Батьки і діти. 7 футбольних династій УПЛ

Природа не завжди «відпочиває» на дітях знаменитостей. Зокрема, в футболі нерідко таке трапляється, що нащадки відомих гравців самі стають хорошими футболістами. А часом і перевершують своїх іменитих батьків. 20-річному форварду «Десни» Денису Дем'яненку (який недавно засвітився в УПЛ), синові легендарного екс-капітана «Динамо» і збірної СРСР Анатолія Дем'яненка, ще тільки належить довести своє право «носити» таке гучне футбольне прізвище.

Але ось про інші, що вже відбулися, чинні футбольні династії в чемпіонаті країни, ми сьогодні і розповімо.

КОСТИШИНИ

Руслан Костишин добре відомий українському вболівальнику насамперед по матчах за неіснуючі нині команди - київський ЦСКА і дніпропетровський «Дніпро». Руслан виступав на позиції атакуючого півзахисника (спочатку), а в останні роки кар'єри грав «хвилеріза» (в «Кривбасі»). Швидкий, чіпкий, працездатний, «колючий» футболіст - таким був Костишин-старший. Після закінчення активної ігрової кар'єри Руслан плавно перейшов на тренерські хліби. З «Колосом» він пройшов шлях від аматорів до учасника єврокубків.

У складі ковалівської команди виступає син Руслана - Денис. Костишин-молодший прийшов у команду влітку 2019-го, а до цього грав за «Дніпро» і «Динамо» (на юніорському рівні). Денис, як і його батько на початку футбольної кар'єри, - гравець атакуючого плану. І теж швидкий, чіпкий і працездатний.

КОВАЛЬЦІ

Сергій Ковалець з молодих років, тобто ще граючи за хмельницьке «Поділля» у другій союзній лізі, подавав великі надії. У київське «Динамо» його брали за протекцією самого Лобановського. Сергій встиг стати чемпіоном Союзу в складі «синьо-білих». Виграв Ковалець всі можливі титули з «Динамо» і на зорі нашої Незалежності. А після Києва Сергій поколесив не тільки по Україні («Дніпро», «Чорноморець», «Карпати», запорізький «Металург»), але пограв і за кордоном (нідерландський «Твенте»). Провів декілька поєдинків у складі національної збірної. Головна відмінна риса старшого Ковальця - чудове бачення поля і вміння зробити вивірену передачу. Словом, диспетчер рідкісного таланту. Після закінчення кар'єри Ковалець став хорошим тренером. І, як і в якості гравця, спробував і легіонерського тренерського хліба. Останнє його робоче місце - «Чорноморець».

Його син Кирило є вихованцем київського футболу. Але широку популярність він отримав у «Чорноморці». На даний момент Ковалець-молодший небезуспішно захищає кольори «Олександрії». Як і його батько, Кирило грає в центрі поля і володіє майже всіма тими ігровими якостями, що були у його батька.

ЛУЧКЕВИЧІ

Головна команда в кар'єрі Ігоря Лучкевича - все-таки запорізький «Металург», хоча Ігор залишив помітний слід і в «Карпатах». За «Металург» Лучкевич дебютував ще в чемпіонаті Союзу. А в чемпіонаті України став беззастережно основним гравцем запорізького колективу, визначаючи його гру в півзахисті. По-справжньому розкритися в «Карпатах» Ігорю завадили травми. Завершив кар'єру футболіста там, де і починав - в рідному «Металурзі», після чого став тренером.

Син Ігоря - Валерій - теж свої перші футбольні кроки зробив в Запоріжжі. Але популярність придбав у «Дніпрі», за який дебютував в 18 років. У тій по-своєму легендарній команді, яку тренував Маркевич, Валерій грав на правому фланзі: фактично і захисником, і півзахисником. А ще його «коронкою» була (та й є) висока швидкість. Після розвалу «Дніпра» Валерій перебрався в чемпіонат Бельгії - в «Стандард», але там у нього не склалося. У 2019-му повернувся в чемпіонат України - в «Олександрію», де грає і на даний момент, будучи гравцем основи.

БОЙКИ

Вболівальники зі стажем обов'язково згадають височенного захисника київського «Динамо» Олександра Бойка, який виступав за київську команду на рубежі 70-80-х років минулого століття. Олександр довгий час не міг пробитися в основу команди, якою керував Валерій Лобановський. Але після того, як тренер перекваліфікував Бойка в півзахисники, гравець став отримувати більше ігрового часу. У його послужному списку - два чемпіонства і один Кубок СРСР. По стопах батька пішов і син Денис. Однак, на відміну від Олександра Григоровича, Денис Олександрович став воротарем.

