День народження - сумне свято: лист київського крота донецькому

Привіт! Знаєш, у всьому потрібно шукати хороше. Упевнений, що все могло бути ще гірше. Пам'ятаєш, сім років тому, на початку травня 2014-го, ти відвідав домашню гру «Шахтаря» проти тоді ще «Іллічівця», що закінчилася перемогою наших 3:1. То був останній матч «гірників» на рідній «Донбас Арені». Тому що далі була війна. Яка розділила все і вся на до і після. На добре і погано, на своїх і чужих.

Ти залишився там, за лінією протистояння/розмежування, а фактично - лінією фронту, але чужим ти не став. Я це знаю. Так, знаю і інші приклади. Хоча б Мармазова, якому «російська весна» геть знесла бошку. Шарафутдінову ніби й не знесла, щоб зовсім, але він теж чогось перефарбувався. Але Бог їм суддя. Зараз не про них. А про нас з тобою, хто любить «Шахтар», залишаючись в одній системі координат, в одній колірній гамі.

Тобі зараз однозначно важко. Напевно ще гірше, ніж було колись мені - вболівати за «Шахтар» в Києві. Хто б міг подумати, що настане час, коли буде важко вболівати за «Шахтар» в Донецьку. Але ти не впадай у відчай. І вір, що саме твоя підтримка зараз «кротам» потрібна ще більше, ніж моя. Тому що за формою вони на даний момент хоч і київський клуб, але за сутністю - донецький. І цю суть не змити ні горілкою, ні милом. Та ніхто й не намагається змивати, взагалі-то.

Але знаєш, з переїздом до Києва «Шахтар» змінився. А якщо бути точніше, став іншим. Це я знову про суть того, що відбувається, мудрую. Відразу після вимушеного від'їзду з Донецька, коли команда грала у Львові, вона залишалася ще тим, звичним «Шахтарем». Через три роки вона перебралася до Харкова, вже ментально трохи змінившись. Хоча і незначно. А ось з переїздом до столиці «Шахтар» дійсно змінився. Зміни ці вимушені. Тобі, може, там ці пертурбації і не особливо видно, але мені тут - особливо.

Знаєш, у команди якось різко пропав дух авантюризму. Цим я хотів сказати, що наше головне протистояння чемпіонату «Шахтар» - «Динамо» перестало мене, як вболівальника, бити під дих. У цьому протистоянні особисто для мене подразники - лише назви команд-суперниць. Нема колишньої принциповості, безбашеності, нерву, так щоб від ножа. Як Ярмола. Чи Гармаш. Або Срна. Зараз, в кращому випадку, Сидорчук ненароком когось із суперників «зрубає», а потім довго вибачається. Ну, що ти хочеш: принципові і смертельні суперники, перебуваючи в одному просторі, передружились, почали ходити один до одного в гості, хрестити дітей. Не скажу, що це погано. Але і гарного особливо не бачу. Тому що градус протистояння різко впав. І справа, як ти розумієш, не в фізичній формі одних і інших. Не звинувачую їх в цьому. Розумію, що це їхня біда. Та й наша теж. Спільна.

Мені чомусь здається, що Луческу, перебравшись із командою з Донецька до Києва, якось різко здав. І візуально, і методично. Його згаслі очі помітив не тільки я. З ним не продовжили контракт не тільки тому, що в останній його сезон в команді було програно чемпіонство. Мені здавалося тоді, що Містер втратив і хватку, і мотивацію, і бажання. Через роки мені здається, що тоді я, все-таки, помилявся. Виходячи з його нинішніх геройств в «Динамо». Хоча, якщо чесно, його прихід до «біло-синіх» ніколи не прийму. Так, віддам належне за кваліфіковану роботу і заслужені оплески, але прийняти - не прийму. Знаю, ти теж.

Без Луческу, і без тебе також, пройшло вшановування команди з нагоди 80-річчя від дня заснування. Ну, як вшанування? Все скромно: Київ, прес-конференція, обов'язкові слова, обов'язковий помарнчево-чорний «талмуд» з написом «офіційна історія «Шахтаря» і цифрою 80 на обкладинці. Знаю, що в Донецьку було б все інакше. Та ти знаєш про це краще за мене.

А тоді у команди був уже інший Містер - Фонсека. Багато його лають, що, мовляв, виїжджав тільки на спадщині Мірчі (сам Мірча про це сто разів говорив), будував в першу чергу свою кар'єру, а вже потім думав про команду. Ну не знаю. Три чемпіонства, вихід в плей-оф Ліги чемпіонів, переможна маска Зорро після «МанСіті» - йому є за що віддати належне. Ти ж теж так вважаєш?

85-річчя клубу застав уже новий тренер. Хоча по факту - практично не застав: з Каштру просто не продовжили контракт, і він забрався геть за кілька днів до пам'ятної дати. Але цей португалець виявився суперечливішим за свого попередника: є чемпіонство і півфінал Ліги Європи, але у сезоні, який нещодавно закінчився, є лише оскома. Ти, напевно, не чув, як його в прямому ефірі лаяв колишня шахтарська знаменитість Олексій Бєлік: мовляв, бляха (було трохи інакше сказано, грубіше), «Шахтар» завжди славився кубковим характером, а Каштру лише філософствує. Що вже там, правий Льоша: характера в останньому сезоні у команди і справді майже не було. Особливо навесні. Тому і тренер буде новий. У нас тут уже майже ніхто не сумнівається, що буде Де Дзербі. Італієць із «Сассуоло». Кажуть, його представлять якраз на наступний день після «днюхи» клубу, 25 травня.

Що він за «фрукт»? Сказати зараз не беруся: поживемо - побачимо. Нехай хоча б пару-трійку матчів відіграє.

А в іншому - начебто все терпимо. Караван іде, собаки гавкають, як говорив в подібних випадках наш заклятий динамівський поводир. Зараз вже і не заклятий. Але радує те, що «Шахтар» був, є і буде». У всякому разі, так запевнив президент клубу. Підстав йому не вірити у мене немає. Так що вперед і з піснею до світлого майбутнього.

Не знаю, де і як «Шахтар» відзначатиме свій наступний ювілей. Хоча, ясна річ, дуже б хотілося, щоб в Донецьку. Ми з тобою навіть уявити не можемо, наскільки це може бути круто - команда на рідній «Донбас Арені» святкує 90-річчя з дня заснування. От привід був би - побачитися, наговоритися, напитися, розплакатися...

«Ми повернемося до Донецька і розцілуємо його вулиці» - не так давно сказав капітан на всі часи Даріо Срна. Підпишуся під його словами. І дуже хочу, щоб це сталося якомога швидше. Навіть не сумніваюся, що ти теж цього хочеш.

Давай хотіти разом. Космос обов'язково почує наші голоси. І зарахує їх в рахунок майбутніх перемог. Тримайся там. А я тут. Без тебе тут нудно. І не тільки мені. Втім, як і без нас усіх там тобі.

З величезною повагою і очікуваннями найближчої зустрічі, твій київський «брат по крові».