Чому Динамо не виграє

Ніколи такого не було - і ось знову. Олексій Михайличенко стартував з нічиєї проти «Олімпіка». Тоді все списали на неготовність «Динамо», на провалену міжсезонну підготовку попередником Олексія Олександровича. Другий матч - знову нічия. На цей раз проти «Зорі». Тоді все списали на нібито виснажливі фізичні навантаження Олексія Олександровича. І все того ж Хацкевича, який провалив міжсезонку.

Здавалося, що в третьому поєдинку під керівництвом нового тренера все стане на свої місця. Тому що ситуація складалася на користь «біло-блакитних». У тому плані, що Михайличенко отримував додатковий тиждень на підготовку до «Десни» (через вікна на матчі збірних). Але на цей раз навіть нічиї не вийшло. Поразка. На що її списувати? Здається, звинувачувати Хацкевича, який нещодавно відпочив із Шацьких в Монако, вже якось не комільфо. Михайличенко та компанія вже як місяць керують командою, за цей час складно побудувати щось нове, але розібратися в ситуації - в самий раз. Чому ж не розібралися? Чому ж тривають танці на граблях?

За інформацією, що просочилася з команди, Михайличенко дійсно навантажив своїх підопічних по самі «помідори». На жаль, інших методів, щоб підтягти функціоналку, щоб залатати діри в міжсезонній підготовці, Олексій Олександрович не знає. На жаль, але його тренерська пауза не минув безслідно. Я вже про це говорив, але все одно доведеться повторити: Михайличенко застиг на початку двотисячних. Зараз в футбол так не грають. І, що більш показово, так не тренують. У всякому разі, в серйозних командах. Зараз у кожного поважаючого себе головного тренера є ціла купа асистентів, схиблених на тактиці. Це якщо головний в тому не дока. Навіщо далеко ходити за прикладом - візьміть, хоч би, збірну України. Андрій Шевченко - це, звичайно, наше все. Але Андрія Шевченка, вибачте за посягання на святе, «роблять» Мальдера і Тасотті. У нашому ж випадку попереднього наставника киян «робили» Лужний і Шацьких, нинішнього - Євтушенко і Федоров. Нічого не маю проти цих шанованих динамівців, але вони всі не тягнуть на тактичних геніїв. Всі вони помітно поступаються навіть Ріанчо, про якого склалася суперечлива слава.

dynamo.kiev.ua. Вадим Євтушенко

Стало бути, Михайличенко може покластися тільки на власний досвід - гравецький і тренерський. Знову на жаль: гравців рівня Михайличенка в нинішньому «Динамо» давно немає, а тренерські методики Олексія Олександровича або занадто прямолінійні, або занадто примітивні. Третього в даному випадку не дано. Тому не потрібно було чекати від нового тренера дива. Дати результат тут і зараз він не може. Ну, от не може - і все тут. Нерозумно ж вимагати від боксера найлегшої ваги перемогти Тайсона Ф'юрі. Погана це ідея. Як і чекати, що «Динамо» під керівництвом Михайличенка раптом почне грати за лекалами «МанСіті». А ось за лекалами «Глазго Рейнджерс» - це вам будь ласка. Власне, воно так і намагається грати, переписуючи всі мислимі і немислимі рекорди по вертикальних передачах та навісах у чужий штрафний майданчик. Тому не шукайте в темній кімнаті кішку ...

***

Тут ось ще що. Тренерський інструментарій Михайличенка не відрізняється екстравагантністю і витонченістю, але навіть не це його головна біда. Справжня біда в тому, що новий тренерський штаб не може достукатися до своїх підопічних. Саме не може, а не не хоче. Складається враження, помножене на інсайди з клубу, що футболісти просто не розуміють, чого від них хочуть.

Раніше для них все було зрозуміло, зараз же попередня поведінкова модель, та й ігрова теж, зламані. Але замість руїн нової будівлі не побудували. Зверніть увагу, як в умовах цейтноту грали динамівці проти «Десни». Це дуже показовий нюанс, особливо на прикладі першого пропущеного м'яча.

