Де Россі провів останній матч за Рому. Як Олімпіко проводжав капітана

Поєдинок останнього туру Серії А проти «Парми» (2:1) став останнім у футболці «Роми» для Даніеле Де Россі. 35-річний хавбек провів за римський клуб 616 матчів, забив 63 голи і зробив 54 гольові передачі. За 18 років футболці «Роми» Де Россі виграв два Кубки Італії і один Суперкубок Італії. Ще в складі збірної Італії в 2006 році він став чемпіоном світу.

Прощання з капітаном, як і личить, вийшло зворушливим і не обійшлося без сліз. Причому, плакали всі - Де Россі, тіффозі на трибунах, партнери по команді, Франческо Тотті, який два роки тому сам також прощався з клубом.

Капітан відіграв 82 хвилини і покинув поле під овації уболівальників, передавши капітанську пов'язку Алессандро Флоренці.

А напередодні Де Россі написав зворушливий лист фанам клубу. Ось так треба йти з клубу, якому віддав більшу половину життя. Саме так потрібно прощатися з легендами!

***

Він завжди був з «Ромою». Хлопець з району. Тільки аж ніяк не простого, а римського. Та й самого хлопця назвати простим язик не повернеться. З самого дитинства Даніеле вболівав за «Рому». Власне, у нього не було іншого шансу, іншого вибору. Перша футболка, яку подарували маленькому майбутньому герою «Роми», була не голубою, а червоною. Тому що за «вовків» вболівав його рідний дядько. А батько захищав її кольори на футбольному полі. І зараз продовжує це робити, але вже в якості тренера в академії.

Далі все було до банальності нудно. І по-царськи закономірно: відвідування домашніх матчів «Роми», уболівання на фанатських секторах, «робота» болбоєм, і як наслідок - хід по всіх щаблях дитячо-юнацької структури римського клубу.

Роки в прімавері загартували майбутню зірку «джаллороссі». Там він навчився бути за все відповідальним, так як дуже рано був відряджений випалювати центр поля. У цьому нехитрому, але дуже складному ремеслі дуже знадобилися природжені навички Де Россі: вибуховий характер, сила духу, вміння постояти за себе, яке дуже часто трансформувалося в елементарне нахабство або хамство. Однак ні тоді, ні потім «капітан майбутнього», як його назвали за лідерські характеристики вже в дорослій «Ромі», натякаючи на схожість з Тотті, не соромився заборонених прийомів і нецензурних фраз. Для нього всі засоби були хороші і прийнятні, якщо це стосувалося команди.І його самого. Й що в цьому сенсі першочергове - можна лише здогадуватися.

Але і він спочатку дійсно був дуже хороший. Навіть краще, ніж «Рома» могла собі дозволити. У 2006-му Де Россі зі своєю національною збірною став чемпіоном світу. У 22 роки. Шикарний опорний півзахисник, яким, поза сумнівом, був Даніеле в той час, отримав більше десяти пропозицій про трансфер. Охочих отримати італійця не збентежив той факт, що в матчі зі збірною США він розбив в кров ніс Макбрайду, за що отримав 4-матчеву дискваліфікацію. Його звали в «Реал», його сватали в Англію, його хотіли бачити в «Баварії». І навіть в Мілані і Турині. Але він відкинув всі ці пропозиції заради улюбленої «Роми». «Одна на все життя», як напише він пізніше на своїй капітанській пов'язці.

***

Вболівальники «Роми», клубне керівництво, партнери - всі вони, безумовно, оцінили такий благородний і патріотичний вчинок Даніеле. Однак, цей вчинок навряд чи був аж таким безкорисливим. «Моє рішення залишитися в Римі продиктовано, перш за все, моєю егоїстичністю», - якось зізнається Де Россі пізніше. Йому було просто в «лом» міняти звичну обстановку, картинку за рогом, роками складену обстановку, людей навколо, від продавця фастфуду до рестораторів і сенаторів, з якими він міг запросто базікати, незважаючи на різницю у віці і соціальному статусі. Він просто приріс до цієї команди, як гопник до «свого» місця на ринку або вокзалі.

