Макс Аллегрі. Без вини винуватий

Массіміліано Аллегрі, головний тренер «Ювентуса», у відставку йти не збирався. Його контракт зі «старою синьйорою» був розрахований до літа 2020 року, і Макс вже будував плани на наступний сезон. І плани ці були грандіозні.

За повноводною інформацією всюдисущих і обізнаних італійських ЗМІ, Аллегрі збирався в нинішнє міжсезоння позбутися Дібали, Манджукича, Канселу, Кости і Хедіри, а їм натомість купити чотири-п'ять нових гравців (К'єза, Алексіс Санчес, Марсело, Ракітіч). «У мене є правильна мотивація, щоб залишатися в команді і далі», - говорив на початку весни Аллегрі. Ця правильність трансформувалася і в зміцнілі фінансові апетити. Подейкують, що тренер вимагав у клубного керівництва, крім усього іншого, збільшення і без того серйозної платні - з семи з половиною мільйонів євро річних до десяти мільйонів.

Клубне керівництво в особі президента Андреа Аньєллі намагалося знайти точки дотику зі своїм тренером. Перед фатальним для Макса офіційним повідомленням про розрив відносин з клубом, Аньєллі і Аллегрі провели три зустрічі. На цих переговорах «високі договірні сторони» вельми просунулися в плані досягнення консенсусу. У деяких питаннях погодився включити «задню» тренер, в деяких - менеджер. Але каменем спотикання став фактор Роналду. Алленаторе наполягав на тому, що з приходом португальця команда стала менш гнучкою тактично, Рон занадто прогнозований, і під нього потрібно підлаштовувати одноклубників, тому краще купити нових гравців. А ось президент вважав, що команда і так добре укомплектована. Коса найшла на камінь, і Аньєллі прийняв рішення звільнити тренера. Не в останню чергу це рішення продиктовано активною позицією з цього питання двох знакових високопоставлених менеджерів «Юве» - Недведа і Паратічі, які переконували (і таки домоглися свого) свого патрона звільнити норовливого тренера.

Зрозуміло без зайвих сентиментів, що причиною звільнення Аллегрі став не тільки фактор КріРо. Аньєллі і компанія сплять і бачать, як «Ювентус» нарешті повернеться на вершину клубного європейського футболу. І вершиною цієї вершини обов'язково повинен стати Кубок чемпіонів.

Зачекалися його в Турині, дуже зачекалися. Під цю мрію, яка стала нав'язливою, клуб не шкодував коштів. Саме під цю мрію був «виписаний» з «Реала» майстер по здобуванню вухатих кубків Роналду. Але віз опинився на тому ж місці, що і був. «Юве» і в цьому сезоні пролетів повз перемогу у фіналі Ліги чемпіонів.

У клубі втомилися чекати. І порахували, що головним винуватцем такого «провалу» повинен стати тренер. Мовляв, ми створили йому всі необхідні умови, купили самого «Містера чемпіонської Ліги», а він програв вже у чвертьфіналі. Напевно, логіка в подібному судженні є. Як, втім, завжди є логіка в таких судженнях. Прорвало трубу каналізації або зійшов трамвай з рейок - ми хором звинувачуємо в цьому градоначальника, не намагаючись розібратися по суті, вникнути у всю «глибину» проблеми. Але якщо поміняти мера, а не міняти енергомережі, труби і колії, проблема не вирішиться.

Навряд чи ця проблема вирішиться і з відходом Аллегрі. Бо не він був головним винуватцем ситуації. Він став її заручником. І це - в кращому випадку.

