Від «нового Зідана» до ізгоя. Що трапилося з Саміром Насрі?

«Іноді краще мовчати, але я так не можу. У мене виходило в дитинстві - тоді я приходив додому з комком у горлі. Так що зараз я говорю все, що думаю - і не важливо, якщо комусь мої слова не до душі».

Самір Насрі прийшов до цього висновку в лікарні, де 12 днів лікувався від вірусного менінгіту. Його не відвідував натовп друзів і знайомих - тільки пара людей. Це ситуація прекрасно проілюструвала, наскільки оманливими є люди і наскільки крихкими - відносини.

Йому було 20 років, і він вирішив, що не мовчатиме. Якщо щось хочеться сказати, він скаже - і чорт з ними, з тими, кому це не подобається. Краще бути собою і добре спати ночами, ніж видавати себе за когось іншого.

Звичайно, не обійшлося і без жалю. До 33 років неможливо не відчувати гіркоти, пов'язаної з результатами попередніх рішень. З «Марселю» в «Арсенал», з «Манчестер Сіті» в «Севілью», з «Антальяспору» в «Вест Хем», «Андерлехт», і ось тепер ... куди?

Перехід до бельгійського клубу, де вже грав його колишній одноклубник Венсан Компані, супроводжувався фанфарами. «Le petit prince est arrivé!» - кричали бельгійці. Зараз, коли відбулося раптове прощання, не було ані вигуків, ані побажань. Спортивний директор Мішель Версхурен похитав головою і визнав, що підписання француза було помилкою. Завіса.

Так і виходить, що Насрі, який пограв у топ-клубах Європи, залишається без майбутнього. Хто б міг подумати, що все до цього прийде? Свого часу здавалося, що перед нами - безмежний талант, приречений на успіх.

«Самір зараз - це людина-невидимка, - вважає французький журналіст, телеведучий і письменник Філіп Оклер. - Почніть розмову про нього у Франції, і вона завжди проходитиме однаково: «Так, Насрі, точно. А що з ним трапилося?» Люди з важкістю розуміють, як він дійшов до такого життя, витративши свій неймовірний талант. Він був настільки обдарованим, що розумом складно зрозуміти, як все так вийшло».

«Це великий, дуже великий талант, - вважає Хосе Аніго, який свого часу подарував Саміру його дебют у складі «Марселя». - Це було щось із чимось. Але його біда - характер. Я не кажу, що він у нього поганий - Самір хлопець хороший, - але він у нього виразно складний. Він багато говорить. Коли йому було 17, він віщав в роздягальні так, ніби йому 30. А для футболіста іноді краще тримати язик за зубами. Правда - це добре, але вона часто шкодить кар'єрі».

***

9 березня 2010 року. Лондон.

«Арсенал» виграє у «Порту» з рахунком 2:0 - 3:2 за сумою двох матчів. Але «Емірейтс» у напрузі - на табло 63 хвилина, і все можливо. Тут м'яч отримує Насрі на правому фланзі. Перед ним - три суперники, і пройти їх так просто не вийде. Можна йти до прапорця, але там Мейрелеш заважає. Доводиться відступати, а потім, спритно утримуючи м'яч то правою, то лівою, пройти повз Крістіана Родрігеса і Альваро Перейру і забити один з найяскравіших голів того сезону.

У цьому був весь Насрі. Він приймав рішення моментально і забивав красиво. Мало хто міг похвалитися такою технікою. Більшість суперників були не готові до його нестандартних рішень.

«Його голи - це результат відмінного першого торкання, розуму, таланту і спокою», - говорив Арсен Венгер.

Тоді Саміра журнал France Football визнав гравцем року у Франції. Можна навіть сказати, що непотрапляння до збірної йому тільки допомогло - півзахисник зосередився на «Арсеналі» і всерйоз претендував на звання гравця року. Ріо Фердинанд був впевнений, що він на це заслужив.

В кінці турбулентного сезону, коли «Арсенал» знову залишився ні з чим, Насрі відкрито говорив про своє бажання щось виграти.

«Ми вже отримуємо величезну зарплату. Моя мета - побудувати сильну кар'єру і вигравати трофеї. Я прагну до титулів. Я граю, бо я люблю цей спорт і емоції від перемог. Без титулів «Золотий м'яч» не виграти».

***

Коли Сеск Фабрегас перейшов до «Барселони», в «Арсеналі» ніхто не злився. Він прийшов у клуб у віці 16 років і пробув у ньому вісім років. Ми розуміли, що повернення до Каталонії неминуче, і Венгер був навіть вдячний долі за те, що іспанець пробув у клубі на рік довше, ніж вони розраховували.