А ще він боявся зазнати невдачі. Там, на Британських островах. Або під час Класико. Тому що там подібних йому було багато, а в «Ромі» такий був тільки один. «Капітан майбутнього».

Спочатку порівняння з Тотті йому лестили. Радували і бавили. Але все пізнається в порівнянні. Даніеле так і не зміг вийти з тіні «Імператора». Ставши лише його копією. У кращому випадку, «Гладіатором». Цілком можливо, якби Ческо залишив «Рому» раніше, набагато раніше, ми б дізналися і нового Де Россі. Однак Тотті пішов на спочинок в 2017-му, передавши, нарешті, капітанську пов'язку Де Россі. Здавалося б, від тяготіння всі ці роки мало не велетенською постаттю свого старшого партнера, яка застеляла світло і простір, Де Россі повинен був отримати друге дихання. У нього повинні були, як мінімум, вирости крила. Але вони не виросли. Більш того, новоспечений капітан різко здав після відходу Ческо. Він уже не міг нестримно випалювати опорну зону, був слабенький в перехоплення і єдиноборствах. Але ось що стосувалося вміння завести команду, дати чарівного пендаля, або просто дати в морду, тут у «Гладіатора» не було рівних. Хоча применшувати його роль у виході «Роми» в півфінал Ліги чемпіонів в минулому році - так само безглуздо, як і шукати недосконалість Вічного Міста.

***

Однак, окрім егоїзму, в «Ромі» Де Россі рухала і жадібність. Три роки тому, коли стало питання про продовження / непродовження контракту з «вовками», Де Россі довго і болісно тероризував клубних босів, вимагаючи захмарну, як за мірками Італії в загальному і «Роми» зокрема, заробітну плату. Мова тоді йшла про майже сім мільйонів євро в рік. Такі зарплати в серії А - зараз в дивину. Тим більше в «Ромі», що не хапає зірок з небосхилу. Тому Даніеле довелося зменшити свої апетити. Правда, перед цим він надривно розповідав фанатам, як любить свою команду, і як не може без сліз уявити, що звільняє від своїх речей шафку в роздягальні.

У підсумку «сторгувалися» на три мільйони євро. «Рома» продовжила одного зі своїх живих символів, живий символ продовжив свою футбольну молодість.

Але зробив він це скоріше фігурально, ніж змістовно. Минулий і нинішній сезон колись кращий хвилеріз світу собі в актив занести навряд чи зможе. Час, знаєте, невблаганний навіть над справжніми цінностями. А Де Россі, при всій повазі до нього, до таких не належить. Хоча, ясна річ, був і залишається футболістом неабиякого таланту. Але йому вже 35 років. І він не «Імператор», щоб грати практично до сорока. І позиція не та, і позиції не ті. Тому і новина про завершення кар'єри Де Россі в «Ромі» не вийшла аж надто гучною. У всякому разі, такою за розмахом, коли закінчував Тотті.

Как фаны Ромы Тотти провели

Але, як би там не було, свій помітний слід в історії італійського футболу, а тим більше «Роми», цей непересічний футболіст залишив. Як своїм талантом, коли перекривав кисень на полі Мессі і іншим великим, так і своєю неприборканою і підленькою вдачею, коли бив в обличчя Мауро Ікарді і іже з ним. Його благородні вчинки, коли він поклав свою золоту медаль чемпіона світу в труну адміністратора збірної Італії, або коли прийшов в автобус збірної Швеції вибачатися за італійських тіффозі, які освистали гімн скандинавів, до неподобства легко і органічно вписувалися з його «ударами нижче поясу». Це коли він відверто зливав Земана, називав «мавпою» Абідаля, а «лайном» - Манджукича. Такою вже він був (і залишається) людиною. Щось від ангела, а щось - від демона. Справжній боєць. Як і його кумир Рой Кін. У дошку свій хлопець з району. Істинний Гладіатор.

Тільки ось Імператором йому не стати ніколи. Не та порода.