У Шевченка з’явилася альтернатива Коноплянці – Олександр Зубков

Не було щастя, так нещастя допомогло. Провідні гравці «Шахтаря», викликані в збірну України на жовтневий цикл матчів, через спалах в донецькому клубі коронавірусу так до неї і не доїхали (за винятком трьох). А ще через травми Андрій Шевченко не дорахувався чотирьох кандидатів в збірну - Буяльського, Супряги, Коноплянки і Зінченка.

Виходом з дуже складної ситуації стала дозаявка в першу збірну країни молодих і необстріляних футболістів. Зіграти «з листа» такому варіанту збірної України не вдалося: всі ми пам'ятаємо, чим закінчився візит на «Стад де Франс». Матч проти збірної Німеччини у виконанні «вихованців Шевченка» вийшов уже краще (хоча потрібно говорити і про прогрес самого Андрія Миколайовича, який істотно змінив тактичний план на гру). А поєдинок проти збірної Іспанії взагалі став тріумфом цієї збірної України. Виходить, недосвідчені (в більшості своїй), а місцями і забраковані футболісти довели, що вміють грати в футбол. Добре грати. Причому показали це на тлі однієї з найсильніших збірних світу. І тепер питання: що робити Андрію Шевченку напередодні листопадових поєдинків збірної: знову викликати тих, хто опинився з різних причин в жовтні «поза грою», чи продовжувати і далі довіряти Бущану, Забарному і компанії?

***

Одним з тих, хто «вимушено» виявився в тренувальному таборі «синьо-жовтої» команди напередодні жовтневих матчів, був і півзахисник угорського «Ференцвароша» Олександр Зубков. Андрій Шевченко викликав новоспеченого учасника групового турніру Ліги чемпіонів і чемпіона Угорщини на вересневі матчі збірної, однак Зубков до збірної так і не доїхав. Через травми. Не пощастило. Так буває. Але, з іншого боку, досить проблематично зараз припускати, дебютувала б колишня одна з надій «Шахтаря» у першій збірній країни, чи ні, так як на той час кадрових проблем в колективі практично не було. Тому в матчах проти Швейцарії та Іспанії зіграли ті, кому, за великим рахунком, і «положено». Так, в мадридському поєдинку була з нашого боку одна несподіванка - в старті з'явився Харатін, але вона пояснюється досить просто: травмою Степаненка.

Напередодні матчу з Францією, окрім коронавірусної ситуації з «Шахтарем», як зазначено вище, була ще й проблема з травмою Зінченка. Ось замість захисника/півзахисника «МанСіті» Шевченко і довикликав Зубкова. І в цей раз Олександру вже ніщо не завадило відгукнутися на виклик.

«Крива» виступів Зубкова в трьох матчах за збірну практично ідентична підсумковим результатам поєдинків. Проти Франції була проба пера, далі, проти німців, притирання, і в матчі з підопічними Луїса Енріке - справжній прорив. Дозволяю собі подібні оціночні судження з тієї простої причини, що у суперниках нашої команди були три останніх чемпіони світу. Мені здається, цього досить, щоб служити лакмусом. Однак в конкретному випадку з Зубковим дозволю собі трохи розширити рамки.

У матчі проти французів, фактично проваленому гостями, Олександр не був найгіршим. Швидше навіть навпаки, разом з Малиновським. У наступній зустрічі Зубков істотно посилив гру наших з лави. У поєдинку проти «Рохи» півзахисник «Ференцвароша» опинився в стартовому складі. І провів відмінний поєдинок. Втім, як і всі його партнери, заслуживши і на компліменти, і, на мою думку, на виклик у збірну на найближчий ігровий цикл.

У зв'язку з цим хотілося б поговорити більш конкретно. Всі ми сподіваємося, що до двох останніх в році офіційних матчів збірної настигне Зінченко, місце якого в основі «синьо-жовтих» не викликає сумніву. Як ми пам'ятаємо, Зубков був довикликаний саме замість «Зіни». Але ці двоє абсолютно органічно можуть вписатися в збірну не тільки як кандидати в команду, але і в стартовий склад.

Звернули увагу, як непросто наш тренерський штаб в минулих трьох іграх визначався з позицією лівого півзахисника? Доводилося не раз чути думку, що, мовляв, крім травмованого на даний момент Коноплянки, на цій важливій позиції у збірній грати нікому. Мовляв, потрібно чекати повернення Євгена, адже без нього ніяк. Дозволю собі з такою розхожою думкою не погодитися. Причому не погодитися в корені.

