Андрій ВОРОНІН: «Коли в рідній країні тебе мати хотіли ...»

Екс-форвард збірної України Андрій Воронін розповів про своє ставлення до України і про друзів в Росії:

«Я 10 років відіграв за збірну України, люблю свою країну, люблю Одесу. Але є речі, які я не розумію. Мої російські друзі ніяк не відносяться до Порошенка або Путіна. Чому я повинен з ними не спілкуватися? Це мої друзі, найближчі. Ми спілкуємося сім'ями, діти спілкуються. Вони мене до себе запрошують, я їх до себе запрошую до Німеччини.

В цьому році Саша Самедов приїхав в Одесу та був дуже здивований, що у нас все спокійно, все добре. Боявся? Звичайно. У Росії показують такі жахи, що у нас тут людей їдять. Коли він приїхав, то ходив під таким враженням, що люди все доброзичливі, підходили з ним і фотографувалися. Політика та спорт несумісні. Вони не повинні стикатися. Спортсмени десь й згладжують ситуацію. Ти захищаєш свою країну. Я ж не їду захищати Росію або інші країни. Я громадянин своєї країни. Завжди радів та пишався тим, що я українець.

Ось кажуть, не дай бог я поїду в Росію - отримати тренерську пропозицію ... А мені щось в моїй країні дали? Мені хтось із федерації подзвонив, запропонував якусь роботу? Мене хтось хоч раз запросив на матч збірної? Стільки грати і захищати свою країну, коли тебе поважають в інших країнах, в Європі. А в своїй країні тебе мати хотіли...

Я до збірної не мав ніякого відношення. У нас була розмова. Хорвати грали з фінами, Шевченко попросив мене поїхати подивитися хорватів. І дати звіт. До цього я дивився гру Ярмоленко. А так я не був ні на контракті, ні на зарплаті. А те, що написали... Мене досі питають: «А ви в збірній вже не працюєте?» Я ніколи там і не працював. Мене особливо там ніхто і не чекав. І не чекає.

З Шевченком у мене завжди були добрі стосунки. І якби була пропозиція від збірної, я б відразу з радістю погодився. І дійсно розмова у нас була така. А через два тижні я дізнався, що помічником взяли Шовковського. А зі мною ніхто не розмовляв. Ображений я? Ні. Я б на місці Шевченка просто взяв би і подзвонив, поговорив. Наше життя ж не закінчується на тому, взяв він мене в збірну чи ні. Те, що він не подзвонив - ось це було незрозуміло з його боку».