У динамівську футбольну школу Бойко-молодший прийшов у шість років, пройшов усі вікові сходинки динамівської академії. Однак засвітився в чемпіонаті України не в рідному «Динамо», а в «Оболоні» і «Кривбасі». Справжня слава прийшла до Дениса під час його виступів за «Дніпро», з яким він пробився у фінал Ліги Європи. Після «Дніпра» були невдалі відрядження в «Бешикташ» і «Малагу», після чого Бойко повернувся в рідний клуб, кольори якого захищає і зараз.

КАЛИТВИНЦЕВИ

Юрій Калитвинцев був капітаном знаменитої динамівської команди середини-кінця дев'яностих років минулого століття. Селекціонери знайшли цього півзахисника в чемпіонаті Росії, де він виступав за «Ротор». До столиці України Калитвинцев прибув на милицях, бо отримав серйозну травму ноги. Дуже швидко Юрій зумів не тільки відновитися, але і завоювати місце в основі і авторитет в роздягальні. Відзначався сильним ударом і яскравими диспетчерськими функціями. Після футбольної кар'єри перейшов на тренерську. Очолював юнацьку збірну країни, з якою став чемпіоном Європи, і національну збірну. Нещодавно очолив «Олімпік».

Син Юрія - Владислав - вихованець «Динамо». Як і його батько, Влада вирізняє забійний удар і вміння зробити відмінну націлену передачу. Кар'єра в «Динамо» у молодшого Калитвинцева склалася не найліпшим чином, після чого він без особливого успіху ходив по орендах. Зараз осів у «Десні».

ВЕРНИДУБИ

Серйозно грати в футбол Юрій Вернидуб почав ще в рідному Житомирі. Але впізнаваним він став в запорізькому «Металурзі», в складі якого дебютував ще в чемпіонаті Союзу. За «металургів» Юрій відіграв кілька сезонів і в чемпіонаті України, після чого перебрався в чемпіонат Росії, де виступав за «Зеніт». У складі пітерського колективу Юрій став володарем Кубка країни, був капітаном команди. Після завершення ігрової кар'єри Вернидуб став тренером. Спочатку працював у рідному «Металурзі», після чого очолював «Зорю». Луганська команда під керівництвом Юрія Миколайовича стала серйозною бойовою одиницею нашого футболу. Вернидуб привів «Зорю» до бронзових нагород чемпіонату, виводив у фінал Кубка України, кілька сезонів поспіль грав у єврокубках. У 2019-му покинув команду. Очолював білоруський «Шахтар», який за допомогою Вернидуба заклав чемпіонський фундамент. На даний момент є головним тренером молдовського «Шерифа».

Син Юрія - Віталій - грав під керівництвом батька в «Зорі», після чого перебрався в чемпіонат Азербайджану - в «Габалу». Обидва Вернидуби по амплуа - захисники. Після трьох сезонів в Азербайджані Віталій повернувся в луганську команду, кольори якої захищає і на даний момент, будучи її стрижневим гравцем оборони і капітаном.

ЦИГАНКОВИ

Це як раз той випадок, коли син затьмарив футбольну славу свого батька. Уродженець Вінниці Віталій Циганков на зорі становлення нашої футбольної Незалежності встиг недовгий час пограти за місцеву «Ниву». Циганков-старший за футбольною «професією» - голкіпер. За «Ниву» він встиг пограти і в вищій лізі країни, і в першій. Після «Ниви» Віталій захищав ворота стрийської «Скали», після чого відбув до Ізраїлю. На Землі Обітованій Циганков встиг пограти у багатьох клубах. Правда, з нижчих ліг.

В Ізраїлі у Циганкова народився син Віктор, який згодом стане однією з головних надій київського «Динамо» і збірної України. За столичну команду на дорослому рівні Циганков-молодший дебютував у 2016 році, в неповних 19 років. Вже тоді його вирізняли не по роках розвинене почуття позиції, відмінне гольове чуття і вміння в потрібний час загострити гру. Починаючи з сезону 2017/2018, Віктор Циганков став основним гравцем «Динамо». А трохи пізніше - і віце-капітаном команди. Регулярно залучається Циганков і в збірну України, яку на даний момент вже складно уявити без цього рудоволосого атакуючого півзахисника. На даний момент Віктор є найдорожчим гравцем чемпіонату країни.

Валерій ВАСИЛЕНКО