Аути стали зброєю у футболі. Вони - елемент стратегії, але нищать видовище

15 вересня у Чемпіоншипі відбувся взагалі-то рядовий поєдинок ліги між «Брістолем» та «Лутоном». Мало хто міг передбачити, що після гри, яка завершилася з рахунком 1:1, наставник гостей Нейтан Джонс вибухне неймовірною критикою на адресу стратегії «Брістоля», а також торкнеться теми доцільності внесення змін у правила футболу щодо вкидання м'яча з-за бокової.

Коли Футбольна асоціація у 1883 році вперше постановила відновлювати гру з-за бокової лінії вкиданням м'яча обома руками зверху над головою, навряд чи хтось міг передбачити, що через багато десятиліть знайдуться ті, хто почне використовувати цей елемент, як частину своєї стратегії. До цього тренерам і футболістам навіть замислюватися над подібним не доводилося, адже з 1863 року м'яч з-за бокової лінії вводив в гру той футболіст, який встигав першим його взяти в руки. Мови про те, чий дотик був останнім перед тим, як м'яч залишав межі поля, тоді взагалі не було, так само, як і багато інших аспектів правил футбольного ауту були далекими від нинішніх.

Читайте також: Що таке аут у футболі

Зараз ситуація зовсім інша, і є безліч команд, котрі намагаються вибудовувати свою ігрову стратегію на, здавалося б, дрібницях. Вже згадуваний вище наставник «Лутона» Нейтан Джонс після трудової нічиєї з «Брістолем» на виїзді, шулікою накинувся на тактику господарів поля. Ті, на думку коуча гостей, перетворили футбол на показовий виступ із вкидання м'яча з-за бокової у виконанні центрального захисника Томаша Каласа (28-річний гравець збірної Чехії нині є капітаном «вільшанок», перебравшись у клуб на постійній основі влітку 2019 року з «Челсі» за 9 мільйонів євро).

Всякий раз, коли Калас підходив до м'яча, щоб виконати аут, він витрачав чимало часу на, здавалося б, простецьку процедуру. Все тому, що чех відомий своїми далекобійними вкиданнями, більшість з яких орієнтовані на зону штрафного майданчика суперника. Для цього Каласу нерідко був потрібен рушник, яким капітан «Брістоля» ретельно витирав руки та мокрий м'яч для забезпечення кращого захоплення і контролю над ним.

Нейтана Джонса дратував не тільки і не стільки рушник, котрий використовував Калас, але який з незрозумілих причин був відсутнім в районі бокових ліній, коли аут вкидав штатний виконавець цього стандарту у складі «Лутона» Гаррі Корнік. Куди більше менеджер гостей був роздратований часом, що витрачався на процес. Коуч «капелюшників» навіть назвав це «абсолютною ганьбою», свідком якої стали всі шанувальники Чемпіоншипа та всього британського футболу.

Колегу негайно підтримав колишній наставник шотландського «Рейнджерс» і «Ноттінгем Форест» Марк Ворбертон, котрий нині працює із «Куїнз Парк Рейнджерс» у все тому ж Чемпіоншипі. Поспівчувавши Джонсу у ситуації з рушником для Каласа, Ворбертон заявив, що театральні витівки з довгими паузами, пов'язаними із виконанням аутів гравцями деяких команд, негативно впливають на кількість ігрового часу й, отже, якість видовища, заради якого вболівальники відвідують стадіони.

«Ми оцінюємо слабкі та сильні сторони суперника, тому, звичайно, намагаємося враховувати довгі закидання після аутів. Але я б хотів бачити обмеження на введення м'яча з-за бокової. Я дивлюся гру деяких команд, і розумію, що для них кожен аут стає повноцінним стандартом, до якого йде колосальна підготовка, і котрий використовується навіть не як елемент тактики, а як частина самої справжньої стратегії».

