Космін Беркеуан: гроші Шахтаря, 60000 у смітнику, порятунок від смерті

У Четаті, десь на закруті Дунаю між Калафатом та Дробета-Турну-Северіном, маєтки поета Мірчі Дінеску та бізнесмена Джіджі Нецою межують один з одним, наскільки вистачає ока! Телефон тут все ще божеволіє: іноді він реєструється в румунській мережі, іноді в болгарській чи сербській, адже це майже перехрестя між трьома країнами-сусідами.

Близько двох років сільським господарством у цій місцевості керує 44-річний Космін Беркеуан на прізвисько «Командир», котрий заради цього кидає усі справи в Салоніках, де він оселився із родиною з 2006 року, щоб керувати усім, що тільки є на землях його тестя Джіджі Нецою.

У цьому інтерв'ю румунському виданню Prosport, повний переклад якого ми наводимо для вас нижче, колишній захисник збірної Румунії та донецького «Шахтаря» розповів багато цікавих історій. Беркеуан згадав, як у нього паморочилася голова від Ліонеля Мессі, як він втратив, а потім знайшов величезну суму готівки у Донецьку, як врятувався від цунамі на Мальдівах, як вживав алкоголь, чому став фермером, і, зрештою, чому на поточному етапі залишається не пов'язаним безпосередньо зі справою всього свого життя - футболом.

Врожай як літак - з ним не можна помилятися

- Космін, що і як привело тебе до фермерства?
- У житті треба бути готовим до всього. І мені завжди подобалися нові виклики. Я знаю Джіджі близько 25 років. Я сказав йому: «Якщо я тобі знадоблюсь, то готовий на сто відсотків». Я справді не знав, що таке робота на землі, але я пристосувався. Насправді, я не мав часу подумати як слід, бо події розвивалися дуже стрімко. Довелося всьому вчитися вже на ходу.

- Але що саме ти робиш? В чому полягає твоя робота?
- Я відповідаю абсолютно за все, що відбувається навколо сільськогосподарських культур, я маю знаходити рішення, коли це необхідно, співпрацювати з людьми. Потрібно створювати команду, як у футболі. Моя робота полягає в тому, щоб забезпечити безпечну доставку продуктів для зберігання. Це близько 2500 гектарів посівів гороху, пшениці, кукурудзи, ріпаку, соняшнику. Це не іграшки. Я порівняв би це з літаком. Ви не можете помилятися. І це не так просто, як здається!

Також інколи я сідаю за кермо трактора, за необхідності вчуся водити комбайн, хоч це й машина зі значними розмірами. Мені дуже подобається моя нинішня робота, і я відчуваю умиротворення на душі.

Десять років життя за ще один сезон у футболі

- Ти не сумуєш за футболом?
- Я б віддав десять років свого життя, щоб провести ще один сезон. Але тренерську роботу я вирішив поки що поставити на паузу. Не те, щоб я мав чудову кар'єру у цій галузі, але те, що відбувається в цій сфері, зовсім неправильно. Я також дивлюся на своїх колег-однолітків, як до них ставляться, ніхто не дає їм займатися своєю роботою. Якщо ви, власник чи президент, приходите й кажете мені, як підготувати команду, яку тактику обрати чи кого поставити до складу, то навіщо вам ще людина із ліцензією PRO на лаві запасних? Якщо я помру, нехай краще я помру вільним. Я взагалі не знаходжу себе в нинішньому середовищі.

- Якби тобі довелося обирати команду, яку тренувати, кого б ти вибрав?
- «Динамо» Бухарест чи «Університатю» Крайова, звісно! То була б мрія. Я не можу забути, наприклад, матчі за «Університатю», коли на трибунах збиралося по 50 тисяч людей, дехто сидів на сходах.

- Це ті вболівальники, які лаяли тебе та твоїх колег із приводу знаменитого матчу із «Націоналом» у червні 2002 року. Якщо гості перемагали, то вони ставали чемпіонами, інакше титул діставався «Динамо», як зрештою й сталося. Потім ви одразу ж увійшли до знаменитого «пулу Нецою», який переїхав до бухарестського «Динамо» із приблизно ще вісьма чи дев'ятьма гравцями!
- Я тоді навіть забив гол. Пам'ятаю, як побіг розділити радість із глядачами, але вони відвернулися від мене. Весь стадіон свистів! Але ми лише виконали свій обов'язок. Ми мали здатися? Крім того, у «Динамо» нікого не примушували. Кожен вирішував, як краще для нього. Щодо мене, то я вважав «Динамо» стартовим майданчиком для того, чим я мріяв займатися у своїй кар'єрі, і час показав, що я зробив правильний вибір.

Перші три-чотири гри у «Динамо» в мене трохи викликали паніку. Мене відправили на трибуну після того, як я приїхав із Крайови, будучи футболістом стартового складу. У команді було близько 33 гравців, по 3 на кожну позицію. Мені довелося багато працювати на тренуваннях аби відповідати рівню команди.

