Луческу не піде з Динамо. Йому є що доводити

Він повернувся, щоб перемогти, і зробив свою справу блискуче. Мірча Луческу разом з «Динамо» оформив шістнадцятий для київської команди титул чемпіона України, отримавши в свою власну колекцію дев'яте «золото» вітчизняного елітарного футболу. У свої 75 років (в кінці липня румунові виповниться 76) Луческу довів, що не тільки зберіг здоровий глузд і розуміння ситуації, а й, як і раніше, має колосальну мотивацію для того, щоб досягати успіхів у великому футболі.

Саме тому припускати або зондувати ґрунт на предмет можливого відходу Луческу з «Динамо» вже цього літа навряд чи варто. З одного боку, Мірчі дійсно вдалася фантастично красива історія - після декількох років відсутності він повернувся в Україну, очолив «Динамо», що є «найлютішим товаришем» донецького «Шахтаря», з яким Луческу кував славу протягом дванадцяти сезонів, а потім і привів «біло-синіх» до чемпіонства, попутно оформивши перемогу в Суперкубку України і маючи чудові шанси додати до цього ще й виграш національного Кубка. Вище на вітчизняних просторах стрибати вже дійсно нікуди, але хто сказав, що Луческу це зупиняє? Він точно з тих тренерів, які вважають за краще пробивати стелю, а не дно.

Йти зараз для Мірчі - це буде своєрідним визнанням власного боягузтва. Не для того він повертався в Україну і брався за роботу з «Динамо», щоб після перших же успіхів тікати, а потім сидіти в рідній Румунії й надиктовувати мемуари, в яких упиватися власною величчю і неправотою деяких керівників «Шахтаря», які відмовилися від його послуг. Луческу захоче продовжити свою роботу, щоб як мінімум підтвердити, що нинішній його успіх - аж ніяк не випадковість і підсумок провального півріччя тренерського штабу Луїша Каштру. У Мірчі є стимул довести, що це не «Шахтар» програв чемпіонство, а його «Динамо» змусило «гірників» зійти з переможної стежки, почати відчувати невпевненість, і фактично розвалитися на середині дистанції.

Тому для Луческу буде цікавий і наступний сезон в УПЛ. Він вже «з'їв» Луїша Каштру в «Шахтарі» (немає сумнівів, що влітку донецьку команду очолить інший фахівець), що раніше неодноразово робив з безліччю опонентів з «Динамо». Зараз, коли боси «гірників» готують свій контраргумент, Луческу однозначно радий, що йому випаде шанс довести власну перевагу над ще одним фахівцем, на якого зроблять ставку в «Шахтарі» після нього. Свого часу Мірча просився назад, але йому відмовили. Тому він, вочевидь, без особливих докорів сумління прийняв «Динамо», і зараз радіє перспективі поборотися з Де Дзербі, або хто там буде новим «рульовим» у донеччан.

ФК Динамо

Розставання «Шахтаря» з Луческу дійсно вийшло дещо змазаним. Те, про що мовчали кілька років, після приходу Мірчи в «Динамо» винесло на саму вершину, і саме тоді стало ясно, що ідея попрощатися з румунським наставником належала певним людям з топ-менедженту донецького клубу. Найімовірніше, Рінат Ахметов не був ініціатором цього процесу. Можливо, він сумнівався, але його наполегливо переконували, що Луческу себе вичерпав. І після двох поспіль провалів в битві за чемпіонство, власник «Шахтаря» зважився на завершення багаторічної співпраці з Мірчею, з яким за часів перебування клубу в Донецьку спілкувався ледве не кожного дня.

Власне, відсутність постійного контакту з першою особою і зіграла з Луческу злий жарт спершу в останні роки в «Шахтарі», а потім і в «Зеніті». Румунський тренер за роки роботи в Італії, турецьких клубах і «Шахтарі» звик по всіх ключових питаннях завжди спілкуватися безпосередньо з президентами та власниками клубів. Так було в «Брешіа» з Луїджі Коріоні, так було в «Шахтарі» з Рінатом Ахметовим. В цьому і криється корінна відмінність між Каштру та Луческу, адже першого влаштовує бути виключно тренером, а другий хоче бути одним з головних ідеологів та стратегів клубу.