Пам'ятається, що п'ять років тому, під час призначення Аллегрі на місце, що звільнилося після Конте, тіффозі туринського клубу, які обожнювали колишнього наставника команди, в багнети сприйняли прихід чужака. Причому не просто чужинця, а перебіжчика зі стану заклятих ворогів - «Мілана». Дійшло навіть до того, що Аньєллі особисто зустрічався з лідерами бунтівних фанів, доводячи, що клуб підписав тактичного генія, здатного вивести команду на новий рівень. Аньєллі як у воду дивився. «Ювентус» Конте і «Ювентус» Аллегрі - це дві великі різниці. Не на користь легендарного екс-капітана «синьйори». Так, шалений Антоніо повернув «Юве» скудетто і перервав гегемонію міланських клубів. Але та команда брала швидше пристрастю, ніж розумом. Вона була найкращою в Італії, але в Європі вона була посередністю. Причому не найчудовішою. Конте дуже підходив для «Юве», але вирішив піти, зрозумівши одну просту річ - він не може дати команді більше. Цій команді потрібен новий виклик. І таким викликом виявився Аллегрі.

Макс видозмінив улюблену схему Конте. Замість вразливих 3-5-2 «Юве» почав грати в 4-4-2, 4-2-3-1, 4-3-3. Власне, Аллегрі міг придумувати ці формули мало не під кожного окремо взятого суперника. «Ювентус» почав відрізнятися вже не тільки грою «по серцю», а й «по розуму». Тактична гнучкість, вміння дуже швидко реагувати на ситуацію, підлаштовуватися під суперника, придумувати несподівані, нестандартні кадрові та методичні ходи - ось що стало відмінною рисою «Ювентуса» часів Аллегрі. Його «Ювентус» втрачав провідних гравців - Погба, Буффона, Пірло, Тевеса, Відаля, Бонуччі, Морату, але Макс неодмінно знаходив можливість для маневру. Він блискуче перекваліфікував гравців, знаходячи ідеальний баланс між схемами і можливостями.

«Ювентус» Аллегрі - це перемоги над «Боруссією», «Барселоною», «Тоттенхемом», «Атлетіко». Це два фінали Ліги чемпіонів. Саме при Максі «Юве» став справжнім грандом не тільки в серії А, але і в Європі. Іноді команда Аллегрі грала свідомо гірше суперника, як проти того ж «Тоттнема», іноді не так яскраво, як опонент (хоча б «Наполі» часів Саррі), іноді явно поступалася конкуренту за підбором виконавців (як «Барселоні» в 2017-му) , однак тренер «Ювентуса» знаходив такі оригінальні ходи та ідеї, часто приносячи в жертву гру заради результату (не без цього), що фаворити програвали. А «Ювентус» вигравав.

Для цього «Юве» не потрібен був ні Мессі, ні тим більше Роналду. Устаканена гра з однією з кращих оборон в Європі, з одним з кращих тренерів в світі в частині розуміння гри і умінні гостро і оперативно реагувати на її зміни, вимагала точкових кадрових вливань. Напевно потрібно було освіжити молодими футболістами вікову середню лінію і атаку. Але Аньєллі вирішив зробити хід конем - запросив в команду-зірку футболіста-зірку. Через півроку команда-зірка включила режим самознищення. «Юве» почав підлаштовуватися під свого іменитого новобранця, а не навпаки. «Юве» з Роналду в складі став ще більш крутим, але він став Роналдузалежним. Менш варіативним. Менш гнучким. І більш уразливим. Манера гри команди спростилася - все більше навісів, все менше нестандартності, все гірше в обороні. Як в тій знаменитій ситуації з Франції, коли Революція почала пожирати своїх дітей. Та й в тіні Роналду залишилося відразу кілька гравців на чолі з Дібалою, які ще вчора давали результат.

У цьому безглуздому змаганні переміг Роналду. І програв Аллегрі. Всю вразливість нинішнього «Юве» продемонстрував молодий і швидкий «Аякс», який буквально розірвав туринців. У клубі порахували, що всьому виною - тактика тренера. Вони мають право на свою точку зору. Тим більше, що вони платять за музику. Але вони можуть жорстоко розчаруватися своїм вибором, прямолінійно шукаючи добра від добра. Макс в новому сезоні напевно б щось придумав таке, щоб і команді було добре, і Роналду не сумував на своєму прижиттєвому постаменті. Адже Аллегрі як ніхто в Європі вміє знаходити вихід із заплутаних ситуацій.

Тепер цей головний біль не його. Але буде дивно, якщо Конте.

Валерій ВАСИЛЕНКО