Чого чекати від приходу Жозе Моурінью в Рому

Справжня слава - це коли твоє ім'я цінується більше того, чим ти займаєшся. У Жозе Моурінью - справжня слава. Після «Інтера», з яким особливий португалець в кінці «нульових» ставав гегемоном і внутрішнього, і зовнішнього розливу, досягти чогось подібного йому не вдавалося. Хоча працював Жозе виключно з грандами, зірками першої величини. Більш того, нинішній, чи, як його часто називають, «пізній» варіант Моурінью - це оповідь про втрачений час. Але щедрі відступні. Починаючи з першого «дострокового» відходу з «Челсі» і останнього місця, де йому вказували на двері («Тоттенхем»), через розрив трудових угод за ініціативи клубів Моурінью заробив близько 65 мільйонів євро. Однак навряд чи це якраз те, про що мріяв (або мріє) в недалекому минулому найкращий тренер світового футболу. Тому що з кожною новою відставкою португальцю все складніше і складніше доводиться утримуватися на плаву. Не кажучи вже про те, що довести/підтвердити свій статус Особливого взагалі немає ніякої можливості.

З «Тоттенхему» Моурінью прибрали за незадовільні результати. Вперше з сезону 2001/2002 Жозе не зміг виграти жодного трофею. Але головне - навіть не наявність нових «чашок» в клубному музеї «шпор». Головне - інше: антураж, тактика, манера поведінки, спілкування. Все це у виконанні Моурінью було не таким, яким повинно було бути. Яким все це хотів бачити власник лондонського клубу Леві. Розумієте, Деніел хотів зробити зі свого дітища вже не тільки британський, але і світовий бренд. І запрошення Моурінью на посаду керманича команди дуже вписувалося в канву амбіцій глави «Хотспурс». Але в підсумку Жозе запалював лише на прес-конференціях. Запалити команду новою ідеєю, новою вірою, та чого там - новою манерою гри - він так і не зміг. За усталеною в останні роки традицією, після відходу Моура роздягальня «шпор» розкололася на дві частини. З багатьма недавно провідними футболістами португалець посварився. Він не гребував їх критикувати публічно. У той час як не соромився хвалити себе коханого.

Але за фактом хвалити не було за що: виліт з Ліги Європи від скромного загребського «Динамо», провал в чемпіонаті Англії. Для Деніела Леві роздобути в свою вотчину Жозе Моурінью - це була справжня мрія. Кажуть, власник лондонського клубу обходив португальця ще на початку двохтисячних. Але тоді не зрослося. Зрослося набагато пізніше. Леві був переконаний, що Моурінью все ще «агонь». Але, як було сказано вище, португалець продукував «полум'я» аж надто однобоко.

Після заслуженої і закономірної, хоч і все одно несподіваної відставки (за кілька днів перед фіналом Кубка ліги) з «Тоттенхема», Моурінью заявив, що хоче перепочити, «перезарядити батарейки». Мовляв, зараз я у відпустці, і по дрібницях розмінюватися не буду. Більш того, португалець, за його ж словами, збирався відпочити від футболу не пару тижнів, як вийшло за фактом, а значно довше - цілий наступний сезон. Чесно кажучи, особисто мені здавалося, що саме зараз доля Моурінью - працювати на Євро-2020 експертом на якомусь крутому телеканалі. А може навіть, і не крутому. Але в підсумку все вийшло інакше. І швидше.

***

Його прихід в «Рому» вже охрестили найгучнішим трансферним вибухом на італійському футбольному просторі останнього року. І в цій гучній заяві, в принципі, є певна частка істини. Італія поряд з рідною Португалією залишаються єдиними футбольними майданчиками, на яких Моурінью все ще Особливий. «Заліковка» все ще продовжує працювати на нинішнього недбайливого «студента». Але чому ж так відбувається? Градус геніальності Жозе слабшає не по днях, а по годинах, він явно втрачає хватку, все частіше танцює від суперника, а не від гри своєї команди, ідей все менше, і все одно його запрошують. Як було сказано вище, після відходу з Лондона його вже навряд чи будуть чекати в «пристойному суспільстві». Проте, аж ніяк не останній клуб Італії купився. Чому?

На мій погляд, все більш-менш очевидно. Моур може не бути (точніше, він вже не є) золотом, але все одно продовжує блищати. Його вмінню поводитися, точніше, «нести» себе, може позаздрити будь-який мало-мальськи відомий тренер. Кажуть, що на першій зустрічі з Леві Жозе справив незабутнє враження на боса «шпор». І той відразу відвалив своєму новому підопічному 16 мільйонів євро на рік. Надалі президент «Тоттенхема» розчарувався в португальцю. Як розчарувалися до цього в «МанЮнайтед» і «Челсі». Ось це - забалакати, зачарувати, продати себе вигідніше, врешті-решт, - це у сивочолого Жозе залишається практично таким же, що і було в його перший візит в «Челсі». Футбольний світ - причому не тільки ми з вами, вболівальники та журналісти - запам'ятали його саме таким: експресивним, вибуховим, неординарним, неприборканим. Його яскраве протистояння з Рафою Бенітесом - зразок словесного знищення опонента. Неперевершений тролінг, як сказали б зараз. Його вміння триматися на рівних з сером Алексом Фергюсоном - це зразок, коли Магомет йде до гори. Ну, а конфронтація з Гвардіолою - це, як на мене, взагалі найкраще, що траплялося в тренерському цеху в нинішньому столітті.