***

Коноплянка, нинішній запасний «Шахтаря», свій пік в збірній (та й не тільки там) пройшов. Його золотий шанс був на Євро-2016, але чим все закінчилося, ми прекрасно пам'ятаємо. Шалено талановитий футболіст в результаті якось різко перетворився на «старослуживого», такого собі «дідуся», якого викликати на «справу» належить за старі заслуги і «лички», але колишньої віддачі від нього вже немає: людина явно втратила і мотивацію, і ексклюзивність (зі зміщеннями з флангу в центр). Його закордонна кар'єра явно не склалася, і звинувачувати в цьому треба не тільки обставини і травми, але і самого гравця, який не рвав жили, щоб доводити, а плив за течією. На жаль, вона його привела в тиху заводь, де є все необхідне для фінішу, і навіть більше, але вже видно стелю домагань. Тут не літати потрібно, а йти з ярмарки. Вочевидь, Коноплянка вже не повернеться на колишній, досить високий, рівень. Для того, щоб це зробити, потрібні надзусилля. А Женя нас не балує просто звичайними зусиллями. На відміну, наприклад, від Андрія Ярмоленка - такого ж ветерана збірної, тільки не такого: Андрій, як і раніше, «пахає», чого у Євгена давно не спостерігається.

Три жовтневих матчі збірної України наочно продемонстрували - вже для мене точно, що позиція лівого вінгера не є найбільш проблемною і одночасно «ексклюзивною». Олександр Зубков може її «закрити». У нього для цього є всі передумови: і швидкість, і бачення поля, і дриблінг. Та й з мотивацією у нього повний порядок. В принципі, позиція для нього не чужа, хоча він може грати і в ролі розігруючого (в цьому амплуа його частіше використовують в «Ференцвароші», та й в «Маріуполі» він міг зіграти на цій ділянці).

А починав хлопець нападником - ще в «Шахтарі», в клубній академії. Вперше голосно заявив про себе в лігочемпіонській кампанії-2014/2015 (правда, для 17-річних), коли його «Шахтар» пробився до фіналу Юнацької ліги УЄФА, де поступився «Челсі». У тій команді Валерія Кривенцова було чимало талановитих пацанів: Кирюханцев, Сагуткін, Пихальонок, Борячук, хоча в підсумку в першу команду пощастило пробитися лише двом - Коваленку і Матвієнку. Був в тій команді і Зубков, і хоча пацан провів аж десять поєдинків, включно з фіналом, і забив три м'ячі, потрапити в список «щасливчиків» не зміг: тільки в перелік талановитих. Свого шансу в першій команді «гірників» Саша так і не отримав. Ну, щоб по-справжньому. І був відправлений в уторовану роками і вже поколіннями оренду в Маріуполь. Там став однозначно кращим футболістом команди, якого Сергій Ребров ангажував до себе в «Ференцварош». Спочатку на правах оренди, а потім клуб викупив його контракт у донеччан, підписавши з гравцем довгограючу угоду.

Зубков в минулому сезоні був одним з кращих в складі «Ференцвароша». Адже не дарма він вважається найдорожчим гравцем команди, у нього є пропозиції з серії А і Бундесліги. Цей гравець - однозначно один з кращих і в команді Реброва, і в цілому в чемпіонаті Угорщини. Але це тільки початок: він ще буде прогресувати, адже всі передумови для зростання у нього є. Вбачається, що «Шахтар» знову помилився, відпустивши кваліфікованого футболіста за невеликі гроші (як у випадку з Маліновським і Зінченком). Зараз ця трійця могла б скласти ударний кулак «Шахтаря» в центрі поля. Могла, але вже навряд чи складе.

А ось в збірній України - скласти повинна. Шевченко побачив можливості Зубкова не тільки «зі слів» Реброва, але і в бойових умовах. А тепер побачить ще й в матчах Ліги чемпіонів, адже «Ференцварош» став суперником «Динамо». І ось є якась внутрішня впевненість, що і подальші «оглядини» Олександр пройде, а значить, знову заслужить виклик в збірну, де може розкритися ще крутіше. Не гірше за свого попередника за амплуа.

Ось і чудово: великому кораблю - велике плавання.