Коли Самір Насрі пішов до «Манчестер Сіті», настрій лондонців вже був іншим. Йому було 24, як і Фабрегасу, але він в команді не пробув і трьох років. Він своє «не відслужив», хоча його контракт переставав діяти всього через 12 місяців.

«Манчестер Юнайтед» теж був зацікавлений: в Парижі навіть пройшла секретна зустріч Насрі і сера Алекса Фергюсона. Як і у випадку з Азаром, угода не відбулася через «завищені вимоги» агента. Коли в кінці літа до гонки підписався «Сіті», стало зрозуміло, хто виграє - команда, чиї фінанси вимірювалися в барелях, була більш ніж готова виплатити будь-які бонуси.

В результаті вся Англія стала сприймати Насрі не як спортсмена, який жадав нових звершень, а як жадібного до грошей найманця, якому найважливіша товщина власного гаманця. Тож не дивно, що фанати «Арсеналу» були у нестямі, спочатку викрикуючи образи на адресу футболіста, а потім і на адресу Стена Кронке, власника команди. «Досить жлобитися!».

Тиск не завадив Насрі грати гідно, і через кілька днів він покинув Лондон з гордо піднятою головою. В кінці місяця «Юнайтед» розгромив «Арсенал» з рахунком 8:2 на «Олд Траффорд», змусивши тим самим «канонірів» відчайдушно намагатися підписати хоч когось. Переманити вдалося Пера Мертезакера, Пак Чу Єна, Андре Сантоса, Мікеля Артету і Йоссі Бенаюна.

Арсен Венгер, тим часом, не приховував свого ставлення до колишнього підопічного: «У «Манчестер Сіті» гравці йдуть не за трофеями, а за грошима».

Традиційна образа, але вона стрімко застарівала. Коли до «Сіті» приєдналися Коло Туре і Еммануель Адебайор, він був слабшим за «Арсенал», але в 2011 році «городяни» вже знаходилися вище за «канонірів» і святкували перемогу в кубку Англії. Сам же лондонський клуб стрімко втрачав своїх головних зірок. Насрі не сумнівався у своєму виборі. «Ви самі на таблицю подивіться», - говорив він усім невіруючим.

Але, крім грошей та амбіцій, була й інша причина - гордість.

Насрі був прямо-таки ображений тим, як «Арсенал» підійшов до переговорів про продовження контракту. «Я почав переговори в жовтні 2010 року і сказав їм прямо, що хочу залишитися, - розповідав француз після свого переходу в «Сіті». - У грудні я отримав відповідь. Я назвав свої цифри, і мені пообіцяли відповісти в лютому. У лютому ніхто не відповів - всі були зайняті. Я чекав, чекав, чекав... а потім, коли мені відповіли в червні, було вже пізно».

Як інший представник «Арсеналу» того часу зауважив, «Самір був розлючений, тому що переговори спеціально затягувалися. Клуб згодом дуже намагався його переконати, але той вже все вирішив. Будемо чесні, «Сіті» був ідеальним варіантом для нього як з фінансової, так і зі спортивної точки зору. Але навіть якщо б «Сіті» не був зацікавлений, він би просто дочекався закінчення контракту і пішов. Він просто був ображений. Він - з тих, хто завжди міркує про повагу. Якщо Самір вважає, що ви його не поважаєте, то ви від нього вже нічого не доб'єтеся».

***

21 березня, 2012 рік. Манчестер.

Вже майже не залишалося часу взяти заповітний перший титул АПЛ. «Сіті» залишився позаду «Манчестер Юнайтед», і ось на «Етіхаді» гол забив «Челсі». На заміну вийшов Карлос Тевес, від якого чекали чудес, проте саме Насрі запам'ятався всім глядачам. То був його найкращий момент у Манчестері, коли після пенальті Агуеро француз вирвав перемогу.

Яскравих моментів було чимало: асист трьох голів проти «Тоттенхема», гол у фіналі Кубка Ліги 2014 року, найважливіший м'яч проти «Вест Хема» в травні 2014... з ним у центрі «Сіті» заткнув фанатів «Арсеналу», які кричали, що трофеїв шейхи не куплять.

«Сподіваюся, вони дивилися, як мені вручали медаль АПЛ, - без зайвої сором'язливості говорив Насрі в 2012. - Здається, «Арсенал» вже багато років нічого не вигравав».

Як і багато інших, Насрі з важкістю працював із тренером Роберто Манчіні. Втім, разом зі співвітчизником Маріо Балотеллі він належав до невеликого числа тих, хто міг змусити інших змиритися зі стилем італійського тренера. Сам же Манчіні зізнався, що його так дратувала нестабільність Насрі, що йому хотілося гарненько йому врізати. Жарт, звичайно, але не без частки правди. «Іноді футболістам здається, що грати можна упівсили». Ці слова розгнівали Насрі, який, тим не менше, з «сумом» дізнався про те, що Манчіні звільнили.

