1:7 - не привід для паніки, але важливий маркер для тактичного маневрування

Іноді таке трапляється. До пізнього вечора вчорашнього дня найбільшими поразками в історії збірної України були чотири «баранки» з рахунком 0:4 кожна - від хорватів, чехів і двічі від невгамовних іспанців. На жаль, напередодні «синьо-жовті» переписали сумний рекорд, причому перекривши його з лишком... Втім, надмірно посипати голову попелом все ж не варто. Якщо комусь від цього стане легше, то можна згадати, як Бразилія програла Німеччині з рахунком 1:7 у півфіналі домашнього для себе чемпіонату світу-2014, а менше тижня назад чемпіон Англії «Ліверпуль» сенсаційно пропустив сім м'ячів від «Астон Вілли» (2:7), яка ледь не вилетіла з підсумками минулого сезону.

Об'єктивних причин, які говорять не на користь команди Шевченка ввечері в середу було занадто багато. Головна - це, звичайно ж, коронавірусна криза, що почалася з відсутності в складі «синьо-жовтих» представників «Шахтаря», і продовжилася позитивними тестами вже в самій Франції у Луніна та Паньківа. Не від хорошого життя тренерському штабу довелося включати в заявку на гру 45-річного Олександра Шовковського, який вимушено виконував функції дублера єдиного кіпера національної команди, що залишився здоровим, Георгія Бущана.

Крім того, в збірній України, яку Шевченко та його асистенти настільки старанно вибудовували буквально по «цеглинці» кілька останніх років, відразу полетіли в тартарари всі ігрові зв'язки та велика частина тактичних напрацювань. Захист «синьо-жовтих» й зовсім постав у абсолютно експериментальному поєднанні, де при нормальній ситуації на місце в основі претендувати міг хіба що Віталій Миколенко.

Екстрені довиклики в збірну Коноплі, Забарного та Зубкова, які у Франції зуміли провести свої дебютні поєдинки за збірну України, не могли стати панацеєю в ситуації, що склалася по ряду причин. Перш за все, ці футболісти об'єктивно не сильніші за тих, кого вони були покликані підмінити, але важливим фактором є і сама обставина їхньої появи в команді. Одна справа, коли мова йде про плановий вердикт тренерського штабу - тоді гравцеві все зрозуміло: за його роботою стежили і рішення про виклик було абсолютно виваженим. Зовсім інший коленкор - терміновий факс з УАФ, коли в головну команду країни ти їдеш, скоріше, в ролі когось з двох головних героїв мультиплікаційного фільму «Чіп і Дейл».

Але звертати увагу більше хотілося б на інший фактор. Навіть опинившись в таких складних обставинах, тренерський штаб збірної України вирішив кардинально не міняти принципи гри, які сповідував до цього довгий час. Здавалося б, що попередня поразка від Іспанії (0:4) укупі з нинішніми проблемами повинні буквально змусити Шевченка зіграти більш прагматично, але насправді у Франції ми знову побачили збірну України, що відчайдушно намагалася зіграти з суперником ледве не на рівних з акцентом на володіння м'ячем і вихід з оборони в атаку за допомогою коротких або середніх передач (частка лонгболів у «синьо-жовтих» склала всього-на-всього 7%).

Здалося, що чемпіони світу, які усвідомили всю амбіційність ігрового завдання суперника ще на самому початку поєдинку, з величезним задоволенням сприйняли шанс пограти в яскравий і динамічний футбол. Франції не було потрібно битися головою об захисні редути українців, адже ті не продемонстрували серйозного пресингу (індекс PPDA у гостей склав 22,2) і хорошої організації в грі на оборону. Навіть фолити футболісти «синьо-жовтих» намагалися якомога рідше (всього в України 10 порушень правил, у Франції - 7), щоб не тільки не дозволяти суперникові заробляти небезпечні стандарти, а й поменше збивати темп гри. А це, власне, і є звичні прийоми, якими користуються менш майстровиті команди у матчах проти визнаних грандів.

