Проводи Пятова, Маліновський, Циганков і Караваєв топ, забійний другий тайм

Ну от не повертається язик назвати гру нашої національної команди проти збірної Вірменії «черговою». Начебто справді чергова, але по суті особлива.

Власне, зараз, під час рашистської агресії до нашої країни, будь-який поєдинок для «синьо-жовтих» - це маленьке життя. Але конкретна гра проти вірменів мала одразу кілька нюансів та резонів.

Домашній для нас матч відбувся у Польщі

Проте назвати поле стадіону ЛКС у Лодзі «нейтральним» - і некоректно, і неправильно. Арена була повністю синьо-жовта. Арена повністю вболівала за Україну. Арена стовідсотково впоралася із завданням «дванадцятого гравця». Респект і повага до кожного нашого вболівальника, який прийшов підтримати свою національну команду. І, звичайно, низький уклін полякам. Вони і в цій ситуації повелися, як справжні брати. Хоча чому «як»...

Проводи Пятова: масна крапка у 14-річній кар'єрі

Напередодні гри голкіпер нашої збірної П'ятов оголосив, що матч 11 червня стане для нього останнім у кар'єрі гравця збірної. У кар'єрі, що розпочалася ще 2006 року. Зрозуміло, що в такій ситуації не поставити «винуватця урочистості» до основного складу головний тренер збірної Петраков не мав права. Я впевнений, що навіть якби Бущан був у строю, у матчі проти вірменів у «рамці» все одно був би воротар «Шахтаря».

Остання, 102 гра Андрія у футболці (точніше, светрі) збірної виявилася не найважчою. І слава Богу. У першій половині зустрічі 37-річний кіпер відверто сумував. А ось у другому таймі кілька разів показав, що ще є порох там, де треба. Не дозволивши суперникам себе «пробити», Пятов встановив новий рекорд «сухих» матчів за збірну: тепер у нього їх 47.

Досі він за цим показником поділяв перше місце із Шовковським. Але після гри з Вірменією перевершив великого динамівця. Ось що в даному випадку цікаво для мене особисто: Шовковський був воротар і капітан від Бога. Але потрапити до гвардійців головної команди країни йому не вдалося. Натомість якийсь там тимощук до вердикту УАФ був недосяжний. А ось Пятов - відмінний, класний кіпер, але навряд чи видатний - на моє скромне переконання - став легендою та рекордсменом у збірній. Так буває. Це в жодному разі не применшує його заслуг та досягнень. Це просто про те, що СаШо заслуговував у збірній іншої долі.

Стартовий склад - повернення до основи та вже звичної схеми

Ярмоленко захворів, Соболь теж, Степаненко до гри повідомив про завершення нинішнього (чи вже все?) сезону у збірній - ці троє, напевно, були б в основі. Але не цього разу. Петракову довелося не те щоб експериментувати, а робити перестановки.

Місце правого вінгера зайняв Циганков, а на протилежному крилі розташувався Мудрик. У центрі поля зіграв Сидорчук та частково Шапаренко. А на лівий фланг захисту змістився Зінченко - Миколенко, який «завжди готовий», нарешті отримав відпочинок. Щоправда, все одно зрештою вийшов на поле.

Ігрова модель «синьо-жовтої» збірної також виявилася звичною - 4-3-3.

Перший тайм у нашому виконанні - версія «Барселони», що захандрила

Дуже щільний ігровий графік, втома, емоційний надлом від поразки Уельсу, спека, невибагливий опонент - усі ці та інші нюанси, не обов'язково суб'єктивного пошиття, обов'язково позначилися на грі проти команди Капарроса. Українці грали дуже академічно у першій половині зустрічі. Надмірно академічно. Таке враження, що суперника намагалися взяти на «слабо». Суперник не повівся. І за перші 45 хвилин гри суперник однозначно заслужив на втішні слова. Чого не скажеш на нашу адресу.

Там, де раніше «підсідали», зараз додали

Чесно кажучи, я вже звик, особливо за три попередні офіційні поєдинки, що наших збірників не вистачає на всі 90 хвилин матчу. Десь із 60-ї хвилини вони починають «підсідати». Це цілком зрозумілий момент з огляду на форс-мажорну підготовку. Але факт залишається фактом.

А ось у грі з вірменами українці порадували тим, що ближче до середини другого тайму, навпаки, стали грати активніше, швидше. Напевно, дався взнаки і рівень опонента, який витратив дуже багато енергії в першій половині зустрічі. Але у будь-якому разі за цю «реінкарнацію» підопічним Петракова треба віддати належне.

Маліновський, Караваєв та Циганков - браво!

Перемога, як відомо, має багато батьків. В даному випадку в нашому складі можна виділити майже пів команди: грали всі непогано. Але головне - билися, видряпували часом безнадійні м'ячі. Словом, були заряджені винятково на перемогу.

Але окремих похвальних слів заслуговують, як на мене, троє: Маліновський, Караваєв та Циганков. Саме вони «зробили» цей матч. Точніше, цю перемогу.

А що Мудрик, біжить?

Відсутність Ярмоленка та подальше переведення Циганкова на правий фланг атаки «звільнили» місце на лівому крилі атаки для Мудрика. Михайло фактично вперше в офіційному поєдинку за збірну отримав можливість проявити себе у всій красі: і суперник начебто не найскладніший, і на його тлі можна показати свій майстер-клас.

Але майстер-класу не було. Я ось що подумав. Чим більше ми всі розхвалюємо Михайла (мовляв, «у нас народився другий Пеле»), чим більше піаримо його трансферну сагу з переходом/непереходом кудись, тим слабше наш блондин грає у збірній. Особисто для мене він запам'ятався чудовою грою проти «Боруссії». Був непоганий «вхід» у гру проти Шотландії, але далі поки що «повз касу». Сподіваюся, що поки що.

Заміни: начебто й все по ділу, але...

Після перемоги 3:0 начебто як і недоречно котити бочку на переможців. Але тим не менш… Особисто мені здалося, що гравці, які вийшли на заміну, не підсилили гру. Гру зробили, повторюся, ті, хто вийшов у старті. А ось ті, хто «під основою» (Миколенка виносимо за дужки: він беззастережний гравець стартового протоколу) - не вразили. Скажімо так.

У останньому червневому поєдинку потрібно обов'язково обігравати Ірландію

У будь-якому разі запам'ятовується останнє. І наш випадок - не виняток. Ми на всіх кутах повторюємо, що головне на «зараз» завдання - підвищення у класі у Лізі націй. Для вирішення цього завдання нам обов'язково потрібно обігравати в останньому червневому турі (далі турнір візьме паузу до кінця вересня) Ірландію. Тому що в трьох іграх, що залишилися, нам належить два серйозні перельоти - до Шотландії і Вірменії. Щоб уникнути нервування на фініші, потрібно брати своє на початку шляху.

Вірю, що нам це до снаги.