Легенди ЛЧ. 7 людей, котрі виграли турнір у статусі і футболіста, і тренера

10 червня Європа дізнається ім'я нового тріумфатора Ліги чемпіонів. У фіналі сезону-2022/23 зіграють «Манчестер Сіті» під керівництвом Хосепа Гвардіоли та «Інтер», яким керує Сімоне Індзагі. Для другого виграш Ліги чемпіонів може стати найвидатнішим успіхом у футбольній кар'єрі, причому як у статусі гравця, так і у статусі тренера. Раніше Сімоне із «Лаціо» вигравав чемпіонат Італії, коли ще виходив на поле, а вже в якості наставника його ключові досягнення з «Лаціо» та «Інтером» обмежувалися перемогами в Кубку та Суперкубку Італії.

А ось Хосепу Гвардіолі підкорялося значно більше трофеїв. У тому числі іспанський наставник вигравав й Лігу чемпіонів, причому як у статусі футболіста, так і за часів тренерської кар'єри. Щоправда, із «Манчестер Сіті» Гвардіолі поки що не вдавалося здобути найпрестижніший клубний трофей континентального футболу, проте його ім'я вже назавжди вписане у історію Ліги чемпіонів золотими літерами, адже таких як він, не так вже й багато, а якщо бути точним, то всього шестеро, без урахування самого Пепа…

Мігель Муньос

Вигравав КЄЧ як футболіст: з «Реалом» у сезонах-1955/56, 1956/57, 1957/58
Вигравав КЄЧ як тренер: з «Реалом» у сезонах-1959/60, 1965/66

Мігель Муньос у часи кар'єри гравця діяв у захисті та півзахисті, й досяг величезних успіхів. У «Реал» він перейшов в 1948 році, коли йому було вже 26, а до цього виступав за куди скромніші колективи, найбільш відомими з яких є «Расінг» із Сантандера та «Сельта» з Віго.

У столиці Іспанії Муньос як гравець затримався аж на десять років. Цей час став знаковим для «Реала», адже «бланкос» не лише виграли дебютний розіграш Кубка європейських чемпіонів (прабатька нинішньої Ліги чемпіонів) за підсумками сезону-1955/56, а й додали до нього ще чотири тріумфи у турнірі поспіль. Саме тоді «Реал» створив чудовий доробок за кількістю перемог у найпрестижнішому клубному турнірі континенту, перевершити який уже довгі десятиліття не вдається нікому.

У статусі футболіста Муньос тричі піднімав над головою Кубок європейських чемпіонів, але наприкінці сезону-1957/58 раптово усвідомив, що є «товстим та начебто не на місці». З цієї причини Мігель завершив кар'єру, й почав працювати тренером молодіжної команди «Реала», а вже через рік несподівано очолив основну команду «бланкос», із якою з ходу завоював п'ятий поспіль для клубу КЄЧ, влаштувавши феноменальну перестрілку у фіналі проти франкфуртського «Айнтрахта» (7:3).

Свій наступний, шостий, трофей у рамках розіграшів КЄЧ «Реал» також узяв разом із Муньосом на чолі першої команди. В 1966 році «бланкос» дісталися вирішального поєдинку, де виявилися сильнішими за югославський «Партизан», над яким здобули вольову перемогу (2:1).

Після цього Муньос залишався головним тренером «Реала» аж до 1974 року, проте мадридці взяли суттєву паузу у завоюваннях топ-єврокубка. Наступного разу «бланкос» вигравали його вже тоді, коли турнір називався Лігою чемпіонів, а коучем «Реала» був італієць Марчело Ліппі - у 1998-му...

Джованні Трапаттоні

Вигравав КЄЧ як футболіст: з «Міланом» у сезонах-1962/63, 1968/69
Вигравав КЄЧ як тренер: з «Ювентусом» у сезоні-1984/85

Більшу частину ігрової кар'єри Джованні Трапаттоні провів у «Мілані». Лише закінчувати з футболом екс-захисник «россонері» подався у «Варезе», а до цього вірою та правдою відслужив рідній команді протягом 14 років.