Абсолютно незіграна збірна України до останнього намагалася не поступатися в ігровій ініціативі опонентові. У володінні м'ячем статистика виявилася практично однаковою (54% - у Франції, 46% - у України), та й по ударах в площину (12:3) перевага французів не виглядає настільки приголомшливою, як рахунок на табло, але це саме той випадок, коли цифри абсолютно нерепрезентативні.

З одного боку, бажання Шевченка і його помічників випробувати резервістів в тій концепції, яку збірна награє вже кілька років, цілком зрозуміло. Перш за все, гра з повною самовіддачею на оборону і без м'яча є дуже енерговитратною, а на горизонті у «синьо-жовтих» ще два топ-опоненти в особі Німеччини та Іспанії. Чи повернуться до того моменту в команду збірники з «Шахтаря» - велике питання, а тому максимально поберегти наявні кадри тренерам «синьо-жовтих» резонно хотілося.

Крім того, є припущення, що Шевченко принципово не збирається повертатися до того, що Україна демонструвала до нього, за Михайла Фоменка. Максимально обережний і консервативний стиль гри від оборони - це не те, заради чого Шевченко пішов би на зміни, навіть з надією на результат. Тому чекати вчора у Франції від «синьо-жовтих» чогось іншого було б неймовірно наївно, так само, як і розраховувати в ситуації, що склалася, на позитивний результат...

Інша справа, що побудувати гру «від грубки» фактично з новим набором футболістів Шевченку та його досвідченим італійським асистентам вдалося б куди швидше, ніж прищепити гравцям базові принципи ведення гри через пас і виходи в атаку за допомогою тих чи інших варіацій. Так, можливо, така «проба пера» була б одноматчевою, а після повернення повпредів «Шахтаря» і травмованого Зінченка, «синьо-жовті» змогли б повернутися до колишніх напрацювань, але є стійке відчуття, що прагматичний футбол в середу не завершився б для України настільки неприємним погромом.

Саме в зв'язку з цим післяматчеві слова Шевченка про збіг обставин викликають куди більше розчарування, ніж безпосередньо сам рахунок на табло. Зрештою, 1:7 - це всього лише цифри, та ще й в рамках товариського матчу. А ось погляд тренера на ситуацію в цілому говорить про те, що він не бачить гострої необхідності кардинально щось змінювати. І тут мова не йде про відставку (такі поспішні рішення ніколи не доводили до добра), а, скоріше, про необхідність продумати ще як мінімум одну концептуальну модель гри, яку наша національна збірна могла б застосовувати в битвах проти таких грандів, як Франція. Адже раніше всі ми побачили, що навіть на два матчі на такому високому рівні при насиченому графіку збірної України не вистачає.

Так, за Шевченка національна команда однозначно прогресує і рухається вперед. Не дарма зараз «синьо-жовті» знаходяться на досить високій 24-й позиції в рейтингу ФІФА, але на майбутнє для якісного ривка вгору цій команді потрібно навчитися бути більш різноплановою і варіативною. Не потрібно вперто намагатися робити те, що в якийсь момент перестало виходити. Потрібно навчитися миттєво перебудовуватися, і пробувати добиватися свого за допомогою інших козирів. Це саме той простір для прогресу, на який виразно вказала вчорашня поразка.

Можливо, навіть добре, що рахунок виявився таким великим: когось із футболістів це дещо спустить з небес на землю, іншим - додасть нової мотивації та прагнення в найближчому майбутньому довести випадковість події на «Стад де Франс», а тренерському штабу ще раз підкине «черв'ячка» для роздумів щодо необхідності пошуків тактичної гнучкості. Нічого не поробиш, адже такі наші реалії: проти одних суперників - грати з позиції сили, а ось проти завідомо сильніших опонентів - намагатися здобувати результат за рахунок суворої організації, контрпресингу і максимально швидких переходів з оборони в атаку. Зрештою, саме так ми і вигравали у чинного чемпіона континенту Португалії, коли не мали переваги у володінні м'ячем (40% на 60%), але виявилися ефективнішими у завершальній стадії атак...