Манчестер Юнайтед: картонний топ-клуб, як засіб збагачення Глейзерів

Багато хто вважає, що історія - це зовсім марна наука. Хтось не бачить її наукою й зовсім, але це суто його особисті проблеми. Насправді, історія - хороший вчитель для майбутніх поколінь. Хтось здатний робити з неї висновки, і не повторювати чужих помилок, розвиваючись в правильному напрямку, хтось неосвічено відкидає в бік те, що було раніше, і сміливо рухається назустріч суворим граблям, які обов'язково наздоженуть його за першим же поворотом. Добре, максимум за другим...

Футбольна історія - це щось сакральне, до чого не можна ставитися поверхово. Вона вчить уболівальників і функціонерів того, що ніщо не є вічним під місяцем. Одного разу навіть на самого сильного гранда знайдеться управа - той, чий потужний хук під дих змусить колишнього лідера безпорадно звалитися на землю і почати виношувати плани про грандіозне повернення на футбольний трон. Цей суворий урок нині переживає «Манчестер Юнайтед», який в 90-х здобув масу уболівальників по всьому світу, буквально перенаситившись трофеями, здобутими в епоху правління неповторного сера Алекса Фергюсона.

Ще відносно недавно, як мінімум з історичної точки зору, небесно-блакитний банер, що сповіщає про повернення в Манчестер Карлоса Тевеса, для фанатів «Юнайтед» був чимось настирливо неприємним, немов оса, яка занадилася літати над ледь розрізаним соковитим кавуном. Але тоді «Сіті» міг хіба що поставити невелику підніжку «червоним дияволам» на їхньому тріумфальному шляху до чергового титулу чемпіона Англії.

Втім, час пролетів настільки швидко, а управлінці в «Манчестер Юнайтед» не помітили змін настільки безтурботно, що вже через кілька років «галасливі сусіди» разом з «Ліверпулем» і «Челсі» почали розігрувати головний трофей англійської Прем'єр-ліги між собою, залишивши за бортом не тільки «Арсенал», який в 90-х був одним з топ-претенедентів на «золото», але й колись, здавалося б, вічного короля турніру - «Манчестер Юнайтед».

Ще гірше для «червоних дияволів» те, що нинішня різниця в фінансових можливостях між ними і зазначеною трійкою сучасних топ-клубів АПЛ якщо і передбачає якісь зміни, то далеко не в кращий для «Юнайтед» бік. Якщо «городяни», навіть не дивлячись на коронавірусну кризу, продовжують купатися в інвестиціях від щедрих арабських власників, то на «Олд Траффорд» ситуація абсолютно інша: тут гроші течуть з клубу, а не в нього, і це саме той фактор, який робить нинішній «Манчестер Юнайтед» звичайнісіньким «картонним топ-клубом», тобто командою, про чию велич більше говорять всілякі паперові довідники, а не сучасні титули і трофеї.

У травні 2005 року після кількох років активної роботи над викупом акцій «Манчестер Юнайтед» у інших акціонерів американський бізнесмен Малкольм Глейзер домігся отримання повного контролю над англійським топ-клубом, який вважався на той момент нарівні з «Реалом» одним з найбільш дорогих футбольних активів у світі. Прихід американця в стан «Юнайтед» відбувся за кілька років до того, як шейх Мансур ібн Зайд Аль Нахайян став власником «Манчестер Сіті», але навіть така часова фора не дає «червоним дияволам» жодної переваги над земляками. За оцінками експертів, з тих пір, як «Юнайтед» та «Сіті» отримали нових власників, їхні фінансові справи рухаються в кардинально різних векторах. Якщо «городяни» отримали вливання на суму близько 1 мільярда фунтів стерлінгів з моменту приходу в клуб арабського власника, то зі скарбниці «червоних дияволів» сім'я Глейзерів вивела десь аналогічну суму, розпорядившись в подальшому цими коштами на власний розсуд. Безумовно, це повністю їхнє право, як власників клубу, однак для відданих фанатів «Юнайтед» сімейка Глейзерів здається справжнім прокляттям, яке раптово спіткало їх під час буйного бенкету.

Свого часу для покупки акцій «Манчестер Юнайтед» Глейзери набрали кредитів на загальну суму в 660 мільйонів фунтів, причому близько 270 мільйонів з цієї суми були забезпечені активами самого клубу. Такий тип угоди, який в середовищі економістів і юристів відомий як «leveraged buyout», або «фінансований викуп», і дозволив Глейзерам стати власниками «Юнайтед» за фактичної відсутності коштів на покупку, тобто за рахунок позик. Таким чином, вперше з 1931 року «червоні дияволи» опинилися у великій борговій ямі, де одне тільки зобов'язання по виплаті відсотків по кредитах становило 62 мільйони фунтів на рік.

