Андрію Миколайовичу, а чому знову без Буяльського?

Напередодні наставник збірної України Андрій Шевченко оголосив попередню заявку з 33 футболістів на стартові матчі відбору до чемпіонату світу-2022 проти Франції (24 березня), Фінляндії (28 березня) і Казахстану (31 березня). Ясна річ, що поки це лише «робочий список», однак і його зміст викликав у вболівальницькому та експертному середовищі ряд питань, ключовим з яких, мабуть, є відсутність півзахисника «Динамо» Віталія Буяльського.

В останній раз Буяльський з'являвся на полі у футболці національної збірної в листопаді 2019 року в спарингу проти Естонії (1:0), після чого тренерський штаб не вважав за доцільне викликати півзахисника в розташування команди. Шевченко не один раз змушений був ледве не виправдовуватися перед журналістами, чому не викликає Буяльського (в минулому сезоні Віталій, на секундочку, забив 9 м'ячів в УПЛ, ставши третім бомбардиром своєї команди після Циганкова та Вербича), однак його пояснення навряд чи виглядали вичерпними.

Зокрема, в листопаді минулого року Андрій Миколайович сказав про відсутність в команді Буяльського наступне: «У нас достатньо хавбеків, які працювали в системі «Динамо». Буяльський через травми пропускав останні матчі, зараз він добре виглядає в команді. У нас є кістяк, але я його завжди розглядаю як кандидата. Коли він приїжджав, я завжди був задоволений його роботою і ставленням».

Через місяць, коли тренера знову попросили висловити позицію щодо майбутнього Буяльського в збірній, Шевченко відповів так: «У нас велика конкуренція в середині поля. Буяльський знаходиться в обоймі, ми завжди за ним стежимо. У нього багато позитивних якостей, які ми помічаємо і виділяємо. Але на даний момент конкуренцію треба вигравати. Він проводив хороші матчі, ми завжди їм задоволені. Він дуже серйозний хлопець, завжди з бажанням приїжджає. Але я як головний тренер повинен робити вибір».

За фактом же, ці пояснення головного тренера збірної зводяться до того, що Шевченко в нинішній збірній не дуже-то й потрібні інші футболісти в середню лінію, крім тих, яких він уже встиг «вбудувати» в свої схеми гри. Мабуть, Андрія Миколайовича повністю влаштовує тактична гнучкість його команди, і переходити на нові схеми в найближчому майбутньому він не планує, а від цього і потреба в нових футболістах зводиться практично до нуля.

У «Динамо» Буяльський активно використовується Мірчею Луческу під нападником, в той час як збірна переважно грає інакше - з одним опорним хавбеком і двома центральними, які не висуваються настільки високо, як Віталій. Мабуть, єдина опція, за якої Буяльський був би по-справжньому затребуваний в стані «синьо-жовтих» - це розстановка 4-4-1-1, з якою команда Шевченка минулої осені домоглася успіху в домашній битві Ліги націй проти Іспанії (1:0). Тоді в складі не виявилося Зінченка та Малиновського, а трикутник в центрі поля вийшов з Сидорчуком та Макаренком в основі та Шапаренком на вершині.

Шапаренко опинився в попередньому списку Шевченка і на цей раз, а тому теоретично використовувати «іспанський варіант» Андрій Миколайович може і в березневих поєдинках «синьо-жовтих», проте все одно питання про те, чому немає Буяльського залишаться. Наприклад, в списку є Андрій Ярмоленко, який, за визнанням головного тренера «Вест Хема» Девіда Мойєса, до сих пір не оговтався від травми, або ж там присутній Віктор Коваленко, який після переїзду до Італії в зимове трансферне вікно поки лише тренується з «Аталантою», абсолютно не маючи ігрової практики. А ще є Коноплянка, який невиразно виглядає в поточному сезоні, і Шепелєв, що не користується особливою довірою Мірчі Луческу, не кажучи вже про чотирьох номінальних лівих захисників (Миколенко, Михайличенко, Корнієнко, Соболь), яких тренерський штаб збірної зібрався хіба що «солити» для різноманітності, адже інакше така кількість гравців в цю зону навряд чи буде потрібною...

Але повернемося до питання з Буяльським. Так, нині Віталій є однією з ключових фігур в «Динамо», часто витягаючи результати матчів для «біло-синіх» (як це було проти «Брюгге»), але в збірній його, як і раніше, не бачать. З одного боку, тут є, чому дивуватися, з іншого - ніби як і нема чому, адже минулий сезон для Віталія був ще більш успішним (з точки зору індивідуальних показників результативності, як мінімум), а в збірну його все одно не кликали.