На той час «Мілан» був достатньо сильним, причому не лише на національній, а й на міжнародній арені. У 1962 та 1968 роках Трапаттоні з «россонері» ставав чемпіоном Італії, а у наступних сезонах вигравав із «Міланом» Кубки європейських чемпіонів. Перший тріумф для Джованні та «россонері» стався у сезоні-1962/63, коли італійська команда в фіналі переграла португальську «Бенфіку» (2:1), в рядах якої виблискував Ейсебіо.

В 1969 році «Мілану» у вирішальному поєдинку КЄЧ вдалося здобути вже більш впевнену перемогу над суперником. Тоді італійці завдали нищівної поразки «Аяксу» - 4:1, а хет-триком у їхніх рядах відзначився П'єріно Праті.

Влітку 1972 року Трапаттоні завершив ігрову кар'єру та подався у тренери. Спершу він працював із юнаками «Мілана», потім недовго виконував обов'язки наставника першої команди, а в сезоні-1974/75 входив до тренерського штабу Густаво Джаньоні. Саме цього фахівця Джованні й змінив на чолі «Мілана» у жовтні 1975-го. По суті, з цього моменту і розпочалася визначна тренерська кар'єра Трапаттоні. Він встиг попрацювати з «Міланом», «Інтером», «Ювентусом», «Баварією», «Фіорентиною», а також був головним тренером національних збірних Італії та Ірландії.

Варто зазначити, що Кубок європейських чемпіонів у якості тренера Трапаттоні вдалося виграти з «Ювентусом», причому цей титул став першим для туринського топ-клубу. У сезоні-1984/85 «стара синьйора» дісталася фіналу КЄЧ, де мінімально здолала «Ліверпуль» (1:0). Той фінал назавжди увійшов до історії футболу, як один із найтрагічніших, адже через обвалення трибуни на стадіоні «Ейзель» в Брюсселі загинуло 39 людей, а кілька сотень отримали поранення…

Йохан Кройф

Вигравав КЄЧ як футболіст: з «Аяксом» у сезонах-1970/71, 1971/72, 1972/73
Вигравав КЄЧ як тренер: з «Барселоною» у сезоні-1991/92

Йохана Кройфа справедливо називають одним із найвидатніших футболістів усіх часів та народів. Порівнятися з тією спадщиною, яку залишив по собі неперевершений нідерландець, можуть одиниці. Причому Кройф, на відміну від, скажімо, Пеле, Марадони чи ван Бастена може похвалитися ще й тим, що досяг успіху не лише на футбольному полі, коли був гравцем, а й на «бровці» у статусі головного тренера.

Перші тріумфи у Кубку європейських чемпіонів в кар'єрі Кройфа датовані початком 70-х років минулого століття. Тоді Йохан виступав у лавах свого рідного «Аякса», і амстердамцям вдалося тричі поспіль ставати найсильнішою командою континенту, здобувши перші історичні титули для клубного музею. У вирішальних матчах «Аякс» послідовно виявлявся сильнішим за грецький «Панатінаїкос» (2:0), а також італійські «Інтер» (2:0) та «Ювентус» (1:0). Влітку 1973-го Кройф перебрався до «Барселони», а «Аякс» свою наступну перемогу в топовому єврокубку здобув вже аж у 1995-му, коли турнір називався Лігою чемпіонів.

Цікаво, що у лавах «Барселони» за п'ять років Кройф лише один раз перемагав у чемпіонаті та один - у Кубку Іспанії. Його зірковий час із «блаугранас» прийде пізніше, коли Йохан вже тренуватиме каталонську команду. Зокрема, із коучем-новатором «Барселона» чотири рази стане тріумфатором Прімери, а у 1992-му у напруженій боротьбі вирве в «Сампдорії» перемогу (1:0) у фіналі останнього (до його реформування та перейменування у Лігу чемпіонів) сезону в рамках Кубку європейських чемпіонів.

Карло Анчелотті

Вигравав КЄЧ як футболіст: з «Міланом» у сезонах-1988/89, 1989/90
Вигравав ЛЧ як тренер: з «Міланом» у сезонах-2002/03, 2006/07 та з «Реалом» у сезонах-2013/14, 2021/22

За часів гравецької кар'єри Карло Анчелотті виступав за «Парму», «Рому» та «Мілан», і саме у лавах останнього розжився найбільш значущими трофеями, в тому числі двічі вигравав Кубок європейських чемпіонів.