Хотів кинути футбол після обструкції фанів

- Який найгірший твій матч, зіграний у футболці «Динамо»?
- Домашній поєдинок у відповідь з «Брюгге», який ми програли 0:1 в кваліфікації Ліги чемпіонів. Я вийшов у другому таймі, і весь стадіон освистав мене. Я навіть дуже хотів тоді кинути футбол через тиск уболівальників. Можливо, я їм не подобався, я досі думаю, що це було щось особисте стосовно мене та ще одного чи двох колег. Після такого я вже майже дійшов висновку, що нічого не вартий, що ця дорога надто складна і мені краще піти іншим шляхом.

- І як ти із цим упорався?
- У мене відбулася розмова з батьком, який поставив мене на ноги. Він мені сказав: «Добре, ти йдеш, але чим ти займатимешся, починаючи із завтрашнього дня? Іди та бийся!». Я був зовсім спантеличений, але знайшов внутрішні ресурси, щоб повернути впевненість у своїх силах, в тому числі завдяки підтримці Джіджі Нецою.

- Дербі зі «Стяуа», з «Рапідом» завжди викликали підвищене хвилювання, вірно?
- Неймовірні матчі! Були також «Тімішоара», «ЧФР Клуж», «Арджеш», у них були хороші склади. Але перед ключовими іграми ви вирушаєте до тренувального табору за тиждень до того, щоб триматися подалі від метушні навколишнього світу. Будь-яке слово чи жест зі сторони можуть зарядити вас негативом. І так ви залишалися там зі своїми думками, зі своєю зосередженістю на грі.

Гроші Шахтаря та звір Адріано

- У 2004 році ти перейшов до «Шахтаря», де на тебе буквально перекинувся віз із грошима. У тебе була зарплата в 30 тисяч доларів?
- Перше. Мені було зовсім ніяково на початку контракту. Я не звик до таких великих грошей. Важко раптово впоратися із такою ситуацією, не змінившись. І друге. Щиро кажучи, мене навіть не цікавила зарплата. Премії були базовими, щонайменше 7 тисяч доларів за матч. А із київським «Динамо» вони підскакували до 35-40 тисяч. Але якось ця лихоманка грошей швидко минає, після чого потрібно зосередитись на футболі.

Я ніколи не надавав великого значення грошам та міг робити щось зарозуміле майже щодня. Наприклад, віддати 500 доларів за шапку. Ми також орендували приватний літак і вирушили до Монако на 2-3 дні разом зі Стойканом та Рацем. Ми відпочивали, приймали ванни та поверталися до України.

- У вас були неймовірні суперники у Лізі чемпіонів: Мессі, Роналдіньо, Адріано, Шевченко, Ето'О… Як особисто ти справлявся із цими хлопцями?
- Роналдіньо був тоді першою скрипкою у «Барселоні». Перед матчем Мірча Луческу дав мені свої записи, щоб я міг розібрати його профіль. Щоб знати, як його заблокувати. Це був нескінченний ряд якостей, жодної вади! Дві ночі перед грою я не заплющував очі. Я сильно панікував, але на полі у мене все вийшло.

- А Мессі?
- Якщо ви давали йому простір, він одразу ж страчував вас на швидкості. Єдиним варіантом було укласти його на газон. Він змусив нас провалюватися разів зо три, після чого я жартував зі Стойканом на полі, що замість того, аби давати знущатися над собою, я краще повідбиваю йому щиколотки! Але найскладніше було з Адріано. Це просто звір! Ти намагався відібрати у нього м'яч, а він одним рухом відкидав тебе, як цуценя. У повітряних дуелях я стрибав під удар головою, а він ловив м'яч на груди.

За п'ять годин від катастрофи на Мальдівах...

- Розкажи нам ще якийсь особливий випадок із групою румунських легіонерів із «Шахтаря», бо ви, я думаю, наробили чимало справ?
- Як багато я ще не зробив! Один випадок міг коштувати нам життя! Я поїхав із родиною у відпустку на Мальдіви. Мені це не дуже сподобалося, я мав таке неадекватне відчуття із приводу тієї відпустки. Стойкан та Рац смикнули мене: «Давай, скнара!». Я таки зважився, летів багато годин, прибув у готель на човні. Там я почав питати з першого дня, коли ми повернемося. Вони вважали мене божевільним, адже я тільки-но прибув.

- Ти їх якось розлютив?
- Ні, я просто чекав та дивився, як усе складеться. Ми пробули сім днів, з'явилася можливість продовжити перебування ще на два дні, але я сказав хлопцям: «Я їду!», у відповідь на що почув: «Що ти робиш?». Зрештою, ми всі поїхали, але коли ми прибули до Дубаї на пересадку й потиснули один одному руки, потім подивилися на монітори, що показують кадри катастрофи на Мальдівах, які щойно постраждали від цунамі. Ми вилетіли звідти лишень за п'ять годин до цього. На межі!

