Топ-20 легіонерів українського баскетболу. Частина друга

Sport.ua разом з усіма шанувальниками оранжевого м'яча продовжує коротати баскетбольне міжсезоння і згадувати найяскравіших легіонерів в чемпіонаті незалежної України. У першій частині матеріалу була згадана друга десятка найкращих легіонерів, а в сьогоднішній статті ми пропонуємо читачам свою версію топ-10 найсильніших варягів в українському баскетболі.

Нагадаємо, що крім якості гри, таланту і яскравості гравця оцінювався також його внесок в успіхи команди і загальний результат, якого зміг добитися колектив під час виступів того чи іншого іноземного майстра поводження з баскетбольним м'ячем. Також варто нагадати і про суб'єктивність подібного роду рейтингів, адже будь-який уболівальник зі стажем має в своїй пам'яті персональний ранжир найкращих. А тепер продовжимо:

10. Кенан Байрамович (виступи в Україні - «Азовмаш», сезони 2005/06, 2006/2007, БК «Київ», 2008/2009)

Влітку 2005 року боснійського важкого форварда з дуже непоганим як для його позиції кидком переглядали і «Азовмаш», і БК «Київ». В результаті балканець поїхав до Маріуполя. Хто знає, можливо, Кенан через це дуже сильно образився на «вовків», але те, що дуже часто він ставав одним з головних могильників киян у вирішальних матчах Суперліги, не будуть заперечувати навіть столичні уболівальники.

Боснієць на два сезони дуже сильно посилив передню лінію в «Азовмаші» і витягнув на своїх плечах величезну кількість важких матчів, як в Європі, так і у внутрішній першості. Загрозу в атаці Кенан створював суперникові звідусіль, і покласти точний триочковий для нього не становило великих труднощів. При його більш ніж безпосередній участі «Азовмаш» виграв два поспіль чемпіонства і дійшов до фіналу Кубка Європи в сезоні 2006/2007.

У сезоні 2008/2009 Байрамович повернувся в Україну, але вже в складі БК «Київ». У столиці Кенан так яскраво не відзначався, але його маріупольських успіхів вистачає для місця в цій десятці.

9. Зак Морлі («Будівельник», 2010/2011, 2011/2012)

У період стабільного фінансового благополуччя українські клуби часто підписували статусних або просто гравців, що непогано проявили себе з досить міцних європейських чемпіонатів. Але набагато рідше (на превеликий жаль) селекційним службам вдавалося знайти справжні баскетбольні діаманти там, де їх, здавалося б, зустріти дуже важко.

Одним з таких підписань став Зак Морлі, який перед стартом сезону 2010/2011 підсилив склад столичного «Будівельника». До цього американець виступав у другій іспанській лізі і його переїзд до Києва не викликав великого інтересу, але в кінці сезону на нього дивилися вже як на одного з кращих легіонерів за співвідношенням ціна-якість.

У столиці Морлі швидко став одним з наріжних каменів в побудові команди, відпрацьовував на обох сторонах майданчика і дуже сильно допоміг своєму клубу в завоюванні чемпіонського титулу, першого з 1997 року. Залишився американець в клубі і на наступний рік (вже з істотним збільшенням платні), він вийшов не таким яскравим, але нижче свого рівня Зак Морлі не опустився. За два роки в Україні в активі Морлі два потрапляння на Матчі Всіх Зірок і провідні місця в рейтингах від різноманітних спортивних видань, функціонерів та вболівальників.

8. Куртіс МакКантс (БК «Київ», 1999/2000)

За часів, коли легіонери ще не стали буденним явищем в українському баскетболі, а тільки освоювали наші ігрові зали, був створений дуже амбітний БК «Київ». У своєму першому сезоні клуб зібрав під своїм крилом багатьох зірок українського баскетболу, а на позицію розігруючого запросив 24-річного уродженця Флориди Куртіса МакКантса. І не прогадав. Американець весь сезон справно постачав передачами дуже сильну передню лінію в особах Станіслава Медведенка та Григорія Хижняка, а при потребі і сам міг вирішити долю зустрічі.

Вболівальники дуже полюбили Куртіса і дали йому звучне прізвисько Максимка. Кілька років американських розігруючих після того сезону рівняли «по МакКантсу». БК «Київ» виграв чемпіонат в перший рік свого існування і дійшов до Фіналу Чотирьох НЕБЛ, а Куртіс МакКантс провів відмінний сезон і став одним з перших якісних легіонерів в українському баскетболі.

