Луїс КОРТЕС: «Ми спробуємо організувати матч Кривбас – Барселона»

Головний тренер жіночої збірної України з футболу Луїс Кортес поспілкувався з гравчинею криворізького «Кривбаса» Катериною Нікітіною:

- На вашу думку, що потрібно, щоб в майбутньому досягти такого рівня у жіночому футболі, як іспанська «Барселона»?

- Ну...Знаєте, бути як ФК «Барселона» - це не так просто, тому що це великий клуб з великою історією. Клубу вже 124 роки. А ваша команда і ваш клуб ще дуже молоді. Але, я повторюсь, ви старанно працюєте. Одна річ, можливо, на якій я би рекомендував вам сфокусуватись найближчим часом - це створити референси. Нам необхідно мати гарну довідку про молодих гравчинь в Україні.

Тому що в Іспанії зараз є багато дівчат, які хотіли би бути такими як Алексія Путельяс і Айтана Бонматі. Тому, можливо, ми маємо пошукати в Україні таких зразкових гравчинь, до яких хотілося б слідувати. Таких як Коча (Ірина Кочнева), або інших дівчат з основної команди.

- 24 лютого минулого року ви були в Україні і застали повномасштабне вторгнення рашистів в Україну. Потім ви багатьом дівчатам допомагали знайти клуби. Розкажіть, де вас застала війна, і як ви допомагали дівчатам.

- Це дуже важко, повертатися у 24 лютого, коли росія напала на Україну. Хочу краще згадати, що за два дні до цього ми були в Туреччині і виграли там Кубок Туреччини зі збірною України. Це був перший трофей в історії українського жіночого футболу. Ми були щасливі і святкували цю подію. Я пам'ятаю, як всі співали в автобусі. Наступного дня ми повернулися до Києва, щоб завершити збори.

В четвер рано вранці мені зателефонував Хорді, тренер з фізпідготовки, і сказав, що почалась війна. Я йому відповів: «Що ти таке говориш? Зараз 5:30 ранку». Кажу: «Давай зустрінемося в холі і все обговоримо, тому що я нічого не розумію». І потім я відчинив вікно і почув сирену. Було важко щось зрозуміти, тому що в Іспанії нас не вчили, що таке сирена і як вона звучить. Ніхто не навчав раніше, як тікати і ховатися від війни. Тому це був важкий момент.

Але я завжди казав і буду казати величезне дякую УАФ і футболу. З їхньою допомогою ми змогли виїхати з України. Спочатку ми їхали на авто та приїхали до Львова. Це була скажена ситуація, тому що на дорогах і трасах був справжній колапс. Деякі люди навіть йшли пішки по дорозі, намагаючись покинути Київ. І дорога від Києва до Львова займала 20-22 години. Тоді як у звичайний час це приблизно 5 годин, тому це було важко. У Львові ми змогли сісти на потяг і доїхати до Польщі.

Але ця подорож також була важкою і сумною, тому що ми бачили багато дівчат, жінок, хлопчиків, не чоловіків, тому що більшість чоловіків провели своїх жінок і дітей і залишились в Україні. Дякуючи футболу, ми змогли покинути Україну і як тільки прибули до Іспанії, одразу почали допомагати українцям. Ми організували збір продуктів та медикаментів і відправляли цілими вантажівками в Ужгород, щоб далі вже змогли розподілити по містах.

А також допомагали гравцям знайти найближчі клуби, щоб вони не втрачали свою роботу. Тому що для професійних футболістів - це їхня робота і гроші. І ми допомагали їм виїхати з України і знайти найближчі клуби, щоб грати на повну і протягом декількох місяців до літа вони могли працювати, заробляти гроші, грати у футбол і допомагати своїм родинам.

- Зараз відновився чемпіонат України, і знаю, що ви за ним слідкуєте. Трох гравчинь з «Кривбаса» ви вже запросили до національної збірної і, враховуючи, що в нас молода команда, чи є шанс у інших дівчат потрапити до збірної?

- Так, я вважаю, що це було гарне рішення - відновити чемпіонати в Україні, адже це дає можливість багатьом гравцям повернутись до своєї країни і продовжувати грати у футбол, хоча, звичайно, і не в найкращих умовах. Але це зараз все, що ми маємо в Україні і ми повинні пристосовуватись: продовжувати жити і боротися. І показувати всьому світу, що ми сильна країна, ви сильні люди, тому що продовжуєте жити і грати у футбол, незважаючи на ситуацію.

Для клубів, таких, як «Кривбас», у яких більшість гравців з України, була також гарна нагода, щоб покращити свій рівень, а також запросити нових гравців. Тому що, наприклад, один з сильних клубів, таких як «Житлобуд-1», зупинив свою діяльність і вони не грають у цій лізі. Тому це гарна нагода для «Кривбаса» та інших запросити нових гарних футболісток. І, я вважаю, що «Кривбас» робить гарну роботу, особливо з молодими гравцями.

Тому що ми маємо у збірних трьох футболісток з U-18, а також деяких з U-19 і U-17 з «Кривбаса». Ви повинні продовжувати працювати в тому ж напрямку над умовами для гравців, а саме, де вони тренуються, на чьому їздять і так далі. Це не тільки про зарплатню. Я вважаю, що ви робите гарну роботу, і в майбутньому ви будете топ-командою. Та ви й зараз топ-команда в Україні, і будете такою й надалі.

- Питання від нашого віцепрезидента Артема Гагаріна:

- Ола, Луїс! В мене навіть не питання, в мене пропозиція. Колись в новорічному випуску проєкту Футболістка я загадав бажання, щоб у 2023 році ЖФК «Кривбас» зіграв товариську гру з однією з європейських жіночих команд. Я завжди вважав, що історію пишуть мрійники. І ось чому б не помріяти? Чому б це не міг бути матч «Кривбас» - «Барселона»? Якщо ви погодитесь стати амбасадором цієї гри, то в нас все вийде.

Я на 100% впевнений, що декілька телефончиків у вас залишилось. Тому я запрошую вас ще раз стати амбасадором, і разом з нами показати і розповісти всій Європі про наш жіночий футбол, про наш жіночий футбол під час війни, про наших дівчат, наших сміливих дівчат: і тих, хто грає у футбол, і тих, що нас захищають, захищають нашу волю, нашу свободу, наше майбутнє. Приєднуйтесь, Луїсе, ставайте амбасадором! Я чекаю на відповідь.

- Ви хочете організувати матч між «Барселоною» та «Кривбасом»? Я знаю Артема. Ми познайомилися на 30-річчі УАФ. Знаю, що він робить дуже багато в «Кривбасі», витрачає дуже багато часу та зусиль для покращення жіночого футболу у «Кривбасі». Організувати гру проти «Барси» нелегко. Але чому б ні? Ми можемо спробувати.

Я можу поговорити з деякими людьми і ми можемо організувати матч. Але, я думаю, це має бути в Іспанії, не в Україні зараз. Ми можемо організувати це в Іспанії. Або ще десь. Я можу запитати, чому ні. Але це тільки мрія. Іноді мрії втілюються у життя. Якщо мріяти дуже сильно. Запит тепер з мого боку. Ви граєте чемпіонат, завершуєте на другій позиції, потрапляєте у Лігу чемпіонів, перемагаєте у всіх наступних етапах і у фіналі граєте проти «Барси»! Чому ні!? Це гарний варіант! Це моя мрія!».