Але тільки біда в тому, що колишнього Моурінью вже немає. Він у «Тоттенхемі» хоч і видавав на-гора кубометри слів, але непідкріплені результатом ті слова так і залишалися лише словами. З Гвардіолою зараз не повоюєш, тому що Пеп пішов, точніше, полетів вперед на роки, а Жозе так і залишився прижиттєвим зліпком себе десятирічної давнини.

***

Однак в його тісному камерному театрі імені одного актора, де навіть йому коханому часом не вистачає місця, час від часу знаходяться вдячні глядачі, у яких, як правило, просто хороша пам'ять. Деніел Леві був якраз одним з таких. Наступним став власник «Роми» Ден Фрідкін. Тут взагалі аналогії проглядаються дуже чітко. «Вовчий» клуб, як і «шпори», хотів ангажувати Жозе раніше, але не зрослося. Зрослося пізніше. Тобто, зараз. Як і у випадку з «Тоттенхемом», де Моурінью зумів зачарувати президента клубу, те ж саме відбулося і в «Ромі». Паулу Фонсеці, який допрацьовує лічені дні свого контракту з «джалоросі», американські власники платили три мільйони євро на рік. Чимало, якщо вважати загальну тривалу кризу в європейському футболі: за рівнем зарплати колишній наставник «Шахтаря» входив в серії А в топ-четвірку. Але Моурінью «Рома» платитиме більше. Значно більше: сім мільйонів євро на рік. До того ж, виявляється, не дивлячись на те, що Жозе оперативно знайшов роботу після звільнення в столиці Британії, «Тоттенхем» все одно буде йому виплачувати неустойку. Правда, не всю, а її частину. Виявляється, «Тоттенхем» за умовами договору зобов'язаний доплачувати Моуру в перший рік після розриву контракту відсутні на його новому місці гроші до суми 16 млн (саме стільки тренер отримував на рік в «Тоттенхемі»). Стало бути, «шпори» віддадуть своєму колишньому дев'ять мільйонів за рік. Просто за красиві очі.

Читайте також: Фонсека розчарував в Ромі. Серія А показала тактичні прогалини Паулу

На новому місці хитрий португалець теж вибив собі некислу платню. Мало того, що він стане другим після Конте найбільш високооплачуваним тренером Італії (у алленаторе «Інтера» річний оклад 11 млн євро), так ще Жозе вибив собі трирічну угоду. Тобто, фактично на найближчу трилітку португалець, незалежно від результатів, убезпечив себе від безробіття: в разі чого Фрідкін, як і Леві, виплатить все до цента. Навіть якщо вижене Жозе через рік.

Проте, віддаючи належне нелюдським здібностям сеу Жозе справляти враження, подобатися, потрібно визнати, що рівень домагань Моурінью поступово знижується. «Рома» зараз - як валіза без ручки. Давно канули в Лету часи, коли «вовки» вважалися однією з головних сил в серії А. Зараз ця команда - трохи вище за кадровим підбором, ніж середняк, але явно нижче, ніж навіть далеко не безгрішний сусід по Вічному Місту «Лаціо». Не кажучи вже про «Юве» і міланські колективи. У спадок від Фонсеки Моурінью отримує розібрану команду, без чіткого малюнка гри, без належного контакту по вісі тренер - менеджмент, з конфліктами (Джеко), без шансів на Лігу чемпіонів і з мінімальними - на Лігу Європи. Загалом, це явно не «Реал» чи «МЮ». І навіть не «Тоттенхем».

Getty Images/Global Images Ukraine

До того ж, в «Ромі» Моур отримає у спадок і своїх колишніх підопічних, які навряд чи зраділи його призначенню. В першу чергу мова йде про Мхітаряна, який тікав від португальця світ за очі з «Олд Траффорд», і Смоллінга, історія якого вельми схожа. Кріс, як і Генріх, не знайшов спільної мови з португальцем в «МЮ». З Педро Жозе перетинався в «Челсі». Не все так токсично, як в двох перших випадках, але й іспанця навряд чи можна назвати затятим прихильником Моурінью. Якось вже прямо зараз стрьомно стає за атмосферу в роздягальні «Роми».

Хоча після розмови з власником «вовків» Жозе Моурінью отримав запевнення в підтримці і обіцянки нових трансферів. Римський клуб має намір зробити якісно новий виток у своєму розвитку. Стати, так би мовити, по-справжньому не тільки італійським, а й світовим брендом.

Не так давно один відомий лондонський клуб теж цього хотів. І теж пов'язував свою нову сходинку еволюції з ім'ям Моурінью. І прорахувався. Чомусь здається, що і в столиці Італії на португальця чекає та ж доля. Тому що окрім вміння себе продавати і подавати, у Жозе, на жаль, практично нічого не залишилося від того, що десяток років тому робило його дійсно Особливим.

А якщо так, після року-півтора на «Стадіо Олімпіко» португальця поженуть геть. Виплативши, звичайно ж, належне за три роки. І далі, куди він може піти, буде, в кращому випадку, «Порту» або «Бенфіка».

Коло замкнеться.

Текст: meta.ua/sport