ПРОЦЕНКО: «Я збирався на чемпіонат України, а прокинувся і почалася війна»

Два тижні тому український стрибун у висоту Андрій Проценко виграв срібну медаль на змаганнях у Банській Бистриці, показавши результат 2.32 метри. Це його найкращий результат не лише в сезоні, а й за два останніх роки, якщо рахувати турніри у приміщенні.

Початок війни Проценко зустрів на Херсонщині, де деякий час провів в окупації.

- Ваш рідний Херсон минулого року був окупований майже 9 місяців. Що ви відчували весь цей час?
- Найважчою була невідомість у майбутньому. Я не думав, що зможу тренуватися та змагатися. Спочатку я все закинув, потім потихеньку почав щось робити, але не для спорту, а щоб тримати себе в формі. У будь-якому випадку, спортивна підготовка повинна бути, навіть якщо будеш воювати.

- Коли все почалося, ви перебували на Херсонщині?
- Так, я перебував на іншому березі Дніпра, у батьків дружини. Я збирався їхати на чемпіонат України, хотів взяти дружину, а доньку лишили у батьків. Ввечері скасували чемпіонат України, а зранку ми прокинулися і почалася війна. Ми зібрали речі і поїхали через Дніпро, через міст до доньки. Назад вже побоялися їхати, бо за нами через годину їхали знайомі і вони вже не змогли проїхати через міст, бо там вже перебували російські військові. Так я залишився там, місяць пробув у селі. А потім потихеньку, знайомі та той же тренер, почали підштовхувати мене, щоб я виїжджав. Плюс, треба було переконати дружину зібратися із думками, що треба їхати. Деякі знайомі підказали нам, що є шлях для виїзду.

Перший етап - ми виїхали до Херсона, була невідомість, скільки блок-постів на цих 60 кілометрах дороги. Нас лякали, що їх там близько 15. А було тільки два: перед Херсоном та на в'їзді на міст. Перевірили документи, телефони, пропустили. В Херсоні ми сиділи та дивилися в телеграм-каналах можливості, по яких дорогах можна було б виїхати. Але коли ми приїхали, то там не було можливості проїхати.

Зі мною зв'язався волонтер, який пропонував допомогу у виїзді. Але у нас був транспорт. Цей волонтер вивозив людей автобусами. Він дивиться легку атлетику та хотів допомогти. Потім ми потихеньку дивилися і побачили, що через Снігурівку з'явився виїзд. Ми знайшли маршрут, по якому їхали люди. В цей день разом з нами виїхало чимало людей. Нас на блок-постах запитували, чому так багато машин їде, але ми казали, що нічого не знаємо. Спочатку ми казали, що їдемо у Снігурівку до родичів, бо боялися, що нас могли розвернути. А біля Снігурівки казали, що їхали у Кіровоград (Кропивницький). Нас пропустили, оскільки з нами були діти. Це нам допомагало на блок-постах. Усі дивилися, що ми сім'я, бо в паспортах у нас однакове прізвище.

- У підсумку, ви виїхали на Кропивницький?
- Так, я думав зупинитися там та переночувати, але ми одразу поїхали аж до Хмельницького. Потрапили до міста вже під час комендантської години, тому у нас перевіряли документи на блок-посту.