Чому Кадар виявився поруч з Кадірі, де був Караваєв, чому на місці правого захисника був Бурда, а на позиції центрального - Миколенко? І подібна маячня все виразніше проглядалася до фінішу гри, коли кров з носу потрібно було зрівнювати рахунок. Це аж ніяк не тому, що вони вже такі некеровані або безглузді. Вбачається, що відповідь в іншому. Пам'ятаєте, в кінці дев'яностих-початку двотисячних Валерій Лобановський прищеплював своєму «Динамо» поняття розумного хаосу. Це коли гравці мінялися позиціями, змінювалися амплуа, і цей рух для суперника був схожим на броунівський. Однак в уявному хаосі тоді панував строгий порядок. Щось подібне, мені здається, Михайличенко намагається вимагати від своїх підопічних. Не працює. І навряд чи спрацює. Тому що Михайличенко - не Лобановський. А нинішня динамівська плеяда - аж ніяк не семи п'ядей у ​​чолі.

***

До речі, конкретніше про цю саму плеяду. Я більш ніж упевнений, що наявного кадрового потенціалу «Динамо» цілком вистачить для того, щоб претендувати на друге місце в чемпіонаті і на одне з двох перших місць в Лізі Європи. Ну, не сильніші ж за київських футболістів ні «Зоря», ні «Мальме». Просто динамівську команду зараз намагаються лікувати левоміцетином, хоча у неї зовсім інша хвороба. Гравці розібрані в першу чергу морально. Їм би психолога хорошого, але, напевно, не в цьому житті. Візьміть, наприклад, Миколенка. Адже талант, яких мало, і не попреш проти цього. Так, молодості властива нестабільність. Але молодість, в першу чергу, потрібно направляти. З нею потрібно говорити зрозумілою мовою. Схоже, з Миколенком та іншими якщо і говорять, то на есперанто.

dynamo.kiev.ua. Віталій Миколенко

Віталій помилився, коли забивав «Олімпік». Віталій помилився, коли забивала «Десна». Придивіться на його обличчя: він щиро не розуміє, чому так. Подібне можна адресувати і Бурді. Та майже кожному. Аж до Циганкова. Поки що тренер не достукався до підопічних. Підопічні поки що не розуміють тренера. Тому і виходить: хто в ліс, а хто по дрова.

Кілька слів про роботу над помилками самого Михайличенка. У грі проти «Олімпіка» новий тренер виставив склад імені Хацкевича: Бойко, Кендзьора, Бурда, Кадар, Миколенко, Кадірі, Вербич, Буяльський, Шепелєв, Циганков, Родрігеш. З нововведень - лише Кадірі в основі. Проти «Зорі» з нових з'явився Де Пена (заміна по позиції, бо Вербич був дискваліфікований), і замість Шепелєва - Гармаш. У матчі проти «Десни» в стартовому складі з'явилися ще Караваєв і Бесєдін. Тобто, в трьох матчах в старті Михайличенко поміняв лише чотирьох гравців. Тенденції до того, що буде даватися шанс Цитаїшвілі, Шапаренку або Попову, не простежується. Як і Шабанову, до речі. Тобто, швидше за все, Олексій Олександрович навряд чи буде перейматися роботою з дійсно талановитою динамівською молоддю. Він уже визначив для себе кістяк команди, і за ці межі буде виходити лише по великих святах.

***

Резюмуючи все вищевикладене, маємо в сухому залишку тренера «Динамо», у якого явно простежується не дуже висока стеля кваліфікації. До того ж, на даний момент він ще не знайшов спільної мови з командою, яка його явно не розуміє. Саме не розуміє, а не ігнорує. Тим не менш, він має намір працювати в першу чергу на результат, як би не смішно це звучало на даний момент, тому нові люди в стартовий склад навряд чи будуть впроваджуватися.

ОПИТУВАННЯ. Що потрібно зробити київському Динамо для виходу з кризи?

Чесно кажучи, всього цього апріорі замало, щоб відродити славу, наздогнати і перегнати, і так далі. Скажу більше - з усім цим повторення 1998 року точно не варто чекати. Але навіть всього цього Михайличенку має вистачить для того, щоб бути не гірше за Хацкевича, адже рано чи пізно команду прорве, а тренер рано чи пізно, але заб'є на стиль «Глазго Рейнджерс», і буде грати просто на чужих помилках.

Але все одно в цьому всьому буде мало життя. Мало краси. І не більше радості. Як в скандинавському стилі.

Валерій ВАСИЛЕНКО