Вперше «вухатий кубок» над головою Анчелотті підняв у 1989 році, коли «Мілан» в фіналі КЄЧ розбив румунську «Стяуа» (4:0), а по два м'ячі у рядах «россонері» в тому протистоянні забили неперевершені нідерландці Гулліт та ван Бастен. За рік, у 1990-му, «Мілан» знову дістався фіналу найпрестижнішого клубного турніру континенту, і знову став його тріумфатором, але цього разу перемога була мінімальною - 1:0 над «Бенфікою», причому знову із голом нідерландського легіонера, цього разу Райкарда.

Влітку 1992 року Анчелотті завершив кар'єру гравця та подався у тренери. Перші три роки в наставницькому ремеслі Карло входив до штабу Арріго Саккі у національній збірній Італії, а потім прийняв запрошення про самостійну роботу, очоливши «Реджану». Згодом Анчелотті покликали до «Парми», а потім у його кар'єрі коуча розпочався етап роботи виключно з грандами - «Ювентус», «Мілан», «Челсі», «Парі Сен-Жермен», «Реал», «Баварія», «Наполі». З 2019 по 2021 роки Карло зробив невелику перерву на «Евертон», де добре платили, але не мали таких високих амбіцій, до яких звик наставник, але потім Анчелотті знову пішов на підвищення - у «Реал», де має контракт до літа наступного року.

В якості наставника Анчелотті чотири рази приводив свої команди до перемог у Лізі чемпіонів. Двічі Карло це вдавалося зробити із «Міланом»: у сезоні-2002/03 в серії пенальті був обіграний «Ювентус», а у сезоні-2006/07 «россонері» у фіналі розібралися з «Ліверпулем» (2:1). Ще два топ-трофеї континентального рівня Анчелотті здобув для клубного музею «Реала», коли у 2014-му «бланкос» в додатковий час у вкрай драматичному матчі розбили земляків із «Атлетіко» (4:1), а через вісім років на «Стад де Франс» мінімально обіграли «Ліверпуль» (1:0).

Франк Райкард

Вигравав КЄЧ як футболіст: з «Міланом» у сезонах-1988/89, 1989/90 та ЛЧ з «Аяксом» у сезоні-1994/95
Вигравав ЛЧ як тренер: з «Барселоною» у сезоні-2005/06

Вихованцю «Аякса» Франку Райкарду у статусі футболіста не пощастило застати золоті єврокубкові роки амстердамців, проте вигравши безліч національних трофеїв та Кубок володарів кубків у 1987-му, хавбек залишив батьківщину, а згодом опинився у «Мілані».

З «россонері» Райкард виграв два Кубки європейських чемпіонів, граючи в одній команді з Карло Анчелотті. Але влітку 1993-го Франк вирішив повернутися до рідного «Аякса», щоб завершити кар'єру, і це йому вдалося зробити тріумфально. За підсумками сезону-1994/95 саме амстердамці стали переможцями Ліги чемпіонів, причому у вирішальному матчі зійшлися з екс-командою Райкарда «Міланом» та виграли із мінімальним рахунком 1:0 завдяки м'ячу Патріка Клюйверта.

Після відходу з футболу Райкард кілька років займався бізнесом, але потім прийняв запрошення увійти до тренерського штабу Гуса Хіддінка у збірній Нідерландів, а після ЧС-1998 очолив національну команду. Тренерська кар'єра Райкарда видалася вкрай неоднозначною: з одного боку, його команди часто демонстрували «смачний» та яскравий футбол, але з результатом у них складалося далеко не завжди.

Найбільшого тріумфу на тренерському шляху Райкард досяг у «Барселоні» в період з 2003 по 2008 роки. За цю п'ятирічку Франк двічі приводив каталонців до перемог у Прімері та у Суперкубку Іспанії, а у сезоні-2005/06 «блаугранас» стали тріумфаторами Ліги чемпіонів, обігравши в фіналі «Арсенал» (2:1).

