Чому у Шевчука не склалося в Олімпіку?

Досить несподіване пришестя В'ячеслава Шевчука на тренерський місток донецького «Олімпіка» так само досить несподівано закінчилося відставкою. Відставкою, начебто, за згодою сторін, хоча, як стверджують обізнані джерела, ініціатором розриву виступив саме тренер. Але, за іншою інформацією, менеджмент клубу був явно невдоволений останніми результатами команди, і різкі рухи із цього приводу і напрошувалися, і читалися.

Як би то не було, пробувши на чолі «олімпійців» лише півроку, молодий тренер покинув команду. Покинув явно не на коні, тому, напевно, і відхід його вийшов тихим. Набагато тихішим, ніж, загалом, міг бути, враховуючи місцями нестримну харизму і вибуховий характер В'ячеслава.

***

Головною причиною «розлучення» послужили результати команди. Точніше, їх відсутність. Тандем Шевчук - Ротань приходив в «Олімпік» для того, щоб поміняти і менталітет команди, і її гру. У результаті в 14 поєдинках під керівництвом Шевчука донеччани здобули лише одну перемогу, шість разів зігравши внічию і зазнавши сім поразок. Ясна річ, що ні про яке потрапляння в першу шістку при таких результатах не може бути і мови. Хоча спочатку мова велася саме про це - про боротьбу за єврокубкові місця.

З точки зору саме результату, який був і напевно залишиться головним мірилом тренерського успіху, роботу В'ячеслава Анатолійовича в «Олімпіку» інакше, як провальною, і не назвеш. На початку жовтня минулого року донеччани хоч і не виблискували, але цілком собі зберігали шанси на попадання в шістку для обраних. Гра команди вже який рік не балувала, але іншого складно було чекати, враховуючи, що колектив комплектувався по досить непростих лекалах: на початку сезону це була, як правило, одна команда, а у міжсезонні - зовсім інша. Інша з точки зору кадрів, передусім. Колишній наставник «Олімпіка» Роман Санжар навчився тримати баланс і команду в тонусі. У нього виходило, хоча ці спроби були схожі, швидше, на ремісництво, ніж на творчість. На те були причини, але проте. Цілком може бути, що на якомусь етапі очікування клубних босів від роботи Санжара не стали виправдовуватися. Гельзін захотів струснути команду, прищепити їй щось інше, крім грамотного ведення окопної війни і вдалого лавірування між вільними агентами і їх агентами. Так і з'явився згаданий тандем.

За своєю первинною задумкою ідея була зовсім непогана. Точніше, навіть хороша. Сплав холерика і сангвініка, «Шахтаря» і «Динамо», молодості і азарту - це дійсно було майже круто. Чому «майже»? В першу чергу тому, що уся ця вибухова суміш виявилася, на жаль, трохи не в тому місці. І не у той час.

***

До того ж, під рукою у нових «олімпійських» тренерів виявився трохи не той матеріал, який би вони хотіли. Чи який підходив би для цих шанованих панів. Річ у тому, що і для Шевчука, і для Ротаня тренерський досвід в «Олімпіку» виявився першим. Їм би набити руку де-небудь в першій лізі або в молодіжних командах, щоб краще знати процес. Щоб стати справжніми тренерами, а не легендами, що нещодавно закінчили з футболом. Ось цього досвіду - спілкування, поведінки, моментами хитрості, а моментами виверткості - і не вистачило у результаті Шевчуку.

А ще йому не вистачило Ротаня. Бачиться, що Руслан в цьому тандемі відповідав, якщо можна так сказати, за «матчастину». За мотивацію відповідав Шевчук. Хоча відхід Ротаня в молодіжку не став головною причиною майбутньої невдачі. У кінці минулого року Шевчук ще був повний сил, енергії і завзяття в перспективі роботи саме з «Олімпіком». Він дійсно почав перебудовувати команду на іншу модель гри. І моментами цей процес приносив навіть естетичні результати. Як в грі з «Шахтарем».

На зимових зборах ентузіазм Шевчука трохи почав випаровуватися. Команда хоч і не зазнала звичних для останнього часу кадрових пертурбацій, але необхідних для вирішення серйозних питань новачків тренер так і не отримав. Але, в той же час, продовжував ставити «Олімпіку» незвичні на наших широтах 4-3-3.

А далі рожева мрія Шевчука розбилася об сірий побут. Тренерові було все складніше достукатися до своїх підопічних. З одного боку, тому, що підопічні ці виявилися переважно боязкого десятка. А з іншої - Шевчук щиро не розумів, чому у його гравців не виходить, адже це ж елементарно! 39-річний тренер, який у більшості клубів нинішньої УПЛ міг би ще дати фору молодшим футболістам на полі, ще не встиг убити в собі гравця. Йому було простіше показати, зробити, а не розповісти, навчити. Не маючи необхідного досвіду, але, поза сумнівом, маючи своє бачення, Шевчук відверто розповідав на камеру, чому не виходило у його команди в тому або іншому матчі. Апофеозом цих висловлювань можна вважати спіч тренера після провальної гри з «Десною». «Мертва команда» - так він охарактеризував свій «Олімпік».

Зухвало. Чесно. Але навряд чи доцільно, адже, таким чином, нівелюється і тренерська участь в усьому цьому процесі.

***

Ну, і на додаток до всього, втрутилися довколафутбольні нюанси. В силу певних причин «Олімпік» опинився не у фаворі «людей в чорному». І якщо подібне відбувалося в матчах з фаворитами, як, наприклад, в гучній грі проти «Шахтаря», що можна було б хоч якось зрозуміти. І прийняти. Мовляв, судді нас не люблять, тому що ми клуб маленький, а вони звикли любити клуби великі. Тільки ось із-за суддівських прорахунків і помилок (а може, і чогось більшого) «олімпійці» відверто страждали і в матчах з собі подібними. Як, наприклад, в грі проти «Маріуполя».

Усі ці нюанси, ясна річ, не додавали ентузіазму головному тренерові донеччан. Швидше навпаки. У один прекрасний момент він зрозумів, що не зможе достукатися до футболістів. Що не зможе їм розповісти, що саме треба робити, і навіщо. Та і з клубними менеджерами довірливі стосунки перетворювалися на натягнуті. Він просто зрозумів, що дуже складно розбити лобом бетонну стінку. Тим паче, що з іншого боку цієї стінки на усяк випадок припаркований екскаватор. Тому і дозріло ось таке бажання - піти. Усвідомлене, логічне і доцільне.

Напевно, від цієї відставки виграють обидві сторони - і тренер, і клуб. Клуб навіть більше. Цілком може бути, новий тренер виявиться менш прямолінійним і досвідченішим, що дозволить йому утримати команду в УПЛ. А ось В'ячеславу Шевчуку напевно спочатку доведеться несолодко. Перший його млинець виявився з великою грудкою.

Аби не останній. Тому що хочеться споглядати не лише тих, хто навчився ходити босим по склу, але і тих, хто на чорне не скаже біле.

Валерій ВАСИЛЕНКО