Чи потрібно Супрязі їхати в Європу?

Справжня слава - це коли твоє ім'я (прізвище) цінується вище того, що ти робиш. Ця сентенція, на переконання абсолютної більшості, в певному роді підходить до ситуації з гіпотетичним трансфером Супряги куди-небудь. З тієї простої причини, що нападник київського «Динамо» типу не встиг на даний момент обрости ні належним статусом, ні належною майстерністю, щоб за ним в чергу вишиковувалися багато закордонних клубів. У тому числі, сам «Мілан». Якщо вірити на слово італійській пресі, звичайно.

В принципі, в такій позиції - захмелілого ветерана «Динамо» - «а де ви грали?», закладений сакральний сенс. І правда, хіба по одному сезону в бозна якому «Дніпрі-1» і парі-трійці матчів за «Динамо» футболіста потрібно оцінювати в цілих п'ятнадцять мільйонів євро? Для нашого футбольного обивателя подібна постановка питання ріже слух і традиції. Щонайменше. Адже ми звикли, що в більшості своїй людині потрібно довго працювати, щоб засвітитися, тим самим отримавши право не стільки на «вікно в Європу», скільки на ті самі «15 мільйонів».

І ось тут-то, в конкретно взятому випадку, на всіх олдскульних футбольних знавців чекає величезне розчарування. Або відкриття, як кому завгодно. Справа в тому, що «Болоньї» («Аталанті», «Лаціо», «Мілану» - при бажанні це ряд можна продовжити), виявляється, майже що по барабану, як там Супряга (чи йому подібні самородки) зіграли в мало кому цікавому чемпіонаті України. Так, хет-трик Влада в ворота «Динамо» в минулому сезоні напевно не обійшов стороною стрічки зарубіжних новин в якій-небудь «Газетта Делло Спорт». Але не більше того. Тому що з розряду «більш того» - Супряга давно заслужив собі ім'я на міжнародній арені. Причому ім'я вельми гучне.

***

Все почалося, якщо говорити «по-справжньому», після юнацького чемпіонату Європи 2018 року (серед 19-річних), що проходив на полях Фінляндії, на якому наша збірна під керівництвом все того ж Олександра Петракова, з яким через рік візьме «золото» молодіжного чемпіонату світу, пробилася до півфіналу. У складі тієї української збірної були і Бондар, і Попов, і Булеца, і Цитаішвілі, і навіть Миколенко (практично всі, окрім останнього, в Польщі здобули чемпіонство), однак головною зіркою колективу був Супряга. Особливо молодого форварда облюбувала італійська преса. В першу чергу - за феноменальну швидкість. Уже тоді Супрягу порівнювали з Андрієм Шевченком. І пророкували йому славу не меншу, ніж у нинішнього наставника першої збірної України.

Тоді, нагадаю, наші вийшли в півфінал з першого місця, обігравши по ходу справи такого монстра, як Францію. Перед грою півфіналу з Португалією Петраков заявив, що, мовляв, радий тому, що вдалося здобути путівку на молодіжний чемпіонат світу-2019 в Польщі, але хочеться вийти в фінал. У фінал вийти не вдалося. Причому не те, що не вийшло, а вийшов великий облом: «згоріли» 0:5. Причому всі п'ять голів в наші ворота влетіли до 30 хвилини зустрічі. Єдиним виправданням на нашу користь можна вважати лише те, що Супряга був замінений вже на 11 хвилині - через травму. Власне, іноземні ЗМІ так і обставили ту поразку: мовляв, без Супряги Україна «не та». Проте, Влада включили до символічної збірної турніру (всього з одним-то забитим м'ячем), його хотіли бачити в своїх рядах «Аякс», «Рома» та «Лейпциг».

Але в підсумку він опинився в «Динамо» за шість мільйонів євро, хоча президент «Дніпра-1» Береза ​​і стверджував, що його ціна - 15 мільйонів. Про «ходіння Влада по муках» в Києві ми всі чудово пам'ятаємо. Але зараз не про той дивний трансфер, і не про ті каламутні часи. Зараз про можливий новий перехід.

***

Рік по тому Україна з Супрягою здобула історичне «золото» на молодіжному чемпіонаті світу. Акції Влада після того тріумфу ще більше зросли: на нього ще тоді претендували серйозні континентальні клуби. Але на Батьківщині особливих дивідендів він не здобув: в «Динамо» його не сильно любили, повернувши в «Дніпро-1» на обкатку. Обкатка нібито вдалася. І ось через рік він повернувся в «Динамо». У статусі найкращого бомбардира команди Дмитра Михайленка. І все ще подаючого великі надії.

І знову, як і після Євро-2018, як і після ЧС-2019, на нього є серйозний попит. Це правда: подібне довелося почути відразу від двох агентів ФІФА, не втаємничених у справи один одного. І тут начебто як «гамлетівське питання»: йти чи залишатися, багато піни і шуму, чимало зламаних копій. Але, як на мене, питання безглузде. Пояснюю, чому.

У півфіналі згаданого вище Євро-2018 збірна України вщент поступилася збірній Португалії, в складі якої двома голами відзначився Франсішку Трінкау. Потім цей хлопець зі своєю збірною став і чемпіоном Європи. Тоді він захищав кольори «Браги» - вже вибачте за порівняння, щось на кшталт «Дніпра-1». А може, і «Динамо». Подейкували, що на другий день після переможного фіналу Трінкау пропонував контракт «Ювентус». Але атакувальний півзахисник, до речі, по комплекції дуже схожий на Супрягу (антропометрією, та й манерою гри теж), вирішив дочекатися більш «хлібної» пропозиції. І таки дочекався: Трінкау в січні цього року викупила у «Браги» «Барселона» за понад 30 мільйонів євро. Цікаво, що зовсім недавно за хлопця, якого встигли обізвати «другим Роналду», «Лестер» пропонував каталонцям 60 мільйонів, однак ті відповіли відмовою - мовляв, пов'язуємо з ним своє майбутнє, і все таке.

Так ось. З точки зору футбольного таланту Супряга котирується на рівні Трінкау. Це як мінімум. І це не стільки моя думка, скільки експертні оцінки іноземних медіа. Та й вітчизняних спеців теж. А якщо так, то «другий Шевченко» апріорі не може коштувати десять мільйонів євро (сума, яку готова хоч зараз заплатити «Болонья»), та й переходити він повинен все-таки не в команду Синіши Михайловича. Вже вибачте за прямоту, хотілося б, щоб це був «хоча б» «Мілан». Хлопець на такий варіант заслужив своїми геройствами на міжнародній арені. Та й поважати себе теж треба - це до того, що не потрібно хапатися за першу пропозицію. Буде і друга, просто потрібно вміти чекати.

Що ж стосується конкретного питання - йти Супрязі чи ні - то особисто для мене відповідь очевидна. Безумовно, так. Просто треба почекати трохи, щоб відхопити найбільш ласий шматок: ми ж прекрасно пам'ятаємо, що з двох зайців вибирають того, що більш жирний. Чому «так»? Все просто: «там» він напевно буде прогресувати, рости і, врешті-решт, може стати «другим Шевою». А може, і «першим Супрягою».