7. Ренді Калпеппер «Ферро-ЗНТУ», 2011/2012, 2012/2013, «Прометей», 2019/2020)

За часів «золотої Суперліги» в Запоріжжі була чудова селекція, яка раз по раз привозила в Україну хороших гравців. Але і серед них сильно виділялася персона Калпеппера. Так, американець був егоїстом на майданчику, але це якраз той випадок, коли, якщо проводити аналогії з кінематографом, саме поганий хлопець є найбільш колоритною персоною. Перфоманси по 30 і 40 очок швидко закохали в Ренді запорізьку публіку. Та що там запорізьку, у багатьох містах вболівальники йшли на гру з метою подивитися на Калпеппера. Його неймовірний атлетизм дозволяв постійно радувати уболівальників яскравими данками, які не один раз очолювали тижневі топи Суперліги.

Калпеппер двічі в складі «Ферро» ставав бронзовим призером Суперліги, що в ті часи було дуже вагомим досягненням для Запоріжжя, а в 2013 році підняв над своєю головою Кубок України. На індивідуальному терені американець взяв титул MVP сезону 2011/2012, і став одним із знакових персонажів кращого періоду в українському баскетболі. Було ще у Калпеппера повернення в Україну в складі «Прометея», але двічі в одну річку він ввійти не зумів.

6. Малькольм Ділейні («Будівельник», 2012/2013)

В Україну Ділейні приїхав в статусі переможця чемпіонату Франції в складі «Шалона», де Малькольм був однією з головних дійових осіб. Складно сказати, чому він віддав перевагу переїзду в Україну, аніж дебюту в Євролізі. Судячи з усього, головним фактором був фінансовий. Але скільки б він не отримував у складі «Будівельника», свою зарплату Ділейні відпрацював сповна.

Малькольм з перших ігор сезону проявив себе лідером команди і створював максимум проблем суперникам «Будівельника». З Ділейні в якості однієї з головних опцій в нападі київський клуб показав свій найкращий єврокубковий результат в історії. Участь в півфіналі Кубка Європи (колишній Кубок УЛЄБ) зараз для українських команд нагадує наукову фантастику. А в завершальній стадії сезону Ділейні не підвів свою команду в плей-оф і зробив все, щоб у важкій боротьбі «Будівельник» здолав «Азовмаш» в одному з найбільш видовищних фіналів Суперліги. Свій єдиний ігровий рік в Україні американець завершив з титулом MVP сезону і поїхав до перемоги в першості Німеччини (і титулу MVP сезону), виходу у Фінал Чотирьох Євроліги і дебюту в НБА.

5. Чарльз Томас («Ферро-ЗНТУ», 2009/2010, «Азовмаш», 2010/2011, «Дніпро», 2011/2012, «Черкаські Мавпи», 2012/2013)

Ще одна блискуча знахідка селекційної служби Запоріжжя. Але якщо Ренді Калпеппер був більше орієнтований на себе, ніж на команду, то Чарльз Томас - навпаки. Бігмен до України виступав в Уругваї, Фінляндії та Боснії, але по приїзду до нашої країни просто порвав усіх заїжджих зірок з топ-чемпіонатів і з досвідом гри в НБА.

У сезоні 2009/2010 «Ферро» виграв перший у своїй історії Кубок України і став бронзовим призером Суперліги. Якби хтось сказав про це перед стартом чемпіонату, перед ним би покрутили пальцем біля скроні. В кінці сезону такий жест міг би побачити перед собою той, хто піддав би сумніву величезний внесок Чарльза Томаса в цей успіх. Офіційне визнання не змусило себе довго чекати, і американець отримав титул MVP сезону 2009/2010. Далі були три різних клуби за три роки, але проявити в них себе також успішно як в Запоріжжі американець не зміг, хоча у всіх них Томас каші не псував і був однією з головних дійових осіб. За один блискучий і три непоганих сезони Чарльз відкриває кращу п'ятірку нашого рейтингу.

4. Даріуш Лавринович («Будівельник», 2013/2014)

Коли в сезоні 2013/2014 «Будівельник», а разом з ним і український клубний баскетбол дебютував в Євролізі, Лавринович запрошувався в клуб як статусна зірка. Хоча дуже часто він виглядав на майданчику таким собі ветераном-наставником для молодших партнерів. Але коли набрала свій хід Євроліга і багато голодних до перемог гравців явно не потягнули такий рівень (привіт всяким Ехернам і Кукам) саме литовському ветерану довелося залишити свій вік десь в клубному автобусі, а на майданчик взяти весь свій багатий ігровий арсенал і досвід. Литовець став однозначно найкращим в єдиному сезоні для «Будівельника» в Євролізі і наочно показав усім в Суперлізі, що при правильному ставленні до справи можна і в середині четвертого десятка залишати в дурнях топових європейських опонентів. Саме гра Даріуша дозволила «Будівельнику» не провалитися в Євролізі, нехай і не зумівши вийти з групи.

