» - на останніх хвилинах матчу Кубка чемпіонів сезону-1986/87 «Динамо» (Київ) - «Бероє» (Стара Загора) диктор по стадіону не встиг закінчити фразу, як 98-тисячна авдиторія Республіканського вибухнула овацією. Справді, динамівська «сімка» 1980-х провів ту гру на найвищому рівні, забивши красень-гол головою в самому дебюті 2-го тайму. Пригадую, як темпераментна динамівська вболівальниця аж ніяк не юного віку відреагувала у 18-му секторі верхнього ярусу на цей успіх захопливим «Па-ша!» й розкиданим різнокольоровим конфеті. Та й наступний суперник киян у тому розіграші - шотландський «Селтік» - настраждався від Павла, адже Яковенко забив у ворота біло-зелених у Києві фактично вирішальний гол, який схилив шальки терезів на київський бік.

Колосальна працездатність, тактична грамотність, дотримання ігрової дисципліни й водночас схильність до імпровізації - відмітні риси Павла Олександровича. А ще - винятковий професіоналізм, на якому наголошував зокрема в своїй книзі «Нескінченний матч» Валерій Лобановський, розповідаючи про Яковенка.

***

Ще два гравці, які інколи виходили під 7-м номером у складі «Динамо» й здобули собі голосне ім'я в «Мілані», - Каха Каладзе та Андрій Шевченко. Втім, назвати їх саме «сімками» було би не зовсім слушно, адже перший етап своєї професійної кар'єри, що ознаменувався численними внутрішніми титулами й виходом із рідною командою до півфіналу Ліги чемпіонів Андрій відіграв під 10-м номером. А грузинський легіонер «Динамо» відіграв хоч і яскравий, та закороткий період у «Динамо» під 7-м номером.

«О, а це - Каладзе!» - такими словами зустріли мене футбольні супутники на сніданку в празькому готелі ранком після переможної для киян серії пенальті у відборі до Ліги чемпіонів-1998/99 проти празької «Спарти». Чому Каладзе? Тому, що я вийшов поснідати в динамівській футболці із сімкою на спині. А відповідь моя була такою: «Це - другий пенальті!». Каха тоді бив 2-м із динамівців і забив. До слова, єдиний, хто забив тоді в серії у пражан - Мартін Чижек, - так само мав на футболці 7-й номер. А ту биту знегодами й негодами динамівську футболку зберігаю дотепер, хоча надягти її уже можна хіба що вдома чи десь на дачній ділянці подалі від представницьких зібрань.

Подейкують, що «сімка» в різних комбінаціях підсилює енергетику удачі, щастіння, процвітання. «Я жив у щасливий футбольний час» - назва однієї з книг легендарної динамівської «сімки» - Леоніда Буряка. З твердженням не посперечаєшся, однак дозволю собі зауважити, що щасливим футбольний час роблять саме футбольні особистості. Чимало зусиль для футбольного ощасливлення тієї чи іншої доби доклали зокрема й Леонід Буряк, й інші зіркові динамівські «сімки». А нам пощастило в тому, що бачили це на власні очі! Най щастить під «сімкою» в «Динамо» й Андрію Ярмоленку!

Олексій РИЖКОВ