60 тисяч доларів у смітнику

- Розкажи ще щось [із кар'єри у «Шахтарі»].
- Пам'ятаю, ми обіграли «Брюгге» і я поїхав додому із призовими у 60 тисяч доларів. Їх я поклав у коробку від футбольних бутсів, які одягнув на ноги, сідаючи в машину. Повернувшись додому, я зрозумів, що гроші зникли. Якогось моменту в місті я зупинився на пішохідному переході, щоб закликати деяких людей поквапитися. Було дуже велелюдно, Донецьк святкував. І десь там мої долари випали надвір, хоча я цього й не помітив.

- Неймовірно!
- Я одразу ж зв'язався з усією нашою групою [Стойканом, Рацем, Марікою, Флорею]. Флавіус засміявся, він подумав, що я жартую. Ми сіли на невеликій площі, і тут Флорі спало на думку зазирнути у бетонний сміттєвий бак. Коли він сказав мені, що гроші там, я не повірив, думав, що він жартує. Але це було правдою. Я справді знайшов ту коробку, тільки близько 15 тисяч доларів не вистачало, решта все було цілим: гроші, паспорт, інші документи.

Найважчий період я прожив у самарі, після того, як пішов із «Шахтаря» не так, як хотілося б. Було прийнято ліміт на іноземців, і Мірчі довелося обирати. Звичайно, він вважав за краще залишити бразильців. На росії у мене були одні проблеми: сувора зима до мінус 38 градусів, біль у спині, біль у м'язах. Я думав про завершення кар'єри у віці 27-28 років.

Чому мало зіграв за збірну

- Ближче до кінця своєї кар'єри ти поїхав у Грецію, в спеку, й оселилися неподалік від Салоніків.
- Я переродився у ПАОКу. Я не знав про шаленство тутешніх фанатів, про атмосферу, це було щось фантастичне. Іліє Думітреску (наставник ПАОКа в 2006 році - прим. ред.) привів мене туди, коли був тренером. Кваліфікований фахівець, мені сподобалося працювати разом. Багато тренувань були схожі на тренування Ангела Йорденеску, якими він, ймовірно, був натхненний.

- Під керівництвом Йорденеску ти провів більшу частину із 8 матчів у збірній, але твій міжнародний досвід різко обірвався на горезвісному поєдинку проти Вірменії (1:1) у листопаді 2004 року.
- Я дебютував у збірній при Белені у 2000 році, коли забив переможний м'яч в товариському матчі проти Югославії. Яка ж у них була команда: Михайлович, Станкович, Міятович, Мілошевич! Я був майже дитиною. Шкода, що не встиг зробити більшого у збірній, яку залишив після конфлікту із Піцурке. Але я був головним винуватцем, зі мною щось трапилося, бо я так і не повернувся до форми.

У мене були виявлені проблеми із серцем. Я погодився грати на розписці, адже мені приносило особливе задоволення перебувати на газоні. Там ви не думаєте про ризики. Я не боявся смерті, нічого. Чи я повинен був зупинитися на 75-й хвилині, щоб подумати, чи не трапився у мене серцевий напад? Для цього був шанс, але моє тіло також допомогло мені.

Віскі та Red Bull на вечірках

- Космін, не секрет, що тобі подобалося життя з усіма його принадами. Яка твоя улюблена їжа? Біле вино, червоне, пиво?
- Не вгадали! Віскі та Red Bull! Але я не був великим споживачем цих напоїв. Я завжди дотримувався принципу, що коли ти маєш роботу, ти тренуєшся, граєш, ти зосереджений на сто відсотків, а коли відпочиваєш, тоді треба веселитися.

- Кажуть, у казино ти заходив із 20-30 тисячами доларів у кишені. Скажи чесно, чи це правда?
- Я ніколи не брав із собою більше 15-20 тисяч доларів, бо не хотів завдавати занадто багато шкоди. Ви не можете вийти на перше місце у казино. Воно простягає вам одну руку, але бере натомість одразу десять. Але у 2005 році я назавжди відмовився від алкоголю та азартних ігор.

Нам подобалося ходити до казино, бо вони роздавали безкоштовну їжу. Жартую! Улюблене місце було у Marriott. Раніше ми грали там в рулетку.

- І насамкінець: зізнайся чесно, скільки договірних матчів ти зіграв у Румунії?
- Жодного! Я зараз максимально відвертий. Я чесний хлопець й нікому не продаюся. Та й як можна було продавати матчі, коли в «Університаті» та «Динамо» треба було перемагати нон-стоп, навіть у товариських матчах, інакше вболівальники підняли б повстання! Я ніколи не витирав ноги об футболку, яку носив.

Переклад Олексія Сливченка