«Самір - один із найобдарованіших гравців, з якими я працював - а я рідко вихваляю гравців», - говорив Майка Річардс із «Сіті».

Насрі дійсно був дуже успішним у «Сіті», але, в той же час, він був менш стабільним, ніж в «Арсеналі». Він був менш скандальним гравцем, ніж Галлас або Еммануель Фрімпонг, однак не всі одноклубники його любили. У «Сіті» було більше лідерів, і балакучість Насрі подобалася не всім.

Твіттер Манчестер Сіті

Наступником Манчіні став Мануель Пеллегріні, і він дав Насрі більше простору для творчої діяльності. На жаль, тут завадили травми - і зайва вага. Коли командою став керувати Пеп Гвардіола, він відразу ж вказав на те, що французу потрібно було худнути. Це, насправді, стара проблема, адже ще в «Арсеналі» гравець вів постійний бій із зайвими кілограмами. Джерела навіть стверджували, що коли грали збірні, півзахисник відправлявся в італійські спа з метою схуднути.

«Самір ніколи особливо не пив, але їв він чимало. Нині більшість кращих гравців не просто футболісти - вони атлети. Самір - хороший футболіст, але атлетом його не назвати», - згадувало джерело.

Серед інших проблем можна назвати манеру водіння Насрі. Дивно, як багато людей готові йому це пригадати. Десятки штрафів за перевищення швидкості, безліч скарг на небезпечну їзду - Самір не любив чекати і не любив слідувати правилам. Ну і наостанок не забуватимемо, що в «Сіті» Насрі просто багатьох дратував. Такою він був людиною - хтось вважав його прямолінійність чарівною, а хтось терпіти його не міг.

***

Пару місяців тому Насрі вирішив поностальгувати і поділитися в своєму Instagram фотографією.

На ньому можна побачити молодіжну команду Франції з фіналу Євро-2004. Тоді французи переграли іспанців, в складі яких виступали Жерар Піке і Сеск Фабрегас. Тоді Насрі забив вирішальний гол.

«Що за команда!» - написав він. І дійсно, ми бачимо багато відомих осіб. Он він Насрі під десятим номером. Он Хатем Бен Арфа, готовий тоді до дебюту в «Ліоні». Он Жеремі Менез із «Сошо». Стільки талантів, що Карім Бензема (теж з «Ліона») залишився на лавці запасних.

У Франції їх називали «Поколінням 87», але чомусь з усіх тих талантів хіба що Карім Бензема виправдав очікування.

«Талантів було багато, дуже багато - не тільки Самір, - вважає Аніго. - І вони пограли за хороші клуби, але я вважаю, що тільки Бензема може похвалитися гарною кар'єрою. Він був стабільним у «Ліоні» та «Реалі» - всього двох клубах. А от інші весь час переїжджали. Це шкідливо для кар'єри».

Насрі був успішнішим за Бен Арфа або Менеза, але і він став сильно здавати. Він провів 41 матч за збірну, але запам'ятався скоріше негативом. На Євро-2008 його звинувачували у неповазі до старших товаришів, на ЧС-2010 він не потрапив через заборону Доменека. На Євро-2012 він забив Англії, але потім посварився з журналістом і отримав черговий бан. На ЧС-2014 він знову не потрапив - цього разу його проігнорував Дешам. В результаті зі збірної Насрі пішов у 27 років. Тут його просили більше мовчати, робити, що говорять, і не висовуватися. Він такого стерпіти не міг.

Не можна забувати, як у 2008 році Насрі розгнівав Галласа, сівши на місце Тьєррі Анрі в командному автобусі. Це був початок довгої сварки з Галласом. У той час як півзахисник вважав, що інцидент і виїденого яйця не вартий, багато інших, і в тому числі Доменек, не схвалили таку кричущу неповагу до ветерана клубу.

Джерела стверджують, що Насрі в принципі зневажав будь-яку ієрархію. «Він поважає людей, але й судить їх він сам. Якщо від нього вимагати когось поважати тільки через статус, вік або посаду, то він тільки рукою махне».

Так і виходить, що найчастіше у Насрі були погані відносини і з одноклубниками, і з тренерами. Він поважав Блана більше, ніж Доменека або Дешама, але коли Блан не підтримав його під час Євро-2012, півзахисник свою думку змінив. І він до цих пір не пробачив керівництву збірної того, що воно здебільшого ігнорувало його, Бензема і Бен Арфа. Алжирці та тунісці не вписуються в картину збірної, говорив він, але всі звинувачення в расизмі давно розчинилися на тлі перемог багатонаціональної збірної Франції, яка і думати не думала про Насрі до моменту свого тріумфу в Росії.