Втім, спробуємо довіритися цифрам в ширшому аспекті, ніж просто голи і результативні передачі. Серед тих, кого Шевченко нині включив до попереднього списку, основними конкурентами на позицію Буяльського бачаться Коваленко і Шапаренко. Власне, з показниками цих хавбеків в нинішньому сезоні і порівняємо досягнення Віталія...

Як бачимо, в загальному Буяльський робить трохи менше роботи на полі, ніж Коваленко, але обидва вони значно поступаються Шапаренку, що переживає другий розквіт за Мірчі Луческу. У той же час, Буяльський частіше намагається загострити гру, ніж Коваленко - у Віталія більше пасів в штрафний, передач під удар, самих спроб ударів, а також дотиків м'яча в штрафному.

Більш того, Буяльський виглядає краще за Коваленка та Шапаренка з точки зору контактної боротьби за м'яч. Віталій частіше вступає в єдиноборства в цілому, і має більш збалансовані показники виграних дуелей за всіма їх підвидами, ніж у конкурентів. Однак цей момент може бути необхідним нашій збірній тільки в таких матчах, як проти Іспанії, коли доводиться терпіти, вичікувати, максимально дотримуватися структури і дорожити кожним шансом вибігти в атаку. У поєдинках проти умовної Фінляндії та Казахстану «синьо-жовті», швидше за все, будуть більш активно грати в комбінаційний футбол, де роль Буяльського виявиться відверто незатребуваною.

Ймовірно, саме через невміння пристосуватися до гри в комбінаційний футбол Буяльський нині і не користується прихильністю у Шевченка. Інакше знайти ще хоча б одне більш-менш виразне зі спортивної точки зору пояснення такого рішення тренерського штабу нашої збірної дуже складно. Не хочеться вірити, що Буяльського не викликають в головну команду країни тільки через якісь міжособистісні відносини, чи щось подібне, чутки про що раз у раз закрадаються в пресу з легкої руки чергового «джерела».

Вочевидь, Буяльський заслуговує запрошення в головну команду. Але сіль ситуації в тому, що за здорових Степаненка, Малиновського та Зінченка, всі інші хавбеки в центральній зоні фактично будуть виконувати в стані «синьо-жовтих» лише роль статистів. Зараз же питання зі Степаненком залишається відкритим через травму коліна Тараса, а Зінченка не дуже-то й хоче відпускати в збірну Гвардіола, заклопотаний наслідками такого вояжу Олександра...

Та й проти Франції Україні навряд чи варто грати в «свій футбол». Спроба пободатися з чинним чемпіоном світу в жовтні минулого року призвела до нищівного провалу (1:7), після чого були зроблені висновки, і на Іспанію «синьо-жовті» вийшли вже з іншими тактичними задумами - такими, за яких Буяльський став би у нагоді.

Але і це не головне. Дивує те, чому Буяльського немає в списках зараз, адже це всього-на-всього ПОПЕРЕДНЯ заявка. Стало бути, тренерський штаб збірної не бачить одного з найбільш корисних гравців сучасного «Динамо» навіть серед 33 кращих футболістів країни? Що вже тоді говорити про лідерів умовних «Зорі» або «Десни», яким за Шевченка шлях до збірної замовлений тільки тому, що у них немає можливості «грати в єврокубках, в топ-3 клубів України, грати постійно на хорошому рівні», чим раніше Андрій Миколайович пояснював причини відсутності виклику для Філіппова, коли той розривав УПЛ в «Десні».

Звичайно, можна логічно спробувати пояснити, що Буяльський по ігровому стилю не зовсім вписується в модель збірної України, але для мотивування гравців до професійного зростання та розвитку, їм все одно потрібно давати стимул у вигляді запрошень до головної команди країни, яка, до того ж, не може бути тактично обмеженою, і зобов'язана якісно використовувати всю ширину наявних можливостей, яку і здатні гарантувати такі футболісти, як Буяльський, Юрченко, Іванісеня, Кочергін, Тотовицький, Кулач. Але УПЛ мало цікавить Шевченка, у якого вже склався свій погляд на рівень і якість вітчизняного футболу, і, як наслідок, окреслилося коло реальних гравців першої команди, а тому чекати кардинальних змін у підходах тренера до роботи з кадрами, та ще й напередодні фінальної частини Євро-2020, банально не варто.