В «Динамо» Луческу вперше після від'їзду з «Шахтаря» отримав те, до чого звик - інтерес до його персони з боку власників клубу. Ігор і Григорій Суркіси практично завжди на зв'язку з Мірчею, радяться з ним і подовгу обговорюють напрямки, за якими в подальшому буде розвиватися їх клуб. Тому недивно, що Луческу разом з власниками домовився про відсутність серйозного посилення в перший сезон, але попросив керівництво інвестувати гроші в поліпшення тренувальних умов для першої і молодіжної команд, а також, за чутками, переконав Суркісів поліпшити умови контрактів для ключових футболістів. Хитрий стратег розумів, що цим він куди більше та ефективніше доб'ється симпатій «кістяка» команди, ніж коли почне з ходу привозити легіонерів, через яких ризикувала б зіпсуватися атмосфера в роздягальні.

ФК Динамо

Зараз Луческу має колектив, який виліпив сам. Що б там не розповідав Олександр Хацкевич, але нинішнє чемпіонство «Динамо» - це заслуга виключно Мірчі і його асистентів. Це схожа ситуація з командою, яку в дев'яностих збирав Сабо, але на вершину вивів Лобановський. Без геніїв безліч добротних колективів застигають в розвитку, і згодом починають регресувати, але дати їм новий якісний імпульс у відповідний момент здатні одиниці - ті, до когорти яких належить і Мірча.

У нинішньому сезоні Луческу виконав завдання мінімум для «Динамо» в єврокубках. Він вивів команду в груповий етап Ліги чемпіонів, що після багаторічних провалів попередників вже виглядало ледве не дивом. Але навряд чи для самого Мірчі цей результат є серйозним досягненням. Замахнутися на більше в ЛЧ-2020/21 румунський коуч просто не міг, тому що ще не налагодив гру команди так, як йому б хотілося. Зараз, коли «Динамо» дійсно виглядає гідно і закономірно виграло «золото» чемпіонату, у Луческу відкривається можливість зробити заділ на наступний євросезон, в якому румун напевно спробує замахнутися як мінімум на плей-оф Ліги чемпіонів, або ж на виграш Ліги Європи.

Не менш важливо для Мірчі й те, що зараз з «Динамо» він руйнує шаблонну думку, яка склалася про нього - мовляв, Луческу спроможний досягати результату виключно з бразильцями. Цей міф приклеївся до румуна в період роботи в «Шахтарі», адже раніше в Італії та Туреччині Мірча не мав у своєму розпорядженні такої шаленої кількості представників цієї південноамериканської країни. У сучасному «Динамо» бразильців й зовсім мінімум - лише двоє (Клейтон і Сідклей), причому обидва не грають роль перших скрипок у команді. Та й взагалі нинішні успіхи «біло-синіх» у вкрай малій мірі зав'язані на легіонерах, адже ні Кендзьору, ні Вербича, ні навіть ефективного Де Пену з яскравим Жерсоном Родрігешем не можна називати наріжними каменями тріумфального сезону для «Динамо». Ця команда Луческу практично повністю складається з українців, які й здобувають для неї результат. І влітку навряд чи трансферна стратегія серйозно зміниться, адже Мірча, здається, зловив кайф у роботі саме з академією «біло-синіх», тим паче, що у нього вже є, кого пред'явити в якості прикладів для підростаючого покоління футболістів. Чого вартий тільки 18-річний Ілля Забарний, який за Луческу перетворився з футболіста «Динамо» U-19 на гравця першої команди в клубі, а потім і на одного з основних центрбеків сучасної збірної України!

І, перебираючи всі ці фактори, а ще ряд інших, про які автор не згадав в силу небажання перетворювати невеликий нарис у фундаментальний трактат, ви дійсно вірите, що Луческу після першого тріумфу вирішить кинути «Динамо» і піти? Цього не буде, просто тому, що не може бути апріорі. Єдиний момент, через який розставання все-таки може відбутися - форс-мажор, від якого ніхто й ніколи не застрахований, але якого, хочеться вірити, не станеться, адже конкурентний і цікавий футбол в українській Прем'єр-лізі, здається, тільки починає знову проявляти себе у всій красі...