На шляху до Євро-2023 збірна Ротаня виграла головну битву – у себе самої

Цій збірній із цим тренером нема чого ловити. Упевнений, так подумала поголовна більшість футбольних уболівальників, почувши результати жеребкування відбірного циклу чемпіонату Європи 2023 року. Жереб дійсно виявився непростим: Франція з її недосяжними для нас можливостями в дитячо-юнацькому футболі, Сербія, традиційно сильна футбольна нація, яка щороку вирощує безліч талантів для європейських клубів.

А що було на той час у нас? Провалений ще на старті відбір до Євро-2021, де команда Руслана Ротаня програла майже половину матчів суперникам з менш грізними іменами і скромнішими заслугами. Традиційний турнір пам'яті Лобановського, де Україна провалилася в матчах з Азербайджаном та Узбекистаном. Камон, серйозно?

Вже тоді на молодіжку махнули рукою, а на тренерських здібностях Ротаня поставили хрест. Усі, окрім керівництва Української асоціації футболу. Ми всі знаємо, чим завершилася ця історія. Точніше, навіть не завершилася, а прийняла несподіваний для всіх виток. Наданий футбольними чиновниками у Будинку футболу другий шанс цьому тренерському штабу втілився у перший з 2009 року вихід команди до фінальної частини молодіжної європейської першості.

«За потенціалом Україна краща за Францію» - слова головного тренера молодіжки, сказані лише рік тому, нагадували фразу Олега Блохіна, яка згодом стала безсмертною: «Я виведу збірну на ЧС-2006 з першого місця». Суть одна: всі посміялися, ніхто не повірив, але саме так і сталося.

Війна, яку Україна вже 7 місяців веде з росією - не лише велика вітчизняна за власні землі, збереження державності та незалежності. Український народ не тільки виганяє окупантів зі своїх територій, а й починає прозрівати, згадувати свою історію та позбавлятися комплексу неповноцінності у всіх сферах життя, включаючи і спорт.

Миролюбні та хлібосольні простаки, не здатні ні на що більше, окрім обробки землі - багатовіковий наратив нашого північного ворога, мета якого не лише замилити очі оточуючим, а й змусити нас самих забути, на що колись були здатні наші предки.

Українські воїни не завжди перемагали, але були безстрашні у бою. Не раз в історії їхня присутність на полі бою давала вирішальну перевагу стороні, що перемогла. Наслідком славних битв були міжусобні чвари та інші низовинні питання, які на століття відкладали питання формування держави та дозрівання нації. Але історія має властивість повторюватись. Тільки зараз ми б'ємося за своїх близьких, майбутнє своєї нації та свій генофонд. В основі якого лежить не підпорядкування волі найсильніших, а цілком собі здатність постояти за себе та наваляти кривдникам.

Тож досить ставити друге місце у групі для України у розряд безперечного успіху. Молодіжна збірна невипадково потрапила на чемпіонат Європи, але могла це зробити і з першого місця у відборі. «Ротань-стайл» почав давати плоди зі старту другої кваліфікаційної кампанії. У команді утворився кістяк, який, за винятком Михайла Мудрика, який перебрався цього року до національної збірної, відіграв «від дзвінка до дзвінка» поточну відбіркову кампанію. Не обійшлося і без допомоги суперників. Серби програли відбір ще в його дебюті і після тренерської чехарди відпустили Францію та Україну до з'ясування стосунків за перше місце у групі. Але важливо зрозуміти, що синьо-жовтим цілком було під силу випередити грізних французів, і не за рахунок везіння чи недооцінки від триколірних, а у змагальному режимі.

УАФ. Руслан Ротань

Усю кваліфікацію молодіжна збірна України боролася не так із суперниками по групі, як сама з собою. Навіть підбадьорення Ротаня не допомогло його підопічним не «згоріти» психологічно у виїзній грі з Францією. У виїзному поєдинку з Північною Македонією, а також домашніх іграх з Вірменією та Сербією наші хлопці пропускали необов'язкові м'ячі за значної ігрової переваги. Ну а розіграний пенальті у матчі з Фарерами у Запоріжжі - це прямо вишенька на торті, яка пояснює, з чого він зліплений.

Українська молодіжка не просто має потенціал, порівнянний із французькою. Курйоз у Запоріжжі - це про балансування між впевненістю у своїй перевазі та зайвою самовпевненістю. Ці гравці знають, на що вони здатні, і готові не просто давати бій за три очки, а перегравати будь-кого у футбол.