Після «Барселони» Райкард очолював «Галатасарай» та збірну Саудівської Аравії, але ніде гучних успіхів не досяг. У березні 2014 року нідерландський фахівець заявив, що завершує тренерську кар'єру, хоча на той момент йому був лишень 51 рік…

Зінедін Зідан

Вигравав ЛЧ як футболіст: з «Реалом» у сезоні-2001/02
Вигравав ЛЧ як тренер: з «Реалом» у сезонах-2015/16, 2016/17, 2017/18

Зінедін Зідан був одним із кращих футболістів наприкінці «дев'яностих» та на початку «нульових». На клубному рівні він пограв тільки за чотири команди - «Канн», «Бордо», «Ювентус» та «Реал». У двох останніх виграв левову частину своїх трофеїв часів гравецької кар'єри.

З «Ювентусом» Зідан двічі грав у фіналах Ліги чемпіонів, але у 1997-му туринці програли дортмундській «Боруссії» (1:3), а у 1998-му у вирішальному матчі поступилися «Реалу» (0:1). Щоб виграти нарешті «вухатого», французькому хавбеку довелося перейти в стан «бланкос», із якими Зінедін в 2002-му обіграв «Баєр» (2:1), причому самому Зідану вдалося забити переможний та неймовірний по красі м'яч.

У 2006 році Зідан завершив кар'єру гравця, але лише через шість років вирішив піти тренерським шляхом. Спершу француз попрацював з юніорами «Реала», потім мав практику управління другою командою мадридського клубу «Кастільєю», поки нарешті на початку 2016-го змінив на чолі першої команди «бланкос» Рафаеля Бенітеса.

Примітно, що у дебютному сезоні на чолі «Реала» Зідану пощастило привести команду до перемоги у Лізі чемпіонів, після чого Зінедін ще двічі поспіль вигравав з «бланкос» найпрестижніший турнір континенту. У 2018-му французький фахівець вирішив залишити свою посаду, але через рік повернувся до «Реала», де відпрацював до кінця сезону-2020/21, а потім знову пішов.

На даний момент Зідан сидить без активної роботи у футболі, проте останнім часом в ЗМІ все частіше й частіше потрапляють чутки про те, що «Реал» знову хоче запросити французького наставника, замінивши ним Карло Анчелотті, у запрошенні якого, в свою чергу, зацікавлена ​​Бразильська конфедерація футболу

Хосеп Гвардіола

Вигравав КЄЧ як футболіст: з «Барселоною» у сезоні-1991/92
Вигравав ЛЧ як тренер: з «Барселоною» у сезонах-2008/09, 2010/11

Розповідати багато про Хосепа Гвардіолу навряд чи варто. Цей фахівець зараз на видноті не тільки на континенті, а й у світі, а тому переважна більшість шанувальників футболу чудово знайома із кар'єрними досягненнями іспанського наставника.

Нагадаємо лише, що як гравець Гвардіола один раз був тріумфатором найпрестижнішого клубного турніру Європи. В 1992 році «Барселона» під керівництвом Йохана Кройфа виграла останній розіграш Кубка європейських чемпіонів, а 21-річний на той момент Гвардіола провів на полі 112 хвилин, перш ніж був замінений. Для перемоги над «Сампдорією» (1:0) каталонцям тоді довелося провести 120 хвилин, а приніс її точний постріл Рональда Кумана якраз на 112-й хвилині.

У 2006 році Гвардіола в лавах мексиканської команди «Дарадос де Сіналоа» завершив кар'єру, а через рік очолив дубль «Барселони». Коли з головної команди каталонського гранду пішов Франк Райкард, керівництво вирішило, що Хосеп готовий спробувати себе біля «керма», і це рішення стало одним з найважливіших футбольних менеджерських успіхів останніх десятиліть в історії гри.

У 2009 та 2011 роках «Барселона» з Гвардіолою на чолі двічі вигравала Лігу чемпіонів, причому обидва рази жертвою каталонців став «Манчестер Юнайтед» - 2:0 та 3:1. В 2012 році Хосеп залишив стан «блаугранас», після чого працював із «Баварією», а нині працює з «Манчестер Сіті», але більше перемагати в Лізі чемпіонів йому не вдавалося. Можливо, матч із «Інтером» змінить ситуацію, хоча є відчуття, що Сімоне Індзагі зробить усе, щоб цього не сталося.