***

У сезоні 2016-17 Насрі опинився в «Севільї», де здружився з Хорхе Сампаолі. «Ми були хорошими друзями - він був швидше приятель, ніж тренер. Я йому так подобався, що він просто сказав «приїжджай, можеш пити, ходити по нічних клубах, що завгодно, лише б грав добре».

І він грав добре - допомогло те, що нарешті вдалося позбутися кайданів флангу і перебратися в півзахист. Розігравшись, француз став «киснем» для «Севільї», якщо говорити словами Хорхе Сампаолі.

Твіттер Севільї

Але незабаром знову пішли скандали. Під час зимової перерви Насрі опинився в Лос-Анджелесі, де він заскочив в клініку під назвою Drip Doctors - «преміальний центр вітамінотерапії та відновлення». Після того, як клініка виклала в Twitter фото Насрі, той додав сам, що крім вітамінів Drip Doctors надали йому повний комплект послуг інтимного характеру. Зрозуміло, заголовок був вилучений, а футболіст вибачився, але осад залишився неприємний. Що ще гірше, незабаром ним зацікавилося Міжнародне антидопінгове агентство, яке не схвалило такі ось самовільні внутрішньовенні вливання та ін'єкції.

«Лос-Анджелес зіпсував мій сезон, - зізнався Насрі, чий перехід у «Севілью» на постійній основі зірвався через потенційний бан. - «Ін'єкція вітамінів була більш ніж легальною - у мене навіть був рецепт, проте вони вкололи набагато більше, ніж я очікував. Я був убитий - я думав, що отримаю дворічну заборону. Я після взагалі грати не хотів. Я був втраченим, переляканим і злим. Я не з'являвся на футбольному полі більше, тому що для мене все було втрачено».

У лютому 2018 року, через 14 місяців після інциденту, Насрі був відсторонений від спорту на шість місяців. Потім термін збільшили на 18 місяців, а потім знову зменшили після апеляції. На той час він пішов з «Севільї», на якийсь час повернувся в «Сіті», приєднався і пішов з «Антальяспора», нічим не запам'ятавшись. І ось тепер заборона. Після цього тільки знайомий йому Пеллегріні погодився його підписати - фахівець тоді працював у «Вест Хемі».

Тут він був непоганим, і навіть допоміг обіграти «Арсенал», але в цілому «молотобійці» обійшлися і без француза, який пішов у кінці сезону. Далі був «Андерлехт», де довіритися Насрі попросив Компані. Цю довіру він не виправдав, вийшовши на поле всього п'ять разів і пролежавши більшу частину часу в лазареті. Більш того, він розгнівав керівництво, злітавши в Дубай під час карантину, і навіть не повідомивши нікого про це. «Це все неправда», - говорив він журналісту з L'Equipe. Тож не дивно, що коли він пішов, сумувати ніхто не став.

***

Футбол знає багато історій про талановитих футболістів, що так і не виправдали очікувань. Зазвичай такі історії не розповідають про гравців, які 41 раз пограли в збірних і двічі святкували чемпіонство АПЛ. Що ж пішло не так?

Жорсткіше за всіх по ньому пройшовся Роберто Манчіні: «у Саміра величезний талант, але його віддача не йде з ним ні в яке порівняння. Він не розумів, що потрібно завжди віддаватися на всі сто. Мене це дуже засмучує - я зробив усе, щоб він опинився в «Сіті», а у відповідь він задовольнявся голим мінімумом».

«Він щиро любить футбол, - говорив Блан. - Він розуміє його. З огляду на його таланти, він повинен був забити набагато більше. Він знехтував технікою».

Філіп Оклер впевнений, що Насрі не тільки неймовірно обдарований, але і прекрасно знає про це. Його засмучує тільки те, як мало він в результаті досягнув. Що цікаво, з цим скандаліст Насрі не сперечається - його б навіть образило твердження, що його кар'єра відображає реальні вміння.

«Міг би я більше? Напевно, так. Точніше, безумовно так. Іноді я просто не був професіоналом. Я кажу не про футбол, а про мій стиль життя».

Зараз Саміру Насрі 33 роки. Останні три роки він провів практично без ігрової практики. Чи може він ще щось запропонувати? Ті, хто з ним грав, впевнений, що йому слід вибрати лігу м'якше та повільніше, а сам футболіст тільки знизує плечима. Упевнений він тільки в одному - що рано чи пізно він стане тренером «Марселя».

«Футбол - це світ лицемірів, але коли я дивлюся в дзеркало, я бачу людину благородну, яка ніколи не зраджувала собі. Хтось скаже, що я зарозумілий або гордий, але я просто чесний. Якщо я вам подобаюся, добре. Якщо не подобаюся, це теж нічого».

Текст: The Athletic
Переклад і адаптація Денис КОШЕЛЕВ