Це для багатьох уболівальників домашні 3:3 із Францією - привід для овацій. «Адже це ж Франція. Де вони, а де ми». Добре, що футболісти виявилися іншого настрою, не опустили білий прапор перед фаворитами групи за 1:3, зрівняли рахунок і до останнього билися за перемогу. Тому що знали, що вони не гірші за крутіший на папері колектив і в змозі дати здачі. В Україні виросло нове футбольне покоління, яке за належного вишколу не ставить питання, чому з Францією потрібно грати, а не відбиватися.

Україні справді не зрівнятися з Францією щодо кількісного та якісного виховання футбольних талантів, але в результаті все вирішують 22 особи, поле та м'яч. Україні ніколи не зрівнятися з агресором щодо кількості живої сили, здатної взятися за зброю, і на Заході нашій країні давали у лютому менше тижня на капітуляцію. Але українці - не миролюбні жертви вторгнення, а загартовані воїни, які готові ризикувати життям і здатні перемагати на полі бою.

Усвідомлюючи, що як мінімум плей-оф уже нікуди не від неї не втече, молодіжка без втрати у концентрації та мотивації все одно винесла вперед ногами Фарери, Північну Македонію та Вірменію у червневих матчах відбору.

Багато хто з цього колективу вже відіграє важливу роль у своїх клубах, а дехто вже нюхнув пороху і в європейських клубних змаганнях. Анатолій Трубін, Артем Бондаренко, Георгій Судаков, Данило Сікан, Костянтин Вівчаренко, Владислав Ванат, Максим Таловєров, Богдан В'юнник - цей підбір виконавців регулярно грає у футбол на високому рівні та йому не бракує досвіду великих матчів.

УАФ. Данило Сікан

Спарку зі Словаччиною у плей-оф - квінтесенція того, як українська молодіжка протоптувала свій тривалий шлях до Румунії та Грузії. Словаччина в принципі виявилася вдалим жеребом для підопічних Ротаня, адже, якби не шокуюче весь світ рішення одного злісного карлика розпочати військовий наступ в Україну, їх навіть не було б у плей-оф відбору. Лише завдяки бану всіх російських збірних молодіжна збірна Словаччини виборола друге місце у своїй групі та право битися з українцями за путівку на Євро-2023.

Але, хоч би яким був прихильним жереб, синьо-жовтим треба було довести свою силу на футбольному полі. І матч у Жиліні в черговий раз розкрив рану, що кровоточила весь відбір. Як би яскраво молодіжка не грала у творенні, проблеми наших хлопців під час переходу з атаки в оборону, позиційні помилки захисників, їхнє прагнення не вибити м'яч від гріха подалі, а розіграти його біля своїх воріт, вийти з-під пресингу та піти у наступ - все це виявилося вищим за видовищну гру на футбольних вагах.

Не Словаччина перемогла Україну, а Україна програла перший матч плей-оф. Будучи в статусі лідера протистояння, за більш змістовної гри та більшої кількості гольових шансів.

А тепер згадаємо закінчення тієї самої порівняльної цитати Ротаня, яка тепер точно не загубиться в історії українського футболу: «Україна лише гірша за Францію за менталітетом». Саме менталітет дозволив українській молодіжці викинути з голови всі страхи та комплекси та розчавити збірну Словаччини у четвертому таймі двоматчевого протистояння. До вміння грати у футбол краще за словаків українці додали у другому таймі зустрічі у відповідь безкомпромісність у боротьбі та надійність біля своїх володінь.

Плей-оф - у принципі не найулюбленіше слово для українських уболівальників. Коли до мрії вже рукою подати, у підсумку обов'язково щось йде не так. Але не цього разу. На шляху до Євро-2023 збірна Ротаня виграла головну битву - в самої себе. У вирішальний момент молодіжна збірна видала на поверхню все найкраще та сховала глибше все найгірше зі свого арсеналу. І влітку 2023 року абсолютно заслужено приєднається у Румунії та Грузії до 15 топ-збірних Старого Світу.

Впевнений, команда Ротаня точно не поїде на турнір із умовним завданням «виходу із групи, а далі - як піде». Ця молодіжка є досить сильною, щоб вийти на чемпіонат Європи. Її можливості та ліміти стануть зрозумілими у матчах з колективами не гіршими і навіть кращими в умовах насиченого календаря змагань. Головне - не програти собі ж у протистояннях, де ціна помилки матиме фатальні наслідки.

Вадим АНДРЕЄВ