Спочатку, коли Фергюсон продовжував справно поставляти на «Олд Траффорд» всілякі трофеї, справи йшли досить непогано. Разом з різними кубками та статуетками в бюджет «Манчестер Юнайтед» приходили солідні призові, що для Глейзерів було куди важливіше, ніж вся ця традиційна вболівальницька «мішура». Завдяки цьому перші кілька років Глейзерів на чолі «червоних дияволів» ознаменувалися відносною стабільністю, але вже тоді багатьом фахівцям, особливо в сфері економіки, було ясно, що коли Фергюсон піде, то може наступити справжня «епоха забуття». Все через бажання Глейзерів набивати власні кишені за рахунок футбольного клубу, який став банальним засобом власного збагачення для американців, яких вже ніхто і ніде серед фанатів «червоних дияволів» не назве інвесторами.

Втім, поки «Манчестер Юнайтед» все ще вдається залишатися комерційно привабливим варіантом для інвесторів, незважаючи на відсутність гучних трофеїв. Наприклад, згідно з останнім фінансовим звітом клубу, в сезоні-2018/19 «червоним дияволам» вдалося залучити спонсорські надходження в розмірі близько 623 мільйонів фунтів, що для Прем'єр-ліги все ще залишається еталонною сумою, до якої ставлять завдання рухатися всі інші учасники турніру.

Інша справа, що в «Манчестер Юнайтед» структура вибудована таким чином, що поряд із солідним припливом існує і феноменальний відтік грошових коштів. Саме з цієї причини виконавчий директор манчестерського клубу Ед Вудворд часто відмовляє менеджерам в придбанні того чи іншого футболіста, заявляючи, що клубний бюджет дуже обмежений, і не є «гумовим», як за старих часів. Насправді, колишній керівник JPMorgan і досвідчений управлінець Вудворд не може не розуміти, що щедрі спонсорські контракти сьогодні, по суті, рятують колись великий «Манчестер Юнайтед» від цілковитого фінансового краху. Якби не ці гроші, то вже сьогодні не виключено, що «червоні дияволи» зіткнулися б із ситуацією, коли величезні борги стають фактично некерованими надалі.

Погіршує ситуацію той факт, що, згідно з даними SwissRamble, за останні п'ять років «Манчестер Юнайтед» виплатив 89 мільйонів фунтів стерлінгів у вигляді дивідендів своїм власникам, а ще 120 мільйонів пішли на оплату відсотків. Але ж, з огляду на останні клубні звіти, сукупний борг «Юнайтед» на поточний момент становить близько 430 мільйонів фунтів, тобто з моменту виникнення «тягаря Глейзерів» бюджету «червоних дияволів» вдалося списати з себе зобов'язань на суму лише трохи більше 200 мільйонів. І це за 15 років! Дивлячись на нинішні борги, складно навіть собі уявити, коли «Манчестер Юнайтед» зуміє зняти з себе те ярмо, яке одягло на шию клубу «інвестиційне» сімейство Глейзерів.

За підрахунками економістів, нинішній борг обходиться «Юнайтед» приблизно в 20 мільйонів фунтів на рік. Саме стільки манчестерський клуб зобов'язаний платити у вигляді відсотків щорічно, щоб на нього не накладалися різні штрафні санкції як то пеня, інфляційні виплати тощо. Тому можна скільки завгодно читати висловлювання Уле-Гуннара Сульшера про бажання підписати умовного Джейдона Санчо або іншу зірку сучасності, але фінансове становище «Манчестер Юнайтед» нині таке, що подібна угода можлива виключно за умови зниження Глейзерами своїх апетитів...

Оскільки 97% акцій клубу на поточний момент знаходяться в руках сім'ї Глейзерів, занадто мало шансів на те, що в найближчому майбутньому ситуація в «Манчестер Юнайтед» зміниться. Раніше в британському футболі існував жарт, особливо популярний серед власників клубів. Його суть полягала в тому, що заробити невеликий статок на футбольному клубі можна тільки в тому випадку, якщо інвестор починав з великих статків. Цю тезу Глейзери в «Манчестер Юнайтед» перевернули з ніг на голову: в футбол вони прийшли, не маючи великих грошей за мірками інших власників, але завдяки «червоним дияволам» щорічно капіталізують статки на десятки й сотні мільйонів фунтів.

Саме Глейзери в Англії почали відкривати очі уболівальникам, які раніше наївно вважали, що люди, які беруть під контроль футбольні клуби, переслідують суто альтруїстичні цілі. Насправді, багато елітних футбольних клубів більше не є суто підприємствами спортивної спрямованості. Перш за все, це компанії, що ставлять на перше місце заробіток для господарів, яким не настільки важливі «золоті» медалі, як регулярні фінансові спонсорські вливання. Так, шанувальники «Манчестер Сіті», які довго грали роль «бідних родичів» у Великому Манчестері, нині можуть бути щасливими, оскільки їхній улюблений клуб поки рухається по шляху, де капітал працює на імідж. На іншому кінці міста, незважаючи на те, що «Юнайтед» все ще здатний акумулювати серйозні доходи, у фанатів вже є відчуття безнадії від діяльності «інвесторів» на кшталт Глейзерів. Як не крути, а нинішні «червоні дияволи» - це клуб, який продовжує приносити прибуток, однак не має можливості навіть як слід вийти на трансферний ринок, тому що там, де акціонери на перше місце ставлять дивіденди і особисту понад вигоду, футболу не залишається нічого іншого, крім як піти на другий або навіть третій план.