«В результаті темп матчу падає, гра зупиняється, центральні захисники починають бігати підтюпцем, й іноді потрібно до хвилини часу, щоб повернути м'яч у гру. Аути стали зброєю у футболі, але саме видовище поступово перетворюється на безглузду витрату часу для уболівальників. Є чимало досліджень, в яких йдеться про те, що в середньому м'яч знаходиться в грі тільки 46 хвилин часу, а ще 18 хвилин йде на виконання стандартів. У цьому факті вже помітно, що фанати втрачають 18 хвилин розваги. Якби ми говорили про концерт якоїсь музичної зірки, то був би неймовірний скандал, якби час концерту організатори скоротили на 18 хвилин», - висловлює думку Ворбертон.

59-річний фахівець взагалі-то правий, адже Томаш Калас - це лише останній яскравий приклад майстрів з виконання аутів у футболі. Жодне дослідження даного питання не було б повним без згадки імені легендарного Рорі Делапа, який ще будучи школярем, ставав чемпіоном на змаганнях із метання списа. «Ручні ракети» Делапа часто ставали об'єктом невдоволення з боку наставників команд англійської Прем'єр-ліги. Всі з них, здавалося б, знали, чого чекати від Рорі, але тактика хавбека, котрий повісив бутси на цвях у 2013-му, а нині працює асистентом Майкла О'Ніла у «Сток Сіті», раз від разу приносила свої плоди.

Ще одним генієм аутів був Арон Гуннарссон, який зробив неоціненний внесок у одну з найбільш болючих поразок збірної Англії в новітній історії - від Ісландії в 1/8 фіналу Євро-2016 із рахунком 1:2. Напередодні того поєдинку в англійській пресі з'явилося інтерв'ю Гуннарссона, в якому той розповів, як саме Ісландія, задіявши тактику бомбардувань штрафного майданчика з аутів, має намір здолати опір англійців, викликавши справжній хаос в оборонних порядках останніх.

«Це зброя, яку ми обрали спеціально, тому що у нас є гравці, котрі вміють забивати головою, і нам вдалося вдало її використовувати проти Австрії на груповій стадії», - говорив Гуннарссон.

Схоже, що тодішній наставник збірної Англії Рой Ходжсон не звертав належної уваги на ці слова. Перше ж далеке вкидання Гуннарссона призвело до того, що Карі Арнасон прокинув м'яч далі, а Рагнар Сігурдссон відправив його у сітку воріт англійців повз оторопілого Джо Харта.

Не дивно, що в багатьох топ-клубах нині є спеціальні тренери, які допомагають гравцям відточувати майстерність виконання аутів. Наприклад, в «Ліверпулі» працює легендарний датчанин Томас Гроннемарк, котрий із 2018 року індивідуально відточує цей компонент з деякими футболістами «червоних». Гроннемарку довгий час належав і світовий рекорд за дальністю вкидання ауту у футболі - 51,33 метр, проте не так давно його перекрив американець Майкл Льюїс, який кинув м'яч з-за бокової на практично абсурдні для футболу (з точки зору протяжності стандартного поля, що становить 90-120 метрів) 59,82 метрів.

Саме тому Нейтану Джонсу, Марку Ворбертону та багатьом іншим, схоже, тільки й залишається, що журитися в коментарях. Тренери, у яких немає футболістів, здатних на запуск «ручних ракет» з-за бокової, завжди будуть незадоволені, що проти них використовують таку «заборонену зброю». З іншого боку, у чому Джонс та Ворбертон точно праві, так це в необхідності існування часового ліміту на введення м'яча з-за бокової, інакше футбол в майбутньому ризикує дійсно перетворитися на покрокову стратегію, яка буде цікава виключно її учасникам, але ніяк не глядачам, більшість з яких вже все частіше й частіше відчуває себе обдуреними. І це ми ще не говоримо про «покоління TikTok», привернути увагу якого сучасному футболу з його відверто низькою динамічністю подій все складніше та складніше...