У національному чемпіонаті Даріуш теж не пас задніх і виглядав справжнім небожителем в дуже великій кількості поєдинків. Результат - перемога «Будівельника» в національному Кубку (ще за повного комплекта кращих складів у команд-суперників), у внутрішній першості (нехай вже навіть і залишилися тільки «Будівельник» і «Хімік» в своєму бойовому ростері) і титул MVP сезону.

3. ЛаМарр Грір (БК «Київ», 2004/2005, 2005/2006, 2006/2007)

Дуже рідко легіонери проводили три сезони в складі одного українського клубу і ще рідше ставали душею колективу. Саме такий фокус вдався ЛаМарру Гріру. Американець приїжджав в Україну вже з непоганим послужним списком, але в дуже сильному тоді київському клубі і масою зірок у складі саме він став «ватажком зграї вовків». Грір максимально віддавався запалу боротьби і провів свої кращі роки в київському клубі, протягом яких «вовки» виграли одне золото і два срібла у внутрішньому чемпіонаті і двічі виходили у фінал Євроліги ФІБА.

«I put my life between this lines» - «Я поклав своє життя між цих ліній». Татуювання з таким написом і зображенням баскетбольного майданчика було на руці у ЛаМарра і будь-який з уболівальників БК «Київ» скаже, що це були не просто пафосні слова, а дуже влучно передане ставлення Гріра до гри. І зі стовідсотковою точністю цю фразу можна застосувати до його київських виступів.

2. Рамел Каррі («Азовмаш», 2009/2010, 2010/2011, БК «Донецьк», 2011/2012, 2012/2013)

Якщо гравець за три роки приводить дві різні команди до чемпіонства, а сам за цей період отримує два титули MVP сезону - це говорить про дуже високий рівень спортсмена. Підписаний по ходу сезону 2009/2010 американець на чотири роки став головним мозковим центром в одних з найсильніших команд Суперліги свого часу. Каррі вмів на майданчику все, що повинен вміти перший номер. Можливо, він був не найсильнішим баскетболістом за окремо взятими компонентами, але в сумі всіх характеристик становив блискучого гравця.

У 2010 році взяв з «Азовмашем» золото, в 2011 - заробив у складі маріупольців титул MVP, а в 2012 - і те, і інше в складі БК «Донецьк». Логіка підказувала, що Каррі мав стати першим натуралізований гравцем у складі збірної України. Шкода, не склалося. У всьому іншому про нього тільки хороші спогади.

1. Халід Ель-Амін («Азовмаш», 2005/2006, 2006/2007, 2008/2009, «Будівельник», 2009/2010)

Найкращий розігруючий в історії чемпіонатів України з баскетболу. Вибуховий, дуже складно прогнозований, з відмінним веденням, кидком, передачею. Так, з ігровим егоїзмом, але скільки разів його індивідуальна майстерність приносила маріупольцям перемогу. В «Азовмаші» середини нульових було багато зірок, але Халід завжди залишався основою конструкцій Рімаса Гірскіса. Ще однією яскравою рисою американця було вміння видати результат в ключових матчах і якщо проти умовного «Пульсара» Халід міг змазати купу кидків, то в фінальних серіях і єврокубках він просто знищував своїх суперників.

У Маріуполі Халід Ель-Амін виграв два титули чемпіонів Суперліги і привів клуб до фіналу Кубка Європи. Саме завдяки його таланту і тренерському генію Рімаса Гірскіса маріупольці були трішки попереду БК «Київ» в одному з ключових протистоянь клубного українського баскетболу.

У складі «Будівельника» Халід був також хорошим. Все те, що можна сказати про маріупольський етап його кар'єри відноситься і до київського, хіба що яскравих індивідуальних, і що більш важливо - переможних перфомансів видавав менше. Його колишній клуб у фінальній серії виявився сильнішим і Ель-Амін вперше приміряв на себе українське срібло.

***

Безумовно, всі перераховані вище легіонери прикрасили своєю грою чемпіонат України. Багато з них після нашої першості успішно виступали в топових європейських чемпіонатах, а дехто навіть поїхав в НБА. Але, здається, для наших уболівальників вони завжди залишаться в спогадах (Генрі Дугата поки виносимо за дужки) у формі українських баскетбольних клубів. Адже своєю грою ці варяги довели, що на відміну від багатьох інших, вони приїхали до нас в